Справа № 320/29673/25 Головуючий у І інстанції - Вісьтак М.Я.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
28 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Василенка Я.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 привести у відповідність дані у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 шляхом виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви на відстрочку ОСОБА_1 від 21.05.2025;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути з дотриманням порядку, меж, строку та способу дій, визначених законом, заяву ОСОБА_1 від 21.05.2025 про надання відстрочки;
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року адміністративний позов повернуто Позивачу.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що даний адміністративний позов підсудний Київському окружному адміністративному суду.
Таким чином, навіть при роз'єднанні зазначених позовних вимог, вони були б підсудні Київському окружному адміністративному суду.
Позивач подаючи даний адміністративний позов обґрунтовував його однаковими доказами (копія паспорта, ідентифікаційного коду Позивача, копія військово-облікового документу (Резерв+), сформована 17.05.2025, копія військово-облікового документу (Резерв+), сформована 02.06.2025. Зазначені докази підтверджували належне виконання мобілізаційного законодавства останнім та порушення його, у зв'язку з нерозглядом заяви про відстрочку, у зв'язку з наявністю відмітки про порушення правил військового обліку Позивачем.
Крім того, права, що були порушені Відповідачами передбачалися єдиним законодавством та чітко були ним врегульовані.
Таким чином, зважаючи зміст та характер заявлених позовних вимог, всі заявлені позовні вимоги у цій справі пов'язані з унормування правовідносин з Відповідачами щодо мобілізаційного законодавства, виконання обов'язків учасниками судового провадження щодо надання відстрочки.
Крім того, усі заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
На переконання Позивача, ним дотримано вимоги, передбачені ст. 172 КАС України, оскільки, позовні вимоги, заявлені до Відповідачів, пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами.
Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Відзиву Відповідачів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву виходив з того, що проаналізувавши зміст позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони не пов'язані між собою єдиною підставою виникнення; не є похідними одна від одної; спрямовані на оскарження як дій, так і бездіяльності, що виникли у різних юридичних контекстах - зокрема, з одного боку, це внесення до даних до Реєстру, а з іншого - нерозгляд заяви на відстрочку та вимагають доведення різних обставин та фактів, з різним переліком доказів.
Таким чином, Позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, такі вимоги не можуть бути розглянуті в одному адміністративному провадженні.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на таке.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції посилався на положення п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно з якими позовна заява повертається Позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Як зазначено Позивачем в апеляційній скарзі, зважаючи зміст та характер заявлених позовних вимог, всі заявлені позовні вимоги у цій справі пов'язані з унормування правовідносин з Відповідачами щодо мобілізаційного законодавства, виконання обов'язків учасниками судового провадження щодо надання відстрочки.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Зі змісту позовних вимог Позивача не вбачається підстав, передбачених частинами 4 та 5 статті 172 КАС України. Таким чином, вищезазначені підстави стосовно заборони об'єднання позовних вимог є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 640/16147/19.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Проте, судом першої інстанції не було застосовано наведених положень ч. 6 ст. 172 КАС України, якщо він дійшов висновку, що розгляд заявлених Позивачем позовних вимог доцільно розглядати в окремих провадженнях.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).
Крім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява № 48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, оскільки оскаржувана ухвала постановлена внаслідок порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
За сукупністю наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що допущені порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - скасувати, а справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Я.М. Василенко