Справа № 640/13694/22 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
28 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Штульман І.В.
суддів: Кузьменка В.В.,
Черпака Ю.К.,
при секретарі Красновій О.Р.,
за участі: позивача ОСОБА_1 ; Лемешева Р.О. та Ткачук Я.О., - представників Кабінету Міністрів України; Фролькіс О.А., - представника Пенсійного фонду України; Глущенка Д.В., - представника Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Пенсійного фонду України, Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі №640/13694/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України, про визнання протиправними та скасування пунктів постанови, -
19 серпня 2022 року в Окружний адміністративний суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив суд визнати протиправними та нечинними:
пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393";
підпункт 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393";
пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393";
пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393".
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/13694/22 до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 31 серпня 2023 року у справі №200/4951/22, від 11 вересня 2023 року у справі №480/4827/22 та від 15 вересня 2023 року у справі №380/10714/22, склалася негативна судова практика по справах щодо набуття права на призначення пенсії з урахуванням пільгової вислуги років за позовами військовослужбовців, звільнених після 19 лютого 2022 року. Так, змінами, що були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 лютого 1992 року №393" (далі - Постанова №119), Кабінет Міністрів України поділив колишніх військовослужбовців на дві категорії:
- ті, які звільненні зі служби до 19 лютого 2022 року та мають право на призначення пенсії з урахуванням пільгової вислуги;
- та ті, що звільненні після 19 лютого 2022 року і такого права позбавлені, оскільки зміст оновленої пільги полягає в її розмірі, до якої військовослужбовцю треба дослужити.
Суд першої інстанції відмітив, що зазначені зміни призводять до виникнення дискримінаційних процесів, порушення принципу рівності та прав військовослужбовців, які збройно захищають Україну, що в свою чергу зневілювали пільгове обчислення вислуги років, яке дозволяло військовослужбовцю вийти на пенсію "достроково", що за своїм змістом, зважаючи на ризики і небезпеку з якими пов'язана військова служба, до того ж в умовах воєнного стану, і було реальною пільгою, яка вирізняла військову службу з поміж інших видів служби.
Колегія суддів Київського окружного адміністративного суду дійшла висновку, що Уряд, внесеними ним 16 лютого 2022 року змінами, фактично не заборонив врахування пільгової вислуги років під час призначення пенсії. Однак, внаслідок вказаних змін дані правовідносини залишилися не врегульованими (правова прогалина). Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітниками Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі - Постанова №393), з урахуванням внесених Постановою №119 змін, містить норму, яка регулює врахування пільгової вислуги років при визначенні розміру пенсії, проте не містить положень, які регулюють порядок врахування пільгової вислуги років при набутті права на призначення пенсії, як і не містить положення про те, що пільгова вислуга років не може враховуватися при набутті права на призначення пенсії.
Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року, Кабінет Міністрів України (далі - апелянт 1), Пенсійний фонд України (далі - апелянт 2) та Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України (пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року №904 перейменовано Міністерство соціальної політики України на Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України, далі - апелянт 3), кожен окремо, звернулися до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційними скаргами, в яких просили скасувати вказане судове рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних скарг представники відповідача та третіх осіб зазначають, що внесення Постановою №119 змін до Порядку №393 привели у відповідність положення Порядку №393 до змісту статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який має вищу юридичну силу. Спірну постанову прийнято в межах повноважень Кабінету Міністрів України та відповідно до статті 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Положення Порядку №393 не містить норм, які регламентують умови для визначення права на призначення пенсії за вислугу років, а відповідно бути основою для формування сподівань щодо прогнозованих очікувань про умови проходження чи звільнення зі служби та визначення права на пенсію за вислугу років. Прийнята Урядом спірна Постанова №119, як стверджують представники відповідача та третіх осіб, лише унормувала положення Постанови №393 відповідно до Закону №2262.
Колегія суддів першої інстанції дійшла висновку, що позивач ОСОБА_1 мав сподівання (легітимні очікування) на призначення пенсії за вислугу років та зарахування відповідних періодів служби у кратному розмірі до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах.
Апелянти, кожен окремо, вважають, що висновки суду першої інстанції щодо легітимних очікувань позивача та недотримання умов втручання у право мирного володіння майном є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не набув права на призначення пенсії. Вважають, що спірна Постанова №119 не може бути застосовна до позивача ОСОБА_1 , аж до моменту його звільнення зі служби та звернення до органу для отримання довідки про стаж вислуги років і подання такої територіальному органу Пенсійного фонду України. Зазначають, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків, що спірна Постанова №119 впливає на права позивача ОСОБА_1 , чим було порушено вимоги до щодо оскарження нормативно-правових актів визначених в частині другій статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзивах на апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України та Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України, позивач зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив (на підставі довідок №119 від 22 липня 2022 року, №133 від 01 серпня 2022 року та №136 від 01 серпня 2022 року), що він, - ОСОБА_1 , з 04 липня 2002 року проходить військову службу та брав участь в антитерористичній операції, а також у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. При цьому, вже станом на 19 лютого 2022 року (дата набуття чинності оспорюваними змінами) наявної у нього вислуги (понад 34 роки) було достатньо для призначення пенсії за вислугу років після звільнення. В свою чергу, прийняттям оспорюваних ним,- ОСОБА_1 , змін була скасована правова основа для реалізації його законних очікувань на призначення після звільнення зі служби пенсії за вислугу років із зарахуванням відповідних періодів на пільгових умовах.
На думку позивача, позиція відповідача щодо визначення змісту Постанови №393 в редакції до 19 лютого 2022 року не відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 31 січня 2024 року по справі №120/7300/22, а також у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі №560/9478/22, від 31 серпня 2023 року у справі №200/4951/22, які були ухвалені з урахуванням змін, внесених Постановою №119. Позивач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу Пенсійного фонду України зазначив, що під час прийняття постанов від 31 січня 2024 року у справі №120/7300/22, від 07 вересня 2023 року у справі №560/9478/22, від 31 серпня 2023 у справі №200/4951/22 Верховний Суд у складі колегій суддів допустив порушення принципу юридичної визначеності, який є складовою принципу верховенства права, визначеного статтею 8 Конституції України.
Кабінет Міністрів України в своїх додаткових поясненнях зазначає, що відповідні норми права та позиція Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності таку норму лише протягом часу її чинності та виникнення у цей період відповідних суспільно-управлінських відносин. Відступ від позиції Верховного Суду після зміни норми права, на якій така позиція ґрунтується, за загальним правилом не допускається. Після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 16 лютого 2022 року №119 (набрала чинності 19 лютого 2022 року), якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб" від 17 липня 1992 року №393 позиція Верховного Суду у справі 805/3923/18-а, яка головним чином ґрунтувалася на положеннях зазначеного Порядку №393 у попередній редакції, з 19 лютого 2022 року втратила актуальність, що підтверджується, зокрема, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 серпня 2023 року у справі №200/4951/22.
В запереченнях на пояснення Кабінету Міністрів України позивач ОСОБА_1 зазначає, що висновки Верховного Суду у справах №120/7300/22, №560/9478/22 та №200/4951/22 суперечать не лише попередній практиці Верховного Суду та Конституційного Суду України, а і протирічать самі собі. Так, якщо у зазначених справах Верховний Суд дійшов висновку про те, що Постанова №393 суперечила Закону №2262, в зв'язку з чим постановою Кабінету Міністрів України №119 була усунута невідповідність між Постановою №393 і Законом №2262, то тоді Верховний Суд, на думку позивача, і у правовідносинах до 19 лютого 2022 року не повинен був застосовувати попередню редакцію Постанови №393 як таку, що суперечить правовому акту вищої юридичної сили.
За змістом частини першої статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
В судовому засіданні представники відповідача, кожен окремо, підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі, надали пояснення аналогічні викладеним в скарзі. Просили апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Лемешев Р.О. просить апеляційний суд врахувати, що оскаржуване рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року по справі №640/13694/22 не підписано членом колегії суду першої інстанції Лисенко В.І., що також є безумовною підставою для скасування оскаржуваного ним судового рішення.
Представник Пенсійного фонду України в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, надав пояснення аналогічні викладеним в скарзі. Просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Представник Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, надав пояснення аналогічні викладеним в скарзі. Просить Шостий апеляційний адміністративний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Позивач в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України та Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та відзивах на апеляційні скарги. ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а рішення суду першої інстанції про задоволення його позову - залишити в силі.
Міністерство соціальної політики України, будучи повідомленим належним чином і, достовірно знаючи про день, час та місце апеляційного розгляду справи, свого представника у судове засідання не направило, причини неявки апеляційний суд не повідомило, клопотань про відкладення апеляційного розгляду суду не заявляло, в зв'язку з чим апеляційний суд ухвалив рішення провадити апеляційний розгляд у відсутність представника Міністерства соціальної політики України.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача, представників Кабінету Міністрів України та Пенсійного фонду України, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг Пенсійного фонду України, Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає за належне апеляційні скарги відповідача та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - задовольнити частково, мотивуючи це наступним.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу в Службі безпеки України з 04 липня 2002 року, має статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 ), що підтверджується довідкою №119 від 22 липня 2022 року, виданою Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (том 1 а.с.9).
З довідки №133, виданої 01 серпня 2022 року начальником Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, вбачається, що за час військової служби підполковник юстиції ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в м. Маріуполь Донецької області, у періоди: 15 липня 2014 року - 31 жовтня 2014 року, 01 листопада 2014 року - 23 листопада 2014 року, 19 грудня 2014 року - 02 березня 2015 року, 05 березня 2015 року - 31 грудня 2015 року, 01 січня 2016 року - 27 липня 2016 року, 20 серпня 2016 року - 31 грудня 2016 року, 01 січня 2017 року - 02 травня 2017 року, 06 травня 2017 року - 25 липня 2017 року, 05 серпня 2017 року - 20 серпня 2017 року, 24 серпня 2017 року - 31 грудня 2017 року, 01 січня 2018 року - 30 квітня 2018 року (том 1 а.с.10).
З довідки №136, виданої 01 серпня 2022 року начальником Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, вбачається, що позивач ОСОБА_1 дійсно в періоди з 01 травня 2018 року - 22 липня 2018 року, 11 серпня 2018 року - 06 травня 2019 року, 10 травня 2019 року - 31 грудня 2019 року, 01 січня 2020 року - 14 січня 2020 року, 17 січня 2020 року - 21 червня 2020 року, 27 червня 2020 року - 04 квітня 2021 року, 17 квітня 2021 року - 30 червня 2021 року, 03 липня 2021 року - 08 серпня 2021 року, 14 серпня 2021 року - 23 лютого 2022 року брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів м. Маріуполь Донецької області (том 1 а.с.11).
Загальна пільгова вислуга років після звільнення зі служби складала б, на думку позивача, 14 років 6 місяців 22 дня (7 років 2 місяці 18 днів + 7 років 4 місяці 4 дні).
Отже, станом на 18 лютого 2022 року, як зазначив ОСОБА_1 в своєму позові, він мав законні підстави сподіватись, що його загальна вислуга років для призначення пенсії після звільнення зі служби буде складати не менше 34 років 2 місяців 7 днів (19 років 7 місяців 15 днів календарної вислуги + 14 років 6 місяців 22 дня пільгової вислуги).
19 лютого 2022 року набрала чинність постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393".
Пунктом 4 Постанови №119 було доповнено Постанову №393 пунктом 2-1 такого змісту: " 2-1. Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови".
Підпунктом 1 пункту 5 Постанови №119 абзац перший пункту 3 Постанови №393 був викладений у наступній редакції:" 3. До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту І цієї постанови, зараховується на пільгових умовах".
Крім того, у Постанову №393 були внесені наступні похідні зміни.
Пунктом 6 Постанови №119 було доповнено Постанову №393 пунктом 3-1 такого змісту: "3-1. У разі наявності двох і більше підстав для зарахування на пільгових умовах до вислуги років, з якої визначається розмір пенсії, одного і того ж періоду служби вислуга років обчислюється за тією підставою, яка дає найбільші пільги".
Пунктом 7 Постанови №119 у пункті 4 Постанови №393 слова "до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні" замінено словами "на пільгових умовах до вислуги років, - у відповідному пільговому обчисленні для визначення розміру пенсії".
Вважаючи, що внаслідок внесення Кабінетом Міністрів України зазначених змін, з 19 лютого 2022 року було скасовано зарахування відповідних періодів служби до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, а замість цього введено зарахування відповідних періодів служби до вислуги років для визначення розміру пенсії на пільгових умовах, позивач ОСОБА_1 , маючи станом на 18 лютого 2022 року законні сподівання (легітимні очікування) на призначення та виплату довічної пенсії за вислугу років на пільгових умовах після звільнення з військової служби, 19 серпня 2022 року звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із цим позовом.
Вирішуючи питання про правомірність оспорюваної постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» в окремих її положеннях, яким було надано оцінку судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ) особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Умови призначення пенсій за вислугу років визначені статтею 12 Закону №2262-ХІІ.
Такими умовами є наявність у військовослужбовця (іншої особи, яка має право на пенсію за цим Законом) необхідної календарної вислуги. В даному випадку 25 років календарної вислуги.
Окремо передбачено, що пенсія за вислугу років призначається незалежно від віку військовослужбовця.
Інших умов призначення пенсії за вислугу років Законом №2262-ХІІ не передбачено.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону №2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04 квітня 2006 року №3591-IV Закон №2262-ХІІ доповнено статтею 17-1, якою врегульовано порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом.
Цією статтею передбачено, що Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17 липня 1992 року №393, якою затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (Порядок №393).
Пунктом 3 Порядку №393, зокрема, було передбачено, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах участь у бойових діях у воєнний час - один місяць служби за три місяці.
Таким чином, з часу затвердження у 1992 році пунктом 3 Порядку №393 було передбачено умови пільгового зарахування вислуги років в цілях обчислення вислуги років для призначення пенсії за вислугу років військовослужбовців.
Верховний Суд з метою забезпечення єдності та сталості судової практики неодноразово на рівні судових палат висловлювався щодо застосування положень Закону №2262-ХІІ та Порядку №393 з питань пільгового обчислення календарної вислуги років.
Так, вирішуючи справу №805/3923/18-а Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року дійшов наступного висновку: «...основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку…».
Крім того, у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18 Верховний Суд в складі судової палати дійшов таких висновків: «…Закон №2262-ХІІ як єдину, обов?язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи. Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов?язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги. Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). В свою чергу, передбачені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років. При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах. Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.».
Отже, до 16 лютого 2022 абзац перший пункту 3 Порядку №393 звучав наступним чином: «До вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах…».
Такий зміст цієї норми вказував на те, що пільгове обчислення вислуги років передбачене в цілях саме призначення пенсії, що відповідало вимогам статті 17-1 Закону №2262-ХІІ, на виконання якої і було затверджено Порядок №393.
Водночас, постановою від 16 лютого 2022 року №119 Кабінетом Міністрів України до Порядку №393 внесено зміни.
Пунктом 4 Постанови №119 було доповнено Постанову №393 пунктом 2-1 такого змісту: "2-1. Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови".
Підпунктом 1 пункту 5 постанови №119 абзац перший пункту 3 постанови №393 був викладений у наступній редакції: " 3. До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту І цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: ".
Крім того, у Постанову №393 були внесені наступні похідні зміни.
Пунктом 6 Постанови №119 було доповнено Постанову №393 пунктом 3-1 такого змісту: "3-1. У разі наявності двох і більше підстав для зарахування на пільгових умовах до вислуги років, з якої визначається розмір пенсії, одного і того ж періоду служби вислуга років обчислюється за тією підставою, яка дає найбільші пільги".
Пунктом 7 Постанови №119 у пункті 4 Постанови №393 слова "до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні" замінено словами "на пільгових умовах до вислуги років, - у відповідному пільговому обчисленні для визначення розміру пенсії".
Внаслідок внесення Кабінетом Міністрів України зазначених змін, з 19 лютого 2022 року було скасовано зарахування відповідних періодів служби до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах. А замість цього введено зарахування відповідних періодів служби до вислуги років для визначення розміру пенсії на пільгових умовах.
Такими змінами запроваджено пільгове зарахування вислуги років уже в цілях визначення розміру пенсії.
Водночас, умови призначення пенсії та визначення її розміру за своїм змістом є різними процедурами, які відбуваються в певній послідовності.
Так, спочатку встановлюється право військовослужбовця на пенсію та його відповідність визначеним законом умовам її призначення і лише після цього, в разі якщо військовослужбовець має право на пенсію за вислугу років, визначається її розмір.
У разі, якщо військовослужбовець не відповідає таким умовам, то питання визначення розміру пенсії взагалі не стоятиме.
Виключний перелік умов призначення пенсії за вислугу років передбачено статтею 12 Закону №2262-ХІІ і такі умови полягають власне у встановленні наявності необхідної вислуги років.
Визначення розміру пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ не належить до умов призначення пенсії за вислугу років.
Своєю чергою, визначення розміру пенсії унормовано статтею 13 Закону №2262-ХІІ, якою не передбачено такого поняття як «пільгове визначення розміру пенсії за вислугу років».
Також цією статтею, як і в цілому Законом №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України не уповноважувався на визначення пільгових умов визначення розміру пенсії за вислугу років.
Натомість, статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України був уповноважений встановити порядок визначення пільгових умов саме призначення пенсій за вислугу років.
Такий порядок був встановлений Кабінетом Міністрів України у Порядку №393 і діяв до 16 лютого 2022 року.
Однак, запровадивши постановою від 16 лютого 2022 року №119 зміни до Порядку №393 Кабінет Міністрів України скасував порядок визначення пільгових умов призначення пенсій, тим самим позбавивши військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, права на пільгове обчислення вислуги років, а відтак і права на призначення пенсій на пільгових умовах.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таке правове регулювання спірних правовідносин вказує на те, що встановлюючи постановою від 16 лютого 2022 року №119 пільгові умови визначення розміру пенсії за вислугу років особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, Кабінет Міністрів України діяв не в межах повноважень визначених Законом №2262-ХІІ.
Ще до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 16 лютого 2022 року №119 Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року у справі №569/727/17 уже висловлював думку про те, що пільгове зарахування вислуги років, як правило, впливає на розмір пенсії.
Водночас, у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18 Верховний Суд в складі судової палати відступив від висновків щодо застосування норм права, які були висловлені у постанові від 27 березня 2020 року у справі №569/727/17.
Крім того, Конституційний Суд України також неодноразово у своїх рішеннях висловлювався щодо недопустимості звуження чи скасування заходів соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях.
Так, у Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 у справі №1-38/2016 Конституційний Суд України дійшов висновку, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
У Рішенні від 06 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) Конституційний Суд України також дійшов наступних висновків: «Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу" (частина перша статті 17 Основного Закону України). В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.».
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у Рішенні від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 у справі №3-102/2021 (231/21, 415/21) (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України) виснував наступне: «…зі змісту частин першої, другої, п'ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.».
Зважаючи на наведені вище законодавчі приписи, висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що внесення Кабінетом Міністрів України постановою від 16 лютого 2022 року №119 змін до Порядку №393 призвело до звуження соціальних гарантій військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, в частині права на пенсійне забезпечення.
Крім того, внаслідок скасування порядку визначення пільгових умов призначення пенсій залишились невиконаними вимоги статті 17-1 Закону №2262-ХІІ, якими Кабінет Міністрів України зобов?язаний встановити такий порядок, що також обмежує соціальні права військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.
В контексті справи, яка розглядається, колегія апеляційного суду відмічає, що право на пільгове обчислення вислуги років регулювалось не лише Порядком №393 і не лише для цілей Закону №2262-ХІІ.
Так, на сьогодні продовжують діяти положення Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», яким передбачено пільгове обчислення вислуги років для призначення пенсій осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби (Закон №2713-IV).
Так, відповідно до частини четвертої статті 23 Закону №2713-IV особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.
За змістом наведеної норми пільговий залік вислуги років передбачено саме для призначення пенсії, а не для визначення її розміру.
Підсумовуючи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок внесених до Порядку №393 змін поняття пільгового обчислення вислуги років військової служби зазнало викривлення, а його значення для військовослужбовців нівелювалось, оскільки зміст оновленої «пільги» полягає в розмірі пенсії, до якої військовослужбовцю ще потрібно дослужити.
В той час як до внесених постановою від 16 лютого 2022 року №119 змін до Порядку №393 пільгове обчислення вислуги років дозволяло військовослужбовцю вийти на пенсію «достроково», що за своїм змістом, зважаючи на ризики і небезпеку, з якими пов?язана військова служба, до того ж в умовах воєнного стану, і було реальною пільгою, яка вирізняла військову службу з поміж інших видів служби.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що оспорюваними ним пунктами Постанови №119 він був позбавлений своїх законних очікувань на призначення та виплату пенсії за вислугу років на пільгових умовах після звільнення з військової служби.
Також ОСОБА_1 наголошував, що пунктом 4, підпунктом 1 пункту 5, пунктом 6 та пунктом 7 Постанови №119 було порушено його право щодо мирного володіння майном, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідно, вбачає наявність підстав для визнання протиправними та нечинними цих положень Постанови №119 у судовому порядку.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), одним з об?єктів, які охоплюються поняттям "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу, є пенсія.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.
Згідно з пунктом 22 рішення ЄСПЛ у справі "Сук проти України", "...поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.
Так, у пункті 46 рішення у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства", з посиланням на судову практику, ЄСПЛ вказує на те, що пенсія підпадає під дію статті 1 Протоколу №1, коли були зроблені внески до фонду, який її фінансував.
Також, одним з видів "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу є "законні сподівання" (легітимні очікування, правомірні очікування). Про це йдеться у пункті 35 рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України": "Суд нагадує, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу".
При цьому, згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ, відповідне сподівання може бути "законним сподіванням" в розумінні статті 1 Першого протоколу, якщо вимога, з якою пов?язане таке сподівання, має достатнє підґрунтя у національному законодавстві або підтверджується усталеною практикою національних судів (пункти 35, 36 рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України", пункти 67, 68 рішення у справі "Воловік проти України".
З урахуванням практики ЄСПЛ, сподівання на призначення та виплату пенсії за вислугу років на пільгових умовах було до 19 лютого 2022 року "законним сподіванням" в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Судова практика Конституційного Суду України у подібних правовідносинах також підтверджує правильність визнання законними сподіваннями (легітимними очікуваннями) вищевказаних сподівань на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах.
Так, Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 стосувалось права окремих категорій працівників на пенсію на пільгових умовах. Це право передбачено Законом України «Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII. Згідно з цим Законом, для певних категорій працівників було передбачено зменшення пенсійного віку стосовно загального пенсійного віку за умови наявності відповідного стажу певних видів робіт.
Оскільки сподівання учасників цих правовідносин на настання наслідків у формі призначення пенсій на пільгових умовах судом були пов?язані з положеннями зазначеного Закону, то Конституційний Суд України ідентифікував такі сподівання, як "легітимні очікування".
Поняття "легітимних очікувань" пов?язано у рішенні з поняттям "юридичної визначеності", як складової принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції України.
За твердженням суду, юридична визначеність означає у числі іншого необхідність дотримуватися зобов?язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
Отже, як у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України визначив легітимними очікуваннями сподівання відповідних категорій працівників щодо реалізації права виходу на пенсію на пільгових умовах, так наявні підстави вважати легітимними очікуваннями (або законними сподіваннями) відповідні сподівання військовослужбовців на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах.
Обов'язковими умовами втручання в право власності, Конвенція визначає існування спеціальної мети - "в інтересах суспільства", а також дотримання умов позбавлення власності, передбачених законом.
Розвиваюче це положення, ЄСПЛ у рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" зазначив таке: "53. Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов?язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [BI]. заява №25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-Х71)".
Тобто, на переконання ЄСПЛ, втручання в право власності має бути не лише "в інтересах суспільства". Таке втручання має бути пропорційним, тобто має бути забезпечений "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов?язком захисту основоположних драв конкретної особи, щоб на відповідних осіб не було покладено особистий та надмірний тягар.
При цьому, згідно з позицією ЄСПЛ, перед вирішенням питання про забезпечення справедливого балансу слід з?ясовувати, чи задовольняло таке втручання вимогу законності.
Так, у рішенні по справі "Шебалдіна проти України" ЄСПЛ зазначив таке: "19. У зв?язку з цим Суд повторює, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання органу державної влади у мирне володіння майном має бути законним. Щодо "закону" стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб захід, який оскаржується, ґрунтувався на належним чином доступних і достатньо точних положеннях національного законодавства. До того ж, принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, закладений в усіх статтях Конвенції. Тому питання, чи було забезпечено справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу і вимогами захисту основоположних прав особи, стає актуальним лише після того, як буде встановлено, що зазначене втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див., наприклад згадане рішення у справі "Федулов проти Pocit" (Fedulov v. Russia), пункт 75, та наведені в ньому джерела)".
Отже, національне законодавство визначає дотримання закону, як одну з умов втручання в права громадян.
Нормою, яка визначає повноваження Кабінету Міністрів України стосовно призначення та виплати пенсії за вислугу років на пільгових умовах, є стаття 17-1 Закону №2262-ХІІ.
Цією статтею передбачено, що порядок визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначене повноваження слід розуміти так, що Кабінет Міністрів України визначає умови проходження служби, за наявності яких відповідні періоди служби зараховуються до вислуги років для призначення пенсій за вислугу років на пільгових умовах (тобто період, який зараховується до вислуги років, стає більшим за період фактичної вислуги), а також визначає пропорції (співвідношення) такого зарахування.
Разом з цим, це повноваження Кабінету Міністрів України не можна ототожнювати із правом скасовувати законні сподівання на призначення та виплату пенсії за вислугу років на пільгових умовах.
Зі змісту статті 17-1 Закону №2262-ХІІ слідує, що Кабінет Міністрів України уповноважений виключати пільгові умови призначення пенсій для осіб, які не проходили службу в умовах, які б давали право на пільгове призначення пенсії.
Стаття 6 Конституції України, закріплюючи одну з найважливіших засад правової держави принцип поділу влади, одночасно визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Згідно з приписами статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України, зокрема, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Відповідно до статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Аналогічні положення стосовно основних завдань Кабінету Міністрів України також містить у собі частина перша статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" де зазначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 затверджений регламент Кабінету Міністрів України.
Цей регламент встановлює у числі іншого порядок підготовки рішень Кабінету Міністрів України. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 параграфа 50 Регламенту, до проекту акта Кабінету Міністрів України додається пояснювальна записка. Згідно з формою пояснювальної записки (міститься у Додатку 4 Регламенту), пояснювала записка у числі іншого повинна містити мету, обґрунтування необхідності прийняття акта, основні положення проєкта акту.
В свою чергу, пояснювальна записка до проекту оспорюваної позивачем Постанови №119 не містить жодного посилання на оскаржувані зміни, а також на мету та обґрунтування необхідності їх внесення.
Замість цього, зі змісту пояснювальної записки слідує, що метою змін є необхідність поширення дії Закону №2262 на осіб начальницького складу НАБУ та осіб зі спеціальними званнями БЕБ.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що під час підготовки проєкту оспорюваних змін був порушений Регламент Кабінету Міністрів України, оскільки у пояснювальній записці до проєкту змін не були викладені мета та обґрунтування необхідності їх внесення.
Так, Кабінетом Міністрів України не оприлюднені дані щодо мети, яку він переслідував під час зазначеного втручання. У зв'язку з цим, відсутня можливість встановити, чи було здійснено це втручання в інтересах суспільства.
В свою чергу, виходячи з того, що скасування права та законних сподівань на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах тягне за собою зменшення відповідних витрат на виплату пенсій за вислугу років, то можна допустити, що це втручання було здійснено з метою стабілізації фінансового стану бюджету Пенсійного фонду України.
У такому випадку, Кабінет Міністрів України повинен довести, що втручання в право військовослужбовців та інших категорій осіб на мирне володіння майном було єдиним можливим способом усунення недостатності фінансових ресурсів та, відповідно, не існувало жодних інших альтернативних джерел.
При цьому, Кабінет Міністрів України повинен продемонструвати суду, що держава в особі всіх її уповноважених органів здійснила всі необхідні заходи для усунення дефіциту коштів, щоб уникнути втручання у право мирного володіння майном.
Крім того, Кабінет Міністрів України повинен довести, що застосування цього способу поповнення фінансових ресурсів не поклало особистий та надмірний тягар на військовослужбовців та інших осіб, які мали легітимні очікування щодо отримання пенсії за вислугу років.
Проте вказаного Кабінетом Міністрів України під час апеляційного провадження зроблено не було.
Таким чином, Постанова №393, з урахуванням внесених до неї Постановою №119 змін, містить норму, яка регулює врахування пільгової вислуги років при визначенні розміру пенсії, проте не містить положень, які регулюють порядок врахування пільгової вислуги років при набутті права на призначення пенсії, як і не містить положення про те, що пільгова вислуга років не може враховуватися при набутті права на призначення пенсії.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, на думку колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 ..
Згідно пункту 5 частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні.
Оскаржуване судове рішення по справі №640/13694/22 прийнято Київським окружним адміністративним судом 02 травня 2024 року колегією суддів у складі: головуючого Леонтовича А.М., суддів Лисенко В.І. і Терлецької О.О., проте в оригінальному паперовому примірнику рішення суду першої інстанції відсутній підпис судді Лисенка В.І. (том 2 а.с.234), в зв'язку з чим вказане рішення, яке є правильним по суті, підлягає скасуванню з постановлення апеляційним судом нового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Проаналізувавши норми права та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та скасування пунктів постанови - підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 139, 195, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України та Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі №640/13694/22 - скасувати.
Прийняти по справі №640/13694/22 нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та скасування пунктів постанови - задовольнити.
Визнати протиправними та нечинними:
-пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393";
-підпункт 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393";
-пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393";
-пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393".
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді: В.В. Кузьменко
Ю.К. Черпак