Справа № 320/39973/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Леонтович А.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
28 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Файдюка В.В., Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ у Київській області) в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 , відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з 01.03.2024 року, без застосування ч.2 ст.27 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні);
- зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області здійснити перерахунок та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 , на підставі ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи, понад стаж 20 років, починаючи з 01.03.2024 року, з урахуванням раніше проведених виплат без застосування ч.2 ст.27 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позов без розгляду (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області як одержувач пенсії зі зниженням пенсійного віку за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є громадянином, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (2 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 03.12.1993 (а.с.9).
13.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про перерахунок та виплату пенсії за віком, на підставі частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років.
Листом від 27.05.2024 №1000-0206-8/89269 ГУ ПФУ у Київській області повідомлено позивача, що він не має права на перерахунок пенсії на підставі частини 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки пенсія за віком призначена позивачці до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі, із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право набуто значно раніше, ніж набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 796-XII встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно частини першої статті 56 Закону № 796-XII час роботи, служби (в тому числі державної) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до стажу роботи, стажу державної служби, вислуги років, яка надає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»: до 1 січня 1988 року - у потрійному, а з 1 січня 1988 року до 1 січня 1993 року - у полуторному розмірі (у тому числі за списком № 1). З 1 січня 1993 року та в наступні роки пільги з обчислення стажу роботи у зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону № 796-XII у редакції до 03.10.2017 було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорії 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 % заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 % заробітку.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII було внесено зміни до частини другої статті 56 Закону № 796-ХІІ та викладено у наступній редакції:
«Право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, з 01 січня 2004 року врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
У відповідності до п.16 Розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з частиною другою статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
У відповідності до абзацу другого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 % розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 % мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини.
У той же час, для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначена розрахункова величина має пільговий характер і визначена в частині другій статті 56 Закону № 796-XII як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи.
Отже, перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії шляхом збільшення пенсії на 1 % заробітку за рік.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №560/675/17, від 14.03.2018 у справі № 316/1863/16-а та Верховного Суду України від 20.09.2016 у справі №1601/12900/12.
З матеріалів справи вбачається, зокрема з перерахунку пенсії, що ОСОБА_1 віднесений до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому на нього розповсюджується дія статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначене не заперечується відповідачем.
При цьому, пенсія позивача призначена до внесення змін до Закону, які передбачили цю умову (тобто до 11.10.2017), а попередня редакція цієї статті передбачала пільгове обчислення понаднормативного стажу без умови призначення пенсії на підставі частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначені зміни стосуються тих пенсій, які були призначені вперше та після внесення цих змін.
У свою чергу, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.06.2024 року у справі № 300/3435/21 дійшов до переконання, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 29.08.2022 у справі № 300/1390/19, від 06.09.2023 у справі № 300/2091/21, від 10.01.2024 у справі № 300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак вважав за необхідне відступити від таких висновків та сформувати наступні висновки:
«(1) держава гарантувала зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.
(2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону № 1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку про те, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII».
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскільки ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2, на нього розповсюджується дія статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому перерахунок пенсії позивача повинен здійснюватися за кожен повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.
Отже, позивач має право на перерахунок та виплату пенсії, з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень п. 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції чинній до 01.10.2017, а саме: без застосування частини другої ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: В.В. Файдюк
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 28.08.2025 року