Справа № 640/2736/22
27 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н.П.
Суддів: Кобаля М.І., Мельничука В.П.
За участю секретаря: Мірошниченко С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року, суддя Кучугурна Н.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного судуміста Києва з адміністративним позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила:
- визнати протиправним рішення відповідач від 13.12.2021 у формі повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання і зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача з додатком про примусове виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2020 у справі №826/7778/17 та прийняти рішення у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва видані виконавчі листи №160/7778/17 про стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 640,00 грн судових витрат та про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами по договору відступлення права вимоги № 1 від 01.04.2016 до договору банківського вкладу №153D-644571 від 09.12.2015 «Різдвяний сніг» у сумі 200 000, 00 грн. 02.12.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про примусове виконання рішення, до якої додала вказані вище виконавчі листи. 13.12.2021 відповідач прийняв рішення у формі повідомлення, яким повернув стягувачу без прийняття до виконання виконавчий документ щодо зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вчинити дії з метою виплати 200000,00 грн. Виконавчий документ був повернутий за відсутності підстав, визначених нормами пункту 6 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», на які відповідач послався у своєму рішенні. Позивач уважає, що зазначеним рішенням відповідача були грубо порушені її права на примусове виконання прийнятого на її користь судового рішення на завершальній стадії судового провадження у розумінні статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», тому і звернулась з цим позовом до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2022 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 07.06.2022.
Відповідно до абз. 1, 4 п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/2736/22.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва видані виконавчі листи №160/7778/17 про стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 640,00 грн судових витрат та про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами по договору відступлення права вимоги № 1 від 01.04.2016 до договору банківського вкладу №153D-644571 від 09.12.2015 «Різдвяний сніг» у сумі 200 000,00 грн.
Позивачка звернулась до відповідача із заявою від 02.12.2021 про примусове виконання рішення, до якої додала вказані вище виконавчі листи.
13.12.2021 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Марією Дмитрівною винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Вказаним повідомленням позивачці був повернутий виконавчий лист №826/7778/17 від 11.10.2021 про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами по договору відступлення права вимоги № 1 від 01.04.2016 до договору банківського вкладу №153D-644571 від 09.12.2015 «Різдвяний сніг» у сумі 200 000,00 грн.
Також у повідомленні зазначено, що виконавчим документом боржником визначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК» з кодом ЄДРПОУ 21708016. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом ЄДРПОУ 21708016 наявна інформація щодо юридичної особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто, боржник зазначений у виконавчому документі за кодом ЄДРПОУ не відповідає особі, відомості про яку містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження», стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність до вимог Закону. Відповідно до вимог п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону. Вимогами пункту 3 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено, що на кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувач подає окрему заяву про примусове виконання рішення. Керуючись п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», повертається виконавчий документ без прийняття до виконання.
Позивачка, не погоджуючись з повідомленням відповідача про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом.
Пункт перший частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», передбачає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною першою ст. 18 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частина перша ст. 4 Закону №1404-VІІІ визначає, що у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VІІІ).
У відповідності до ч. 1 ст.13 Закону №1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Таким чином, з аналізу вищезазначених норм слідує, що виконавчий документ повертається стягувачу: якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 4 Закону №1404-VІІІ; якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Як убачається із матеріалів справи, виконавчий документ був повернутий ОСОБА_1 з тих підстав, що у виконавчому листі №826/7778/17 боржником визначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК» з кодом ЄДРПОУ 21708016.
Разом з тим, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань код ЄДРПОУ 21708016 належить саме Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому боржник зазначений у виконавчому документі за кодом ЄДРПОУ не відповідає особі, відомості про яку містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що державний виконавець правомірно повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, оскільки виконавчий документ не відповідає вимогам, установленим ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: виконавчий лист містить неправильний код ЄДРПОУ боржника.
При цьому, судом першої інстанції вірно зауважено, що відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (ч. 8 ст. 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Аналіз вказаних норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про те, що уповноважена особа Фонду за своїм правовим статусом є представником Фонду, який діє у межах повноважень, наданих Фондом, за що від Фонду отримує визначену Фондом оплату, несе відповідальність перед Фондом, тоді як перед сторонами правовідносин за дії такої особи відповідальність несе Фонд.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 761/4442/17.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, виконавчий лист містить код ЄДРПОУ Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як боржника у виконавчому провадженні, а не банку, оскільки боржником є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик», а не Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п 2 ст. 37 Закону України Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду в разі делегування їй всіх або частини повноважень Фонду має право:1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку.
Отже, у даному випадку суд зобов'язав саме Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» надати Фонду гарантування вкладів додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , а не фонд гарантування вкладів, а тому у виконавчому листі має бути зазначено код ЄДРПОУ ПАТ КБ «Хрещатик», а не Фонду гаратування вкладів.
Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
При цьому, пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавцю під час здійснення виконавчого провадження надано право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Таким чином, відсутність чи невідповідність у виконавчому документі будь-якої інформації щодо боржника, не позбавляє виконавця скористатися своїм правом та отримати таку інформацію у відповідних установах.
Водночас, в оскаржуваному повідомленні також указано, що вимогами пункту 3 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено, що на кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувач подає окрему заяву про примусове виконання рішення.
Так, відповідно до пункту 3 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного повідомлення), на кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувач подає окрему заяву про примусове виконання рішення.
Як зазначено вище, згідно з п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Суд установив, що позивачем була подана одна заява від 02.12.2021 про примусове виконання рішення суду, до якої були додані два виконавчі листи №160/7778/17: 1) про стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 640,00 грн судових витрат; 2) про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «ХРЕЩАТИК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами по договору відступлення права вимоги № 1 від 01.04.2016 до договору банківського вкладу №153D-644571 від 09.12.2015 «Різдвяний сніг» у сумі 200 000,00 грн.
Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами відповідача, наведеними в оскаржуваному повідомленні про те, що виконавчий документ підлягає поверненню без прийняття до виконання на підставі того, що стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення суду.
Вказані вище підстави повернення виконавчого документа не суперечать вимогам п.6 ч.4 ст.4 Закону №1404-VІІІ, згідно з якою, виконавчий документ повертається стягувачу, у тому числі, якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновом суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 287, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Кобаль М.І.
Мельничук В.П.
Постанову виготовлено: 27 серпня 2025 року.