Справа № 366/1523/25
Провадження № 2/366/617/25
14.08.2025 селище Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Мовчана В.В., за участю секретаря судового засідання Кулик А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення боргу за договором позики
Представники учасників справи: не з'явилися.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позики від 17.07.2024 в частині здійснення повернення наданих коштів, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача 32 517,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено суддю Мовчана В.В.
Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 29.05.2025 відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено на 24.06.2025.
24.06.2025 розгляд справи було відкладено на 30.07.2025.
У зв'язку з неявкою відповідача 30.07.2025 розгляд справи було відкладено на 14.08.2025.
У судове засідання 14.08.2025 представник позивача не з'явився, проте подав до суду заяву про розгляд справи без позивача та його представника.
Відповідач у судове засідання 14.08.2025 не з'явився. Про місце, дату і час розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення рекомендованої поштової кореспонденції, однак розглядом справи не цікавився, з клопотаннями та заявами до суду не звертався.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 12, 13, 78, 81, 82 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Оцінка зібраних по справі доказів здійснюється за правилами, передбаченими ст. 89 ЦПК України, з врахуванням положень ст. 76-88 ЦПК України.
Як вбачається з розписки від 17.07.2024, складеної в присутності двох свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у борг 32 517,00 грн безвідсотково, які зобов'язувалася повернути в строк до 17.09.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 755/7216/21 (провадження № 61-1307св23): «Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов. За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов'язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.»
Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року в справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14».
При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року за № 760/22898/20 зроблено висновок: «За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому, у справах про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що розписка від 17.07.2024 року підтверджує факт виникнення у ОСОБА_2 зобов'язання зі сплати коштів у розмірі 32 517, 00 грн до 17.09.2024.
Водночас відповідач не зверталась до суду із позовом про визнання боргової розписки від 17.07.2024 року недійсною та її не оспорювала. Сторони належним чином узгодили строк повернення боргу та відповідний розмір.
Як вбачається із дослідженої судом розписки, в ній зазначені дата написання розписки, прізвища імена та по батькові позичальника та позикодавця, паспортні дані та реєстраційні номера облікової картки платників податків, а також зазначені такі істотні умови договору як сума та строк позики.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, з огляду на те, що розписка від 17.07.2024 підтверджує факт укладення договору позики, а відтак й отримання коштів ОСОБА_2 та виникнення у неї обов'язку їх повернення, невиконання своїх зобов'язань, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 32 517,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, який був сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 133,280 ЦПК України, ст. 625, 1049, 1050 ЦК України, суд
1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
2.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 32 517,00 грн (тридцять дві тисячі п'ятсот сімнадцять гривень нуль копійок) та 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.08.2025.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )
Відповідач: ОСОБА_2 (1996 р.н., паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 3223, 25.12.2023, адреса: АДРЕСА_2 )
Суддя Віталій МОВЧАН