27 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 280/11149/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/11149/24 (головуючий суддя першої інстанції - Чернова Ж.М.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 02.12.2024 року звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати її грошового забезпечення за період з 20 квітня 2021 року по 31 травня 2024 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021, 2022, 2023, 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити їй грошове забезпечення за період з 20.04.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.05.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022, на 01 січня 2023, на 01 січня 2024 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМУ №704 від 30.08.2017 року з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити їй суму грошової допомоги на оздоровлення за 2021-2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року та на 01 січня 2024 року відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити їй суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2024 роки в розмірі окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року та на 01 січня 2024 року відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20 квітня 2021 року по 19 травня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 року та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 20 квітня 2021 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022, на 01 січня 2023, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суму грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 роки в розмірі окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Апелянт зазначає, що між військовою частиною та позивачем не виникало спору, щодо нарахованого грошового забезпечення (або грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за весь час проходження військової служби позивача у НОМЕР_2 прикордонному загоні. Вказує, що зміни, внесені Постановою №103 до пункту 4 Постанови №704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 року діє редакція пункту 4 Постанови №704, що діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, а тому відсутні підстави для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача. Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цими позовними вимогами, оскільки позивач проходила військову (публічну) службу та була звільнена зі служби у травні 2024 року, проте з позовом до суду звернулася у грудні 2024 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
Позивач відзив на скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У період з 11.03.2025 року по 20.03.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 26.05.2025 року по 09.06.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. та суддя-член колегії Білак С.В. перебували у відпустці. У період з 26.05.2025 року по 13.06.2025 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала у відпустці.
На виконання вимог ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 16.06.2025 року від представника ВЧ НОМЕР_3 надійшли наступні документи: витяг з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.05.2024 року №327-ОС «Про особовий склад»; розрахунковий лист позивача за травень-червень 2024 року; довідка про виконання реєстру зарахування коштів.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в період з 20.04.2021 року по 31.05.2024 року.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27 травня 2024 року №327-ОС «Про особовий склад» позивача звільнено з військової служби за підпунктом «г» (через сімейні обставини або з інших поважних причин) п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову служби».
Судом встановлено, що в період проходження військової служби позивача відповідач розраховував її грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.
У листопаді 2024 позивач звернулась до військової частини НОМЕР_1 із заявою з проханням надати відомості стосовного того чи здійснювалось їй нарахування та виплата грошового забезпечення за період служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017.
Військова частина листом №09/П-97/99 від 18.11.2024 року повідомила позивача, що грошове забезпечення виплачене в повному обсязі.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невірного врахування розміру прожиткового мінімуму, з якого проводилось нарахування її грошового забезпечення за період служби, оскаржила таку бездіяльність до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду, зазначив, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за відповідною посадою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року.
Разом з тим суд першої інстанції вказав, що у позивача лише за період з 20 квітня 2021 року по 19 травня 2023 року (до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №481) виникло право на перерахунок грошового забезпечення із включенням основних та додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Колегія суду звертає увагу, що при вирішенні спору суд першої інстанції, належним чином не дослідив питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та не надав належної оцінки доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
На вказану обставину посилався відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі.
З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно із частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Позивач проходила військову службу в Збройних силах України, що відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є публічною службою.
За приписами частини 3 статті 122 КАС України такий строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для визначення початку перебігу строку звернення потрібно виходити не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Відтак, необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №340/1019/19).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.05.2021 року у справі №260/1893/19, відповідно до якої у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Таке законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Судом апеляційної інстанції встановлено і не заперечується сторонами, що наказом начальника Військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2024 року №327-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби, а наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.05.2024 року №339-ОС позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 31.05.2024 року.
З тексту наказу від 30.05.2024 року №339-ОС вбачається, що при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини, надано час для розрахунку та визначено виплатити позивачу - компенсацію за невикористані 30 днів щорічної відпустки за 2022 рік; відрахувати із грошового забезпечення за 3 (три) календарні дні щорічної основної відпустки за 2024 рік, що були використані в рахунок тієї частини календарного року яка залишилася після звільнення військовослужбовця за 2024 рік; виплатити грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 та 2024 роки.
Згідно наданих на виконання вимог ухвали суду документів, остаточний розрахунок з позивачем проведено у червні 2024 року.
У позовній заяві зазначено, що у листопаді 2024 року позивач звернулася до військової частини із заявою про надання інформації щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за спірний період, відповідь на яку надійшла 27.11.2024 року, а тому враховуючи положення ч.2 ст.233 КЗпП (в редакції Закону №2352-ІХ), позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
Разом з тим, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що позивача остаточно звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 31.05.2024 року, що позивачем не заперечується. Кошти, які визначені у наказі від 30.05.2024 року №339-ОС, виплачені позивачу у червні 2024 року, що підтверджується матеріалами справи.
Отже, як з 31.05.2024 року (дата наказу про звільнення з військової служби) так і з моменту останньої виплати відповідачем коштів у зв'язку із звільненням позивача згідно розрахункових листів, минув як передбачений частиною 5 статті 122 КАС України місячний строк, так і передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Апеляційний суд зазначає, що в даному випадку позивач не перебувала у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією, а проходила саме публічну (військову) службу, порядок та умови проходження якої врегульовано спеціальним законодавством.
Посилання позивача та суду першої інстанції на те, що положення статті 233 КЗпП України в частині що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, до внесення змін 19.07.2022 року повинні застосовуватись до вказаних правовідносин, тобто без обмеження строку звернення до суду, апеляційний суд вважає помилковим, оскільки процесуальні строки, яким є і строк звернення до суду, починає відлік від дати порушення прав, свобод чи інтересів особи або дати, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
В даному випадку, позивач, отримуючи грошове забезпечення щомісячно протягом всього строку служби в однаковому розмірі, а також отримуючи щорічно грошову допомогу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, вважаючи невірним порядок розрахунку грошового забезпечення та вказаної допомоги, мала можливість звернутися до суду за захистом своїх прав, як під час несення служби, так і відразу після звільнення з військової служби у встановлений законом строк.
Таким чином позивач, отримавши належні їй кошти у червні 2024 року, повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів з питань нарахування та виплати грошового забезпечення та його додаткових видів, якщо вважала такий розрахунок протиправним, проте звернулася до суду 02.12.2024 року.
Строк звернення до суду з адміністративним позовом обчислюється з моменту реального, фактичного порушення права чи інтересу особи, про яке особа дізналась, або повинна була дізнатись.
Таким чином, з моменту отримання грошових виплат у розмірі, який на думку позивача є невірним, позивач дізналась про порушення своїх прав, однак до суду із даним позовом звернулась лише 02.12.2024 року, тобто більше ніж через півроку з дати остаточного розрахунку.
Судом першої інстанції вказаним обставинам належної оцінки не надано.
Позивач будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом не зазначила та в матеріалах справи докази поважності пропуску такого строку відсутні.
Відповідачем як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі зазначено, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом, проте такі посилання відповідача судом першої інстанції залишені без уваги.
Відповідно до частини 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Отже, судом першої інстанції рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, тому воно підлягає скасуванню із залишенням позову без розгляду.
Керуючись статтями 122-123, 240, 243, 250, 294, 308, 312, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/11149/24 задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року в адміністративній справі №280/11149/24 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко