27 серпня 2025 р. Справа № 480/4612/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Калиновського В.А. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 року (ухвалене суддею В.О. Павлічек) в справі № 480/4612/24
за позовом ОСОБА_1
до Конотопської міської ради
про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Конотопської міської ради, в якому просила суд: визнати протиправним і скасувати рішення Конотопської міської ради від 22.12.2023 р. щодо відмови ОСОБА_1 у приватизації земельної ділянки, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910400000:05:054:0022; визнати протиправною бездіяльність Конотопської міської ради щодо неприйняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 від 28.03.2023 р., про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 5910400000:05:054:0022, площею 0,1000 га, цільове призначення земельної ділянки: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 , розроблену Конотопським міськрайонним виробничим відділом Сумської регіональної філії Центру ДЗК від 22.09.2023 р; зобов'язати Конотопську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.03.2023 р., у встановленому законом порядку прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 5910400000:05:054:0022, площею 0,1000 га, цільове призначення земельної ділянки: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_2 , розроблену Конотопським міськрайонним виробничим відділом Сумської регіональної філії Центру ДЗК від 22.09.2023 р., та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 5910400000:05:054:0022, площею 0,1000 га, цільове призначення земельної ділянки 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 .
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 р. відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про землеустрій", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачка вважає, що суд першої інстанції не врахував, що згідно із п. 11 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі смерті власника. Отже, смерть власника є самостійною підставою припинення права власності на майно, тому право власності ОСОБА_2 , на 1/2 частину житлового будинку, припинилось відповідно до положень закону.
Неправильний висновок суду першої інстанції, про те що померлий є власником 1/2 частини житлового будинку потягло за собою подальше неправильно застосування судом норм матеріального права до спірних правовідносин.
В частині житлового будинку, що належала ОСОБА_2 вже тривалий час ніхто не проживає, знаходиться у занедбаному стані та вже почала розвалюватися. На цей час право на спадщину другу 1/2 частину будинку ніким не оформлено та не зареєстровано. Вказані обставини не спростовані відповідачем та не знайшли свого спростування в ході судового розгляду.
Крім того, зазначає, що 05.05.2025 р. позивачкою було подано заяву про зміну предмету позову. Необхідність подання заяви виникла, оскільки вже після подання позивачкою відповіді на відзив на позовну заяву, вона дізналася про те, що відповідач прийняв друге рішення від 27.06.2024 р. про відмову ОСОБА_1 у приватизації земельної ділянки. Про прийняття другого рішення Конотопської міської ради про відмову в приватизації земельної ділянки позивачку було повідомлено 17.07.2024 р., тобто коли вже минув процесуальний строк для подання заяви про зміну предмету позову.
Позивачка вважає, що в оскаржуваних рішеннях Конотопської міської ради від 22.12.2023 р. та від 27.06.2024 р. підстави для відмови не узгоджуються з нормами ч. 8, 9, 10 ст. 186 ЗК України, оскільки Технічна документація із землеустрою має всі складові щодо змісту, передбаченого законом, а викладена відповідачем підстава спірного рішення не є правомірною, а тому відповідач мав обов'язок прийняти рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність позивача.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування частини будинку від 05.11.2002 р. серії ВАВ № 816562 належить на праві приватної власності 1/2 частина (половина) житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 32 - 33).
Право власності на іншу 1/2 частину житлового будинку належало ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 92).
За твердженням позивачки в частині житлового будинку, яка належала ОСОБА_2 тривалий час ніхто не проживає та на цей час право на спадщину на цю 1/2 частину будинку ніким не оформлено та не зареєстровано.
За замовленням позивачки на підставі договору № 231904000154-ТД від 19.09.2023 р. Конотопським міськрайонним виробничим відділом Сумської регіональної філії Центру ДЗК розроблена Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (в межах населеного пункту) (а.с. 13 - 35).
В подальшому через Центр надання адміністративних послуг позивачка 24.10.2023 р. подала до Конотопської міської ради заяву про затвердження технічної документації із землеустрою на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1000 га, та передачі її у власність (а.с.110 зворотній бік).
Рішенням сорокової сесії Конотопської міської ради від 22.12.2023 р. ОСОБА_1 відмовлено у приватизації земельної ділянки, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у зв'язку з невідповідністю намірів вимогам статей 89 та 118 ЗК України (відсутня заява (ви) іншого (их) співвласника (ів) житлового будинку (а.с. 7).
28.03.2024 р. позивачка звернулася до Конотопської міської ради із клопотанням, якестаном на дату подання позову не розглянуто відповідачем, про приватизацію земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у власності, в якому, відповідно до ч. 1,2 ст. 118, ч. 1 ст. 120, ч. 1, 3 ст. 121, ч. 1 ст. 122 ЗК України, просила:
1. Затвердити Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 5910400000:05:054:0022 розроблену Конотопським міськрайонним виробничим відділом Сумської регіональної філії Центру ДЗК від 22.09.2023 р.
2. Передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 5910400000:05:054:0022, площею 0,1000 га, цільове призначення земельної ділянки: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_2 (а.с. 8 - 9).
Не погодившись із рішенням Конотопської міської ради від 22.12.2023 р та бездіяльністю відповідача щодо не розгляду клопотання від 28.03.2024 р., позивачка звернулася до суду із цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що неприйняття спадкоємцями ОСОБА_2 спадщини (чи їх відсутність), не визнання такої спадщини відумерлою, не надають позивачці права самостійно приватизувати всю земельну ділянку для обслуговування 1/2 частина (половина) житлового будинку з надвірними будівлями, а тому відповідачем правомірно відмовлено позивачу в приватизації земельної ділянки кадастровий номер 5910400000:05:054:0022, площею 0,1000 га, для обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 .
Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 від 28.03.2023 р., оскільки 27.06.2024 р. відповідачем прийнято рішення про відмову в його задоволенні.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України гарантовано право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Спеціальним законом, що регулює земельні правовідносини в Україні, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (в подальшому - ЗК України).
Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 116 ЗК України, громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною 1 статті 118 ЗК України передбачено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
До заяви додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.
Згідно із ч. 2 ст. 118 ЗК України, у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.
Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 186 ЗК України, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується: у разі передачі на підставі такої документації земельної ділянки у власність та користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування - рішенням таких органів.
Отже згідно зазначених норм земельного законодавства, громадянин якому належить житловий будинок з господарськими будівлями має право на отримання, безоплатно у власність земельної ділянки для його обслуговування в межах норм безоплатної приватизації.
Судовим розглядом встановлено, що позивач є власником 1/2 житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 (на даний час перейменовано АДРЕСА_3 ). Право власності на іншу 1/2 частину житлового будинку належало ОСОБА_2 (а.с. 108 - 109). Отже позивач є разом з ОСОБА_2 є співвласниками вказаного житлового будинку, який має одну адресу.
24.10.2023 р. ОСОБА_1 подала до Конотопської міської ради заяву про затвердження технічної документації із землеустрою на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1000 га, та передачі її у власність.
Відповідно до ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) встановлення та зміна меж сіл, селищ; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", селищна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Частинами 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішенням 40 сесії Конотопської міської ради від 22.12.2023 р. ОСОБА_1 відмовлено у приватизації земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у зв'язку з невідповідністю намірів вимогам статей 89 та 118 ЗК України (відсутня заява (ви) іншого (их) співвласника (ів) житлового будинку).
Відповідно до ст. 86 ЗК України, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Суб'єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади.
Стаття 89 ЗК України визначено, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.
У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки, зокрема: в) співвласників жилого будинку.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.
Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.
Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 р. у справі № 560/1049/16-ц дійшов висновку, що земельна ділянка може надаватися для обслуговування житлового будинку (цілого), незалежно від кількості співвласників такого будинку. Але лише у разі, якщо будинок розділено на окремі домоволодіння і тоді надання земельної ділянки здійснюється окремо для кожного власника. При цьому окреме домоволодіння повинно мати окрему адресу.
Судовим розглядом встановлено, що позивач є співвласником 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, за адресою: в АДРЕСА_1 , який не розділено на окремі домоволодіння з різними адресами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що приватизація земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з однією адресою, що належить двом співвласникам, можлива лише обома такими співвласниками у спільну сумісну власність.
Стосовно посилання позивачки на те, що ОСОБА_2 помер та на даний час спадщину на другу 1/2 частину будинку ніким не оформлено та не зареєстровано, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Положеннями статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна.
Відповідно до ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.
Спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою.
До звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою і набрання законної сили відповідним рішенням суду у територіальної громади існує законний інтерес, заснований на правових нормах, що регулюють правовідносини щодо підстав набуття і припинення права власності після смерті особи, у якої відсутні спадкоємці. Цей інтерес (законні очікування) полягає у прагненні органу місцевого самоврядування набути право власності на відумерлу спадщину. Паралельно із цим інтересом у територіальної громади існує обов'язок звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01.11.2023 р. в справі № 202/5154/21, від 10.01.2024 р. в справі № 522/17859/19.
Отже у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, чи неприйняття ними спадщини, така спадщина підлягає визнанню судом відумерлою та переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна.
В матеріалах справи відсутні докази визнання спадщини ОСОБА_2 відумерлою.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що неприйняття спадкоємцями ОСОБА_2 спадщини (чи їх відсутність), не визнання такої спадщини відумерлою, не надають позивачу права самостійно приватизувати всю земельну ділянку для обслуговування вказаного будинку, у зв'язку з чим відповідачем правомірно було відмовлено позивачу у приватизації земельної ділянки кадастровий номер 5910400000:05:054:0022, площею 0,1000 га, для обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 (П. Чубинського).
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 від 28.03.2023 р. про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 5910400000:05:054:0022, площею 0,1000 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , розроблену Конотопським міськрайонним виробничим відділом Сумської регіональної філії Центру ДЗК від 22.09.2023 р, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що 28.03.2024 р. позивачка звернулася до відповідача із клопотанням про приватизацію земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у власності (зворотній бік а.с. 105 - 107).
За наслідками розгляду вказаного клопотання рішенням сорок другої сесії Конотопської міської ради від 27.06.2024 р. ОСОБА_1 відмовлено у приватизації земельної ділянки, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у зв'язку з невідповідністю намірів вимогам статей 89 та 118 ЗК України (відсутня заява (ви) іншого (их) співвласника (ів) житлового будинку (а.с. 105).
Із врахуванням вищевикладених обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за її клопотанням від 28.03.2024 р., оскільки відповідачем розглянуто клопотання позивачки про приватизацію земельної ділянки від 28.03.2024 р. та за наслідками розгляду прийнято рішення від 27.06.2024 р. про відмову в задоволенні цього клопотання.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права під час повернення позивачці заяви про зміну предмету позову суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 07.05.2025 р. позивачкою подано заяву про зміну предмету позову в якій вона просила: визнати протиправним і скасувати рішення Конотопської міської ради від 22 грудня 2023 р. щодо відмови ОСОБА_1 у приватизації земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910400000:05:054:0022; визнати протиправним і скасувати рішення Конотопської міської ради від 27 червня 2024 р. щодо відмови ОСОБА_1 у приватизації земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910400000:05:054:0022; зобов'язати Конотопську міську раду у встановленому законом порядку прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 5910400000:05:054:0022, площею 0,1000 га, цільове призначення земельної ділянки: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ) розроблену Конотопським міськрайонним виробничим відділом Сумської регіональної філії Центру ДЗК від 22.09.2023 р. та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 5910400000:05:054:0022, площею 0,1000 га, цільове призначення земельної ділянки: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ).
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 р. заяву позивачки про зміну предмету позову в справі № 480/4612/24 повернуто без розгляду, у зв'язку з пропуском строку подання такої заяви. Водночас, позивачці було повідомлено, що вона не позбавлена права звернутися до суду з окремим позовом у загальному порядку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що про зміст рішення Конотопської міської ради від 27.06.2024 р., яким позивачці відмовлено у приватизації земельної ділянки, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910400000:05:054:0022, позивачка дізналася 17.07.2024 р., про що зазначає в апеляційній скарзі. Проте з заявою про зміну предмету позову звернулася до суду першої інстанції лише 07.05.2025 р. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення заяви про зміну предмету позову без розгляду.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 в справі № 480/4612/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді В.А. Калиновський О.А. Спаскін