27 серпня 2025 р. Справа № 440/2636/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року (ухвалене суддею Р.І. Молодецьким) в справі № 440/2636/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 916110133766 від 08.10.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у переході з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника згідно ст. 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника та провести з 03.10.2024 року перерахунок пенсії з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що позивачка, звертаючись до відповідача з заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника, не надала документ про сумісне проживання та перебування на утриманні померлого годувальника.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 03.10.2024 р. ОСОБА_1 звернулася до Карлівського об'єднаного управління ПФУ в Полтавській області із заявою за призначенням/перерахунком пенсії, у якій просила здійснити перерахунок пенсії у зв'язку з переведенням на пенсію по втраті годувальника, та з пакетом документів, перелік яких наведено у розписці-повідомленні, які прийнято 03.10.2024 р. за № 2063.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 03.10.2024 р. та поданий пакет документів в електронному вигляді передано на розгляд до ГУ ПФУ в Донецькій області.
За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії №916110133766 від 08.10.2024 р., яким відмовлено позивачці в перерахунку у зв'язку з відсутністю правових підстав згідно пункту 9 пункту 2.3 Порядку 22-1, оскільки заявниця не надала документ про сумісне проживання та перебування на утриманні померлого годувальника.
Позивачка не погодилася з рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області №916110133766 від 08.10.2024 про відмову у перерахунку пенсії та звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачкою документи є достатніми для підтвердження факту сумісного проживання разом із годувальником, тому позивачці протиправно відмовлено у переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з підстави не підтвердження цього факту.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (в подальшому - Закон №1058-IV).
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно із ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Частиною 3 ст. 36 Закону №1058-IV передбачено, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Пунктом 2.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1(далі - Порядок № 22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу, зокрема, документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника (п.п. 9).
Відповідно до п. 2.11. Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 (витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання), або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у розумінні статті 36 Закону №1058-IV, право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі.
За документ, що засвідчує родинні стосунки, приймаються паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідки про склад сім'ї, а також рішення суду (пункт 2.16 розділ II Порядку №22-1).
З наведених норм закону слідує, що право на пенсію по втраті годувальника мають члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування та Пенсійним органом має бути встановлений факт спорідненості при вирішенні питання про призначення пенсії з наданих заявником документів на підтвердження цього.
Судовим розглядом встановлено, що підставою для прийняття рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 08.10.2024 р. № 916110133766 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 стало не надання позивачкою документів, які підтверджують сумісне проживання та перебування на утриманні померлого годувальника.
З матеріалів справи встановлено, що 04.05.1970 р. зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 (а.с. 14). ОСОБА_3 взяла прізвища чоловіка ОСОБА_4 .
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 (а.с. 15).
Відповідно до абз 1, 2 ч. 2, ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Суд апеляційної інстанції вважає, що надана до заяви копія свідоцтва про шлюб є документом, який дійсно засвідчує родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником. Отже, право позиваці на призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника підтверджено належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.10.2024 р. № 916110133766 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону № 1058-IV прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно відмовив у переведенні позивачці з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника чоловіка, як наслідок, відповідач зобов'язаний перевести позивачку з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 в справі № 440/2636/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич