28 серпня 2025 року справа №200/1944/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 р. у справі №200/1944/25 (головуючий І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18 березня 2025 року №057350009251 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 10 березня 2025 року громадянці України ОСОБА_1 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах неврахований періоди роботи з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 31 січня 2021 року, з 23 серпня 2022 року по 12 грудня 2022 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №057350009251 від 18 березня 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до пільгового страхового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України роботи в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 10 березня 2025 року.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 08 липня 1982 року, оскільки відсутня дата видачі диплома, диплом не надано.
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно пільгової довідки №33 від 04 березня 2025 року, виданої АТ «Жовтнева ЦЗФ»:
з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 лютого 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, оскільки в довідці не зазначено характер виконуваних робіт на посадах згідно атестації робочих місць, окрім того, в наказі про результати атестації робочих місць №1027 від 22 грудня 2014 року посади атестувалися згідно відділень, в довідці відсутня інформація в якому відділені працювала заявниця;
з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року, оскільки зазначені посади «машиніст насосних установок» та «оператор пульта керування» не відповідають посадам «машиністи насосних установок, зайняті перекачуванням шламу, пульпи, промпродуктів і реагентів» та «оператори пульта керування, зайняті у виробництві обважнювачів брикетів, препаратів і концентратів» які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановами Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, №36 від 16 січня 2003 року, №461 від 24 червня 2016 року.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії № НОМЕР_2 .
10 березня 2025 року через вебпотрал Пенсійного фонду України позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала заяву довільної форми.
До зазначеної заяви позивачем долучено, зокрема, копії паспорта, рнокпп, трудової книжки, довідки вих.№33 від 04 березня 2025 року.
18 березня 2025 року відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, прийнято рішення №057350009251 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , в якому зазначено, що страховий стаж особи становить 27 років 02 місяці 17 днів, пільговий стаж за Списком №2 становить 00 років 00 місяців 12 днів, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 08 липня 1982 року, оскільки відсутня дата видачі диплома, диплом не надано.
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно пільгової довідки №33 від 04 березня 2025 року, виданої АТ «Жовтнева ЦЗФ»:
з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, оскільки в довідці не зазначено характер виконуваних робіт на посадах згідно атестації робочих місць, окрім того, в наказі про результати атестації робочих місць №1027 від 22 грудня 2014 року посади атестувалися згідно відділень, в довідці відсутня інформація в якому відділені працювала заявниця;
з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року, оскільки зазначені посади «машиніст насосних установок» та «оператор пульта керування» не відповідають посадам «машиністи насосних установок, зайняті перекачуванням шламу, пульпи, промпродуктів і реагентів» та «оператори пульта керування, зайняті у виробництві обважнювачів брикетів, препаратів і концентратів» які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановами Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, №36 від 16 січня 2003 року, №461 від 24 червня 2016 року.
Рішенням №057350009251 від 18 березня 2025 року вирішено, що на дату звернення за призначенням пенсії заявниця не досягнула встановленого законодавством пенсійного віку 55 років та у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на даний час відсутнє.
Спірним питанням у справі є правомірність прийняття відповідачем рішення від 18 березня 2025 року №057350009251 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
03.10.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (Закон №2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.»
Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше встановлений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.
Крім того, згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, рішенням №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-XII, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення цього рішення (пункт 2 резолютивної частини). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
На момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, справа №560/12743/21 щодо якої є типовою, дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, всупереч доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у цій справі слід застосувати саме норми Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-ІV.
Як встановлено судом, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивачка досягла необхідного визначеного пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» віку, мала необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2.
Таким чином, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачці відповідач не застосував підхід, який був би найбільш сприятливим для останньої, а саме: не врахував висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Щодо доводів апелянта, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року, оскільки відсутня дата видачі диплома, диплом не надано, суд зазначає наступне.
Відповідно до запису №1 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08 липня 1982 року позивач з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року - навчалась в ПТУ-26 м. Донецьк, підстава запису: «диплом НОМЕР_3 ».
Крім того, судом встановлено, що в записі №1 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08 липня 1982 року про період навчання позивача відсутня дата видачі диплома, на підставі якого здійснено такий запис.
В період, в якому позивачу оформлялася трудова книжка НОМЕР_4 , діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (надалі - Інструкція №162).
Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 162, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно п.2.12 Інструкції №162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Вказані положення також передбачені Інструкцією №58, яка діє з 29.07.1993 (пункти 2.11 та 2.13).
Згідно з п.4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснювався в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п. 8.1. Інструкції).
Згідно пункту 18. постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Недоліки у заповненні трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Отже, позивач має відповідний запис у трудовій книжці щодо періоду його навчання, й цей запис є належними та допустимими доказами підтвердження його страхового стажу.
За таких обставин, доводи відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року, оскільки відсутня дата видачі диплома, спростовано матеріалами справи.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачу в зарахуванні до його страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року.
Щодо доводів апелянта, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно пільгової довідки №33 від 04 березня 2025 року, виданої АТ «Жовтнева ЦЗФ»:
з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 лютого 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, оскільки в довідці не зазначено характер виконуваних робіт на посадах згідно атестації робочих місць, окрім того, в наказі про результати атестації робочих місць №1027 від 22 грудня 2014 року посади атестувалися згідно відділень, в довідці відсутня інформація в якому відділені працювала заявниця;
з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року, оскільки зазначені посади «машиніст насосних установок» та «оператор пульта керування» не відповідають посадам «машиністи насосних установок, зайняті перекачуванням шламу, пульпи, промпродуктів і реагентів» та «оператори пульта керування, зайняті у виробництві обважнювачів брикетів, препаратів і концентратів» які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановами Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, №36 від 16 січня 2003 року, №461 від 24 червня 2016 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08 липня 1982 року, на ім'я ОСОБА_1 , позивач:
- з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року - працювала машиністом конвеєру 2 розряду в основному виробництві в Центральній збагачувальній фабриці «Октябрська» виробничого об'єднання «Донецьквуглезбагачення»;
- з 22 січня 1999 року по 31 січня 2021 року - працювала на посадах машиніста конвеєру 2 розряду в основному виробництві, машиністом насосних установок 2 розряду, машиніста установок збагачення та брикетування вугілля 3 розряду в основному виробництві, апаратника вуглезбагачення 4, 5 розряду в основному виробництві, оператора пульта керування 5 розряду в основному виробництві в Публічному акціонерному товаристві «ДТЕК Октябрьска ЦЗФ»;
- з 23 серпня 2022 року по 12 грудня 2022 року - працювала на посадах апаратника вуглезбагачення 5 розряду в основному виробництві, оператором пульта керування дільниці ОВ в Акціонерному товаристві «Жовтнева ЦЗФ».
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форма РС-право, період роботи з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року не зараховано до загального страхового стажу позивача, періоди роботи з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року, не зараховано до пільгового страхового стажу, період з 23 серпня 2022 року по 04 вересня 2022 року зараховано до пільгового страхового стажу за Списком №2.
Згідно з випискою з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, яка сформована 23 квітня 2025 року, у 1999-2022 роках позивач має облікований спеціальний стаж за кодом ЗПЗ013Б1.
Відповідно до постанов Правління Пенсійного фонду України від 10 червня 2004 року №7-6 «Про затвердження Порядку формування і подачі органам ПФУ відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», від 05 листопада 2009 року №26-1 «Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України», від 08 жовтня 2010 року №22-2 «Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 09 вересня 2013 року №454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», встановлено наступні коди підстав та відповідні їм назви посад та робіт.
ЗПЗ013Б1: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Водночас, як вбачається з розрахунку страхового стажу позивача, форма РС-Право, періоди роботи з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року не зараховано до пільгового страхового стажу позивача, в той час, як період з 23 серпня 2022 року по 04 вересня 2022 року зараховано до пільгового страхового стажу за Списком №2.
Так, з оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не зараховано до пільгового стажу позивача періоди з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, оскільки в довідці не зазначено характер виконуваних робіт на посадах згідно атестації робочих місць, окрім того, в наказі про результати атестації робочих місць №1027 від 22 грудня 2014 року посади атестувалися згідно відділень, в довідці відсутня інформація в якому відділені працювала заявниця.
Разом із цим, як встановлено судом вище, трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у періоди з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року в Публічному акціонерному товаристві «ДТЕК Октябрьска ЦЗФ». Записи про зазначені періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають, що не заперечується відповідачем, та що, в свою чергу, не потребувало надання позивачем жодних підтверджуючих документів.
З огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці підтверджують пільговий характер роботи позивача з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 30 вересня 2002 року, з 17 лютого 2004 року по 31 липня 2007 року, з 01 серпня 2007 року по 31 березня 2015 року, що надає право включення вищевказаних періодів роботи до пільгового стажу.
Також, з оскаржуваного рішення вбачається, відповідачем не зараховано до пільгового стажу позивача періоди з 01 жовтня 2002 року по 16 лютого 2004 року, з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року, оскільки зазначені посади «машиніст насосних установок» та «оператор пульта керування» не відповідають посадам «машиністи насосних установок, зайняті перекачуванням шламу, пульпи, промпродуктів і реагентів» та «оператори пульта керування, зайняті у виробництві обважнювачів брикетів, препаратів і концентратів» які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановами Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, №36 від 16 січня 2003 року, №461 від 24 червня 2016 року.
Суд вважає, що у трудовій книжці відповідальним працівником роботодавця за заповнення трудових книжок допущено неточності у заповненні.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Недотримання правил при оформленні трудової книжки та неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача в момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, відповідачем неправомірно не зарахований до пільгового стажу позивача спірні періоди її роботи із зазначених відповідачем підстав.
Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає наступне.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, оскільки позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах досягла 50 років, мала страховий стаж роботи більше 20 років та пільговий стаж роботи - більше 10 років, з урахуванням спірних періодів роботи, тому відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01 вересня 1989 року по 22 червня 1992 року, до пільгового страхового стажу за Списком №2 періоди роботи з 24 березня 1993 року по 25 лютого 1995 року, з 22 січня 1999 року по 31 січня 2021 року, з 05 вересня 2022 року по 12 грудня 2022 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 10 березня 2025 року.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 р. у справі №200/1944/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 р. у справі №200/1944/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 28 серпня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.Д. Компанієць