28 серпня 2025 року справа №200/1940/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Геращенка І.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року (повне судове рішення складено 22 травня 2025 року) у справі № 200/1940/25 (суддя в І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - Управління), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.03.2025 за № 056750009570;
зобов'язати Управління прийняти щодо ОСОБА_1 рішення про перерахунок з 01.01.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою ТУ ДСА України у Харківській області від 24.02.2025 № 04-48/227.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. 05.03.2025 через веб-портал Пенсійного фонду України позивач звернулась із заявою про перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2024 на підставі нової довідки. За принципом екстериторіальності її заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області. Рішенням відповідача від 14.03.2025 за № 056750009570 позивачу відмовлено у перерахунку. Підставою відмови стало те, що пенсійний орган не взяв до уваги довідку ТУ ДСА у Харківській області від 16.05.2024 за № 04-48/227, посилаючись на незмінність посадового окладу суддів місцевого суду з 2020 року. Вважає спірне рішення відповідача таким, що грубо порушують конституційні права позивача на соціальний захист і тому вона вимушена звернутись до суду з цим позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.03.2025 за № 056750009570.
Зобов'язано Управління прийняти щодо ОСОБА_1 рішення про перерахунок з 01.01.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою ТУ ДСА України у Харківській області від 24.02.2025 № 04-48/227.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач дізнався про його порушене право у січні 2024 року, проте за захистом своїх прав звернувся до суду з пропущенням шестимісячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України.
Зазначив, що пенсійне забезпечення громадян в Україні здійснюється відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402) та інших нормативно-правових актів. Відповідно до частини 3 статті 142 Закону № 1402 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Відповідно до частини 4 статті 142 Закону № 1402 у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пунктом 1 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за N 200/14891 (далі - Порядок № 3-1) передбачено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону № 1402 органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання. Про наявність підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання (зміну розміру складових суддівської винагороди працюючого судді) Пенсійний фонд України повідомляється, зокрема, Верховним Судом у місячний строк з дня виникнення таких підстав. Згідно пункту 1 частини 3 статті 135 Закону № 1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, також до базового розміру посадового окладу, визначеного пунктом 1 частини 3 цієї статті, додатково застосовують регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб відповідно до пункту 1 частини 4 статті 135 Закону №1402. Слід зауважити, що статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX “Про державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів становить 2102 грн., тобто на рівні 2020 року. Отже зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01.01.2024 не відбулося. Відтак, на даний час підстави для перерахунку у зв'язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивачки висловила згоду з висновками місцевого суду.
Зазначила, що в даній справі відповідач не скористався правом перевіряти обґрунтованість видачі документів, бо окрім незгоди з позовом ніяких дій на витребування якихось документів не вчинив; перевірки обґрунтованості видачі довідки про суддівську винагороду не здійснював, то ж документальних доказів на спростування позиції позивача суду не надав. Окрім того не довів, що його сумнів на час розгляду заяви позивача про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці був обґрунтованим з правової точки зору, так як на час звернення позивача з позовом правова позиція Верховного Суду в цій категорії спорів була сталою. Більше того, ці обставини не були і підставою відмови у перерахунку, тому не могли бути і предметом судового розгляду, оскільки з огляду на відсутність окреслених дій відповідача, у суду не було підстав встановлювати ці обставини.
Є декілька чинників, з огляду на які, постанова ВП ВС від 24 квітня 2025 року не може бути застосована до правовідносин у справі №200/1940/25. У справі № 240/9028/24, яку розглядала Велика Палата, і справі № 200/1940/25, яка розглядалась Донецьким окружним адміністративним судом, зовсім різні предмети спору і фактичні обставини, які спонукали позивачів до звернення з позовом, а також різний суб'єктний склад учасників відносин та норми матеріального права, якими регулюється спір.
До того ж, незайвим буде звернути увагу суду на те, що предметом цього спору є не наявність підстав для перерахунку у зв'язку із зміною прожиткового мінімуму за час перебування судді у відставці, а саме перерахунок на підставі оновленої довідки виданої ТУ ДСА України у Харківській області від 24.02.2025 за № 04-48/227 на виконання судового рішення (саме така підстава зазначена для видачі оновленої довідки).
У справі № 240/9028/24, яку розглядала Велика Палата 24.04.2025, позивачем є суддя у відставці, яка до виходу у відставку після ліквідації Вищого адміністративного суду України правосуддя не здійснювала. Відповідачами у справі були Вищий адміністративний суд України та Верховний Суд. Предметом позову було стягнення з Верховного Суду на користь позивача недоотриманих за період з 27 грудня 2023 року до 8 лютого 2024 року сум суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою. У даній справі № 200/1940/25 позивачем є суддя, що пройшла оцінювання, здійснювала правосуддя до дня прийняття рішення про її відставку. Відповідачем у справі є ГУ ПФУ у Львівській області. Предмет спору - про скасування рішення органу пенсійного фонду і зобов'язання вчинити певні дії. Тобто, ні суб'єктна, ні об'єктивна сторони у цих справах не збігаються.
Відтак, питання який саме прожитковий мінімум для працездатних осіб треба враховувати при визначенні щомісячного грошового утримання судді у відставці, що враховується для перерахунку, не є предметом розгляду у справі № 200/1940/25, оскільки звернення позивача стосувалось виключно перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у зв'язку із отриманням оновленої довідки, виданої на виконання рішення суду. Для спірних правовідносин у справі за позовом ОСОБА_1 спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIIІ, які мають пріоритет стосовно положень Законів України «Про Державний бюджет України» на 2021 - 2025 роки.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з таких підстав.
ОСОБА_1 є громадянином України та перебуває на обліку у відповідача як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді, що не є спірною обставиною між сторонами.
ТУ ДСА у Харківській області було видано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 04-48/227 від 24.02.2025 на ім'я судді у відставці Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 станом на 01.01.2024. Довідка видана на підставі постанови Верховного суду від 13.09.2023 у судовій справі №240/44080/21.
05.03.2025 Позивач звернулася із заявою № 4917 до управління Пенсійного фонду про перерахунок довічного грошового утримання судді на підставі зазначеної довідки
Вказана заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
За результатом розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було прийнято рішення №056750009570 від 14.03.2025 про відмову у проведенні перерахунку (в призначенні) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статут суддів» з наступних підстав.
Згідно з Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призначають щомісячне довічне грошове утримання. Згідно статті 135 Закону №1402, передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді встановлюється в залежності від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого визначено на 1 січня календарного року. Починаючи з січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 гривні. Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено, що у 2024 та 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, складає 2102 гривні. Таким чином на даний час підстави для перерахунку у зв'язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди відсутні.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивачка звернулася до суду.
Задовольняючи позов, окружний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Відповідно до ст. 48 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ), незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, № 686/24597/16-а, № 686/1938/17, № 766/7021/17, № 686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17, від 11.02.2020 у справі №200/3958/19.
Відповідно до ч.1 ст.142 Закону №1402-VI, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Згідно ч. 3 ст. 142 Закону №1402-VI, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді.
Відповідно до ч.ч. 4-5 ст. 142 Закону №1402-VI, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до ст.4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" передбачено, що в 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 становить 3 028,00 гривень.
Також в цій норми визначений прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 гривень.
Таким чином, вказаною нормою Закону, разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів», розмір якого становить 2102,00 грн.
Разом з цим, як вже зазначалось судом, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Даний висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.».
Таким чином, Конституція України, у редакції Закону №1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Крім того, суд зазначає, що такого виду прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів» не передбачено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
При закріпленні в ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесено змін до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (січень-грудень 2024 року), а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо відсутності законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон №1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Оскільки, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21.
Зокрема, у постанові від 13.09.2023 у справі №240/44080/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки у спірних відносинах:
- Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів";
- зміна Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
Отже, позивач відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII має право на обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн.
Згідно п. 9 розділу ІV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою Пенсійного Фонду України від 25.01.2008 № 3-1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.
Таким чином, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА України у Харківській області від 24.02.2025 № 04-48/227 починаючи з 01 січня 2024 року.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.03.2025 № 056750009570 є необґрунтованим, прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а отже не відповідає вимогам Конституції та законам України та підлягає скасуванню.
Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.
Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Так, згідно із частиною другою статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
За змістом частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом.
Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законами України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня:
- у 2021 році у розмірі 2270 гривень;
- у 2022 році у розмірі 2481 гривня;
- у 2023 році у розмірі 2684 гривні;
- у 2024 році у розмірі 3028 гривні.
В той же час, Законом про бюджет на 2021 рік (як і на 2022, 2023 та 2024 роки) встановлено прожитковий мінімум для деяких категорій працездатних осіб:
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Отже, окремими приписами законів України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цьому аспекті апеляційний суд зауважує, що наведені приписи вказаних законів України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, відповідач діяв на законних підставах.
Водночас викладений у цій справі висновок апеляційного суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Однак, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року в справі № 240/9028/24 не погодилась з наведеними висновками з таких міркувань.
Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
При цьому факт видачі судом на підставі рішення суду довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, - не є безумовною підставою для задоволення позову.
Згідно ч. 3 ст. 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відомості у вказаних довідках не відповідають нормам чинного законодавства та судовій практиці Великої Палати Верховного Суду, тому обґрунтовано не враховані відповідачем.
Більш того, довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою не є юридичним фактом, з яким пов'язується виникнення права на перерахунок. Суддівська винагорода визначається безпосередньо законом.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 540/7777/21 (пункт 55).
З огляду на викладене, хибними є доводи, що постанова ВП ВС від 24 квітня 2025 року в справі № 240/9028/24 не може бути застосована до правовідносин у цій справі.
В справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду чітко і недвозначно сформувала правовий висновок з питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», для розрахунку посадового окладу судді.
В якості підстави для перерахунку щомісячного грошового утримання позивачка наполягає на застосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», що відображено у виданій їй судом довідці.
Отже, висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 240/9028/24 є релевантними до обставин в нинішній справі, тому повинні бути враховані.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з відмовою позивачеві в задоволенні позовних вимог, понесені ним судові витрати йому не відшкодовуються. Витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі № 200/1940/25 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Повне судове рішення - 28 серпня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
І.В. Геращенко
Т.Г. Гаврищук