28 серпня 2025 року справа №200/3300/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Геращенка І.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року (повне судове рішення складено 29 травня 2025 року) в справі № 200/3300/25 (суддя в І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Управління), в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії відповідно до статті 40 Закону № 1058-1V із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки, починаючи з 10.05.2024;
- зобов'язати Управління здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці відповідно до статті 40 Закону № 1058-ІУ із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки, починаючи з 10.05.2024.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що розрахунок пенсії повинен був бути здійснений із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2021, 2022 та 2023 роки.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року позов задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 40 Закону № 1058-ІУ із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки, починаючи з 10.05.2024.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що заява позивача від 10.05.2024 № 5092 стосувалась призначення того самого виду пенсії (пенсії за віком), яка вже була йому призначена, тому така пенсія не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону № 1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 роки.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з таких підстав.
Позивач перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з 02.09.2014 як отримувач пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На підставі особистої заяви від 10.05.2024, позивача переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
15.04.2025 представник позивача звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із запитом щодо розрахунку її пенсії.
Листом від 21.04.2025 за №0500-0202-8/36716, який було отримано поштою 29.04.2025, відділом застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомлено позивача про те, що заробітна плата для обчислення пенсії врахована з 01.07.2000 по 31.08.2014 за даними системи персоніфікованого обліку, і її середньомісячний розмір становив 16648, 24 грн. (7994,47 грн. - показник середньої зарплати у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2016 роки з коефіцієнтом підвищення * 2,08247- індивідуальний коефіцієнт заробітної плати).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Згідно із статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до приписів статті 52 Закону №1788-XII (у редакції чинній на час призначення позивачу пенсії за вислугу років) право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
За приписами пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 53 Закону № 1788-XII передбачено, що пенсії за вислугу років (крім пенсій працівникам льотно-випробного складу авіації та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах) призначаються в розмірах, встановлених статтями 19 і 21 цього Закону для пенсій за віком.
Так, статтею 19 Закону №1788-XII визначено розміри пенсії за віком, а статтею 21 Закону №1788-XII передбачено розміри надбавок до пенсії за віком.
Отже, з 02.09.2014 позивачу була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", що була розрахована в розмірах, встановлених статтями 19 і 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, містить поняття призначення пенсії (ст. 26 Закону), переведення з одного виду пенсії на інший (ст. 45 Закону), перерахунок пенсії (ст. 42 Закону), поновлення виплати пенсії (ст. 49 Закону). При цьому, Закон не містить чіткого та ясного визначення кожного з цих понять.
Водночас, статтею 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Отже, Законом передбачено подання виключно заяви про призначення чи про перерахунок пенсії.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Таким чином, законом передбачено такі види пенсії: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 3 статті 45 Закон № 1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
У постанові від 10.07.2018 у справі № 520/6808/17, аналізуючи норми Закону № 1058-ІV, Верховний Суд дійшов висновку, що частиною 3 статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
Тобто позивач, реалізуючи своє право на вибір пенсійних виплат, звернувся до органу Пенсійного органу із заявою від 10.05.2024 про призначення іншої пенсії за іншим законом, а саме пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
Частиною 1 статті 27 Закону № 1058-IV передбачено, що розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп * Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Згідно з приписами частини 2 статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною 3 статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника), на інший. Показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, у спірному випадку з 02.09.2014 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", тоді як про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV позивач вперше звернувся із заявою від 10.05.2024, раніше 10.05.2024 позивачу не призначалася пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за віком з 10.05.2024, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років, яку позивач отримував раніше.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №344/7053/17.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №344/7053/17, в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для врахуванням судом першої інстанції.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
В той же час, місцевим судом враховано, що не відповідачем, а Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області за результатом розгляду заяви, позивача 10.05.2024 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки, а у квітні 2025 року відповідач розглянув адвокатський запит про надання інформації щодо розрахунку пенсії відповідача. Однак, суд обґрунтовано не вважав необхідним залучати у даній справі інший орган пенсійного фонду, та допускати надмірний формалізм у спірних правовідносинах, оскільки позивач перебуває на обліку у відповідача і має повноваження відновити порушене право позивача. Таким чином, окружний суд відмовив у задоволенні позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відтак, вимоги апеляційної скарги в цій частині слід відхилити.
В той же час, в апеляційній скарзі відповідачем порушується питання пропуску позивачем строку звернення до суду.
В позовній заяві позивач просив поновити строк звернення до суду з цим позовом. В обґрунтування зазначеної заяви вказує, що отримав оскаржуване розпорядження тільки 29.04.2025, до цього часу рішення не відправлялося відповідачем, і до його отримання позивач не могла звернутися за захистом своїх прав. Просила поновити строк звернення до суду з позовною заявою, як такий, що пропущено з поважних причин.
Розглянувши вказану заяву, в ухвалі про відкриття провадження в справі суд першої інстанції зазначив наступне.
«У постанові від 24.12.2020 р. у справі №510/1286/16-а (провадження №11-345апп19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.
Суд зазначає, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли з моменту переведення позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме 10 травня 2024 року. Однак, про порушення своїх прав вона дізналася з листа №0500-0202-8/36716 від 21.04.2025 року, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області на адвокатський запит. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.
Варто також зауважити, що у своїй практиці ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.».
З урахуванням викладеного, оцінивши обставини, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд дійшов висновку щодо визнання поважними причин пропуску строку звернення позивача до адміністративного суду та як наслідок задоволення заяви позивача щодо поновлення пропущеного строку».
З таким висновком судова колегія апеляційного суду не погоджується, оскільки він суперечить висновкам постанови Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року в справі №.
На думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів (п.21 постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі № 240/12017/19).
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву (пункти 36 та 37 вказаної цієї ж постанови Верховного Суду).
Як зазначалось вище, в позовній заяві позивач просив поновити строк звернення до суду з цим позовом, обґрунтовуючи тим, що отримав оскаржуване розпорядження тільки 29.04.2025, до цього часу рішення не відправлялося відповідачем, і до його отримання позивач не могла звернутися за захистом своїх прав.
З цим позовом до суду позивач звернувся 07.05.2025, хоча вимагає здійснити перерахунок його пенсії за період з 10.05.2024, що перевищує шестимісячний строк звернення до суду.
Представник позивача звернулась до пенсійного органу із адвокатським запитом лише 15.04.2025, тобто, за межами встановленого законодавством шестимісячного строку з дати порушення прав позивача - 10.05.2024.
З урахуванням обставин справи та наведених цій ухвалі правових висновків Верховного Суду, вказані в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду підстави колегія суддів не може визнати поважними.
При цьому посилання місцевого суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вона не є релевантною до спірних правовідносин: обставини тієї справи та справи, що розглядається є різними.
Більш того, у справі №510/1286/16-а позивач просила здійснити перерахунок пенсії з 17 липня 2009 року, на що Верховний Суд зауважив, що легітимне очікування на такий перерахунок за весь період починаючи з 17 липня 2009 року, у позивачки не могло виникнути.
Посилання позивача на рішення Верховного Суду, постановлені у часі до вказаного рішення Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав є незмістовними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Відтак, колегія суддів визнає неповажними причини пропуску строку звернення до суду, вказані позивачем.
Відтак, апеляційний суд ухвалою від 18 серпня 2025 року визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду, вказані позовній заяві, та запропонував позивачу ВКАЗАТИ ІНШІ ПІДСТАВИ для поновлення строку та надати докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
На виконання цієї ухвали суду представник позивача подав клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Так, на його думку, в даному випадку Позивач дізнався про порушення своїх прав з боку Відповідача тільки при отриманні спірного рішення у квітні 2025 року. До цього моменту позивачка була позбавлена можливості звернутися до відповідача за отриманням рішення, в якому б містився розрахунок всіх складових пенсії та відповіді коефіцієнти, оскільки місцем проживання позивача є м. Краматорськ, що відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376 входить та входило на момент подачі позову до переліку територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. У зв'язку з тим, що позивачка проживає у регіоні, де ведуться бойові дії, вона не змогла раніше звернутися за правовою допомогою та отримати копію рішення, без змісту якого неможливо було б визначитись з підставами та предметом позову та зрозуміти, чи дійсно порушені її права.
Вирішуючи вимоги апеляційної скарги відповідача щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зауважує наступне.
По-перше, в пункті 25 рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 по справі «Кечко проти України» зазначено, що рішення національних судів щодо відхилення вимог заявника стосовно виплат за ці періоди базувались на внутрішньому законодавстві. Суди не могли розглядати щодо суті вимоги заявника за період з 1997 року по 1998 року у зв'язку із пропущенням строку позовної давності.
Європейський суд з прав людини не вбачав будь-яку свавільність у рішеннях суду стосовно цих періодів. Відповідно, у цій частині заяви не було порушення статті 1 Протоколу N 1 (994_535).
Отже, застосування наслідків пропуску строку звернення до суду з позовом не є обмеженням прав позивача на доступ до правосуддя.
По-друге, представником позивача наведено доводи про те, що в даному випадку Позивач дізнався про порушення своїх прав з боку Відповідача тільки при отриманні спірного рішення у квітні 2025 року. Такі доводи є необґрунтованими, про що зазначено вище з посиланням на норми законодавства та судову практику Верховного Суду. Цим доводам надана правова оцінка в ухвалі Першого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2025, і які визнані неповажними причинами пропуску відповідного строку.
По-третє, факт повномасштабного вторгнення збройних формувань російської федерації на територію України сам по собі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивач та його представник не навели доказів того, що протягом строку звернення до суду ця обставина безпосередньо унеможливила вчинення процесуальних дій у визначений законом строк.
Зокрема, за тих самих умов та обставин вона змогла звернутись і по правову допомогу, і до суду.
Отже, поважних причин пропуску строку звернення до суду Позивач та його представник не навели і не довели.
Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи, що позивач з позовом звернувся 07.05.2025, його права можуть бути захищені судом з 07.11.2024 - тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України.
Позовні вимоги за період, що передує цій даті слід залишити без розгляду відповідно до статті 123 КАС України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення в цій частині позовних вимог допустив порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Положеннями пункту 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Як було вказано вище, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено обов'язок суду застосувати процесуальні наслідки пропуску строку на звернення до суду у разі визнання причин такого пропуску неповажними, у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статями 250, 291, 308, 310, 311, 315, 316, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити частково.
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року в справі № 200/3300/25 - скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 10.05.2024 до 06.11.2024 (включно), а позовні вимоги в цій частині - залишити без розгляду.
В іншій частині, тобто, за період з 07.11.2024, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року в справі № 200/3300/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 28 серпня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді І. В. Геращенко
Т. Г. Гаврищук