Справа № 163/1920/24
Провадження № 1-кс/163/414/25
28 серпня 2025 року Слідчий суддя Любомльського районного суду
Волинської області ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
слідчої ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області погоджене з начальником Любомльського відділу Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_5 клопотання старшої слідчої СВ відділення по-ліції №1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 про арешт майна в кримінальному провадженні № 42024032110000047,
У клопотанні слідча просить накласти арешт на належний ОСОБА_6 автомобіль «Chrysler», номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , із забороною права розпорядження та відчуження.
Клопотання обґрунтувала обґрунтованою підозрою ОСОБА_6 у вчиненні передбаченого ч.4 ст.191 КК України кримінального правопорушення.
Підозра ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення полягає у тому, що вона як директор Руденського психоневрологічного інтернату, тобто будучи службовою особою, вчинила розтрату майна Руденського психоневрологічного інтернату при таких обставинах. Так, ОСОБА_6 , не проаналізувавши загальнодоступну відкриту інформацію про ціни, і маючи потребу в придбані для підопічних інтернату та для потреб інтернату товарів, уклала договори з ФОП ОСОБА_7 про купівлю товарів за цінами значно вищими від ринкових. У період з квітня по 16 травня 2024 року ОСОБА_6 , перебуваючи на території Руденського психоневрологічного інтернату, що по вулиці Залізничній в селі Руда Ковельського району Волинської області без застосування процедури відкритих торгів, шляхом спрощеної процедури закупівлі в одного учасника уклала 11 договорів про купівлю товарів із ФОП ОСОБА_7 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ). В подальшому ФОП ОСОБА_7 здійснено поставку товарів за завищеними цінами. Загальний розмір суми коштів на яку було завищено ціни на придбані у ФОП ОСОБА_7 товари склав 371 969,50 гривень. В подальшому ОСОБА_6 достовірно знаючи, що вартість придбаних товарів перевищує ринкову, діючи умисно в інтересах ФОП ОСОБА_7 будучи наділеною правом розпорядження коштами очолюваної установи, перерахувала на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_7 кошти в загальній сумі 906 915 гривень.
На думку слідчої накладення арешту на транспортний засіб надасть змогу забезпечити відшкодування заподіяних збитків.
Захисник ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_4 просив відмовити у задоволенні клопотання.
Старша слідча ОСОБА_3 клопотання підтримала.
Під час розгляду клопотання встановлено таке.
Кримінальне провадження по зазначеному в клопотанні факту розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем в умовах воєнного стану за ознаками ч.4 ст.191 КК України зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 31 липня 2024 року під №42024032110000047, що підтверджено відповідним витягом.
Підставою для реєстрації цих відомостей в Єдиному реєстрі досудових розслідувань слугував рапорт з додатком старшого оперуповноваженого УСР у Волинській області ДСР НП України від 19 липня 2024 року.
18 серпня 2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України.
Власником автомобіля «Chrysler», номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , є ОСОБА_6 , що вбачається з реєстраційної картки транспортного засобу.
Згідно із ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Кримінальне провадження №42024032110000047 розслідується по факту розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем в умовах воєнного стану за ознаками ч.4 ст.191 КК України.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Транспортний засіб, який слідча просить арештувати не використовувався у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, не є предметом чи знаряддям їх вчинення, не зберіг на собі слідів злочину та не набувався за кошти, отримані злочинним шляхом. Отже, він не має ознак речового доказу, передбачений ст.98 КПК.
Мотивами накладення арешту слідча зазначає, що транспортний засіб є заходом забезпечення для відшкодування завданих майнових збитків в цьому кримінальному провадженні.
В цей же час, в клопотанні слідчою не доведено, що існують реальні ризики відчуження чи приховування автомобіля з метою уникнення можливої конфіскації чи відшкодування збитків. Також, у клопотанні відсутнє належне обґрунтування, чому саме цей транспортний засіб підлягає арешту, не наведено доказів зв'язку між ним і предметом кримінального правопорушення, а також не доведено, що саме накладення арешту дозволить забезпечити відшкодування шкоди.
Крім цього, заявлена мета слідчої - забезпечення відшкодування збитків, може бути досягнута іншими способами, зокрема шляхом пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні (ст.128 КПК), а також накладення арешту на майно, яке безпосередньо пов'язане із господарською діяльністю підприємства чи грошові кошти, отримані внаслідок договору.
Згідно із п.7 ч.2 ст.131 КПК України заходами забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора.
З цієї норми можна дійти висновку, що при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в даному випадку такого як арешт майна, слідчий суддя повинен перевірити достатність доводів, що підтверджують необхідність обмеження права власності власника майна.
Згідно із ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006).
Враховуючи, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження арешт транспортного засобу, який є засобом пересування та має істотне значення для забезпечення побутових та господарських потреб власника та його сім'ї, буде надмірним обмеженням права власності.
Таким чином, арешт автомобіля не відповідатиме вимогам ст.170, 173 КПК України, є непропорційним та надмірним обмеженням права власності і не обґрунтований доказами.
Отже, у задоволенні клопотання слід відмовити.
Керуючись ст.ст.170, 172, 173, 372, 376 КПК України,
В задоволені клопотання старшої слідчої СВ відділення поліції № 1 (м.Любомль) Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 про накладення арешту в кримінальному провадженні № 42024032110000047 відмовити.
Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали буде проголошений о 14:30 годині 29 серпня 2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1