Справа № 161/8134/25
Провадження № 2/161/3241/25
20 серпня 2025 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Філюк Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" Тимошевич Олександр Віталійович звернувся до суду з позовною заявою, поданою через систему "електронний суд" до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
Свій позов обґрунтовує тим, що 21 листопада 2021 року між ТзОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір №4906694, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит в сумі 10 000 грн. на строк 30 днів, термін повернення 21.12.2021 року, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартна ( базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, комісія за надання кредиту 1 000 грн., а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки.
26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу №26-07/2024, згідно якого до ТОВ ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №4906694 від 21 листопада 2021 року.
Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 45 500 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 34 500 грн - сума заборгованості за відсотками, 1 000 грн. - заборгованість за комісіями.
Після передачі права вимоги за кредитними договорами, відповідач ОСОБА_1 не виконав свій обов'язок перед позивачем та має непогашену заборгованість в сумі 45 500 грн.
Враховуючи наведене, позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за договором №4906694 від 21 листопада 2021 року в розмірі 45 500 грн, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн., та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 16 000 грн.
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в прохальній частині позовної заяви просить проводити розгляд справи за відсутності представника позивача, не заперечуючи щодо заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином засобами поштового зв'язку за останньою відомою адресою місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Поштове відправлення повернулося з відміткою: «за закінченням терміну зберігання ». Відзиву на позовну заяву чи заяв з процесуальних питань від відповідача не надійшло.
Відповідно до п.1 ч. 3ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За погодженням представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
Суд установив, що 21 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит №4906694. Сума кредиту становить 10 000 грн 00 коп строком на 30 днів до 21.12.2021 року (п.п.1.2 - 1.4 договору).
Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 2250.0 грн., які нараховуються за ставкою 1.5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до довідки про ідентифікацію, вбачається, що ОСОБА_1 з яким укладено договір №4906694 ідентифікована ТОВ «Мілоан».
ТОВ «Мілоан» виконало своє зобов'язання за кредитним договором та надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10 000 гривень. Вказана обставина підтверджується копією грошового переказу Liqpay від 21.11.2021 на картковий рахунок, наявного в матеріалах справи.
Згідно розрахунку про стан заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Мілоан» вбачається, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 45 500 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 34 500 грн - сума заборгованості за відсотками, 1 000 грн. - заборгованість за комісіями.
26 липня 2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» уклали договір факторингу №26-07/2024. За умовами якого сторони домовились про передачу права грошових вимог по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб боржників від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Факторинг Партнерс».
ТОВ «Мілоан» передало ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги, яке мало до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №4906694 від 21 листопада 2021 року.
Дана обставина підтверджується Реєстром боржників в електронному вигляді від 26.07.2024; платіжною інструкцією №448090005 від 26.07.2024 копією акту приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу №26-07/2024 від 26 липня 2024 року реєстром боржників до договору факторингу №26-07/2024 від 26 липня 2024 року.
З огляду на вказане позивачем надано достатньо доказів того, що ТОВ «Факторинг Партнерс» наділене правом вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №4906694 від 21 листопада 2021 року.
Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 45 500 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 34 500 грн - сума заборгованості за відсотками, 1 000 грн. - заборгованість за комісіями.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором №4906694 від 21 листопада 2021 року заборгованість за кредитом ОСОБА_1 становить 45 500 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 34 500 грн - сума заборгованості за відсотками, 1 000 грн. - заборгованість за комісіями.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Як вбачається із матеріалів справи оспорюваний договір укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа. Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".
Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Також, приписами ст. 12 цього Закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис»", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Окрім цього, в матеріалах справи, наявний розширений розрахунок заборгованості, а доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано, відтак розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та є належним доказом. Дана позиція суду відповідає позиції, що міститься у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року по справі 753/16745/15-ц, провадження N0 61-40036св18.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно ст. 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно із ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.
Згідно із ст. 1054 ЦК України а кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Враховуючи наведене, а також те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт укладення договору з відповідачем, а розрахунок заборгованості свідчить про користування відповідачем кредитними коштами та враховуючи, що відповідачем не наданого жодного доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» слід стягнути заборгованість у розмірі 45 500 грн. за договором про споживчий кредит №4906694 від 21 листопада 2021 року.
Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Позивачем відповідно до платіжної інструкції № 0515910060 від 23.04.2025 року сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Оскільки суд дійшов до висновку про задоволення позову і стягнення з відповідача заборгованості, то на користь позивача з відповідача необхідно стягнути 2 422,40 грн. сплаченого судового збору.
Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 000 грн 00 коп, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.
У Постанові ВС від 31.08.2023 № 824/20/23 (61-6611ав23) вказано, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
При визначенні розміру відшкодування витрат на професійну правову допомогу суд повинен ураховувати складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг і витрачений адвокатом час на їх надання, а не лише дані, наведені в акті приймання-передачі наданих адвокатом послуг. Про це зазначила колегія суддів Другої судової палати ККС ВС у постанові від 7 вересня 2023 року по справі №202/8301/21.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази, а саме: договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024 року, який укладений між ТОВ "Факторинг Партнерс" та АО "Лігал Ассістанс", вид послуг, заявка на надання юридичної допомоги № 200 від 01.03.2025 року та витяг з акту № 7 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025 року, вартість якої становить 16 000 грн 00 коп.
Враховуючи складність справи, яка не є складною, надані адвокатським об'єднанням послуги у типовій для позивача справі, оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, значення справи для позивача та відповідача, враховуючи дії сторін у справі, тривалість розгляду справи, вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову не відповідає принципам справедливості та верховенства права, та вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 8 000 грн., що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, ст.ст. 509, 510, 511, 525, 526, 536, 553, 554, 651, 1048, 1054, 1055 ЦК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" заборгованість за договором про споживчий кредит №4906694 від 21 листопада 2021 року в розмірі 45 500 ( сорок п'ять тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 422 ( дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 8 000 ( вісім тисяч) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», (місцезнаходження: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, оф. 521, м. Київ, код ЄДРПОУ 42640371);
Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Дата складення повного тексту заочного рішення - 25 серпня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М. Філюк