28 серпня 2025 року справа №200/2736/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Геращенка І.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року (повне судове рішення складено 21 травня 2025 року) у справі № 200/2736/25 (суддя в І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - Управління), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування правових позицій Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17, від 06 лютого 2018 року по справі №677/277/17, від 21 лютого 2018 року по справі №687/975/17, від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а, при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії;
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 06 січня 2025 року №057150013509 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком з 06 квітня 2023 року на підставі частини першої та пункту 2 частини другої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, із зарахуванням до загального страхового стажу періодів роботи з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року та з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 01 січня 2025 року подала заяву про призначення пенсії за віком через веб-портал Пенсійного фонду України з наступного дня після досягнення пенсійного віку 60 років - з 06 квітня 2023 року. За результатами розгляду заяви, відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 06 січня 2025 року №057150013509. Згідно рішення відповідач встановив, що позивач має загальний стаж роботи 27 років 11 місяців 25 днів. Підставами для відмови стали: 1) відсутність необхідного страхового стажу роботи; 2) до загального страхового стажу не зараховані періоди роботи за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року, оскільки записи занесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, а саме: з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року - дата наказу на прийом занесена не повністю; з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року - дата на прийом дописана; 3) недосягнення позивачем пенсійного віку передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року, 06 квітня 2026 року або при набутті необхідного страхового стажу.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, та таким, що порушує його конституційні права на пенсійне забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №057150013509 від 06 січня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Управління зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року, з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року.
Зобов'язано відповідача призначити з 06 квітня 2023 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 січня 2025 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06 січня 2025 року №057150013509 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач повторно 28 березня 2025 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04 квітня 2025 року №057150013509 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, відповідач зазначив, що за результатами розгляду документів до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року, оскільки записи занесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, а саме: з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року - дата наказу на прийом занесена не повністю; з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року - дата на прийом дописана. Періоди роботи з 01 січня 1999 року зараховано за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
Позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
01 січня 2025 року позивач через вебпортал Пенсійного фонду України звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.
До зазначеної заяви позивачем долучено, зокрема, копії паспорта, рнокпп, трудової книжки.
06 січня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №057150013509 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яким встановлено, що вік заявника на дату звернення становить 61 рік 8 місяців 26 днів, страховий стаж особи становить 27 років 11 місяців 25 днів. За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року, оскільки записи занесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, а саме: з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року - дата наказу на прийом занесена не повністю; з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року - дата на прийом дописана. Періоди роботи з 01 січня 1999 року зараховано за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).
Рішенням №057150013509 від 06 січня 2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною першою статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
10 січня 2025 року позивач через вебпортал Пенсійного фонду України звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.
До зазначеної заяви позивачем долучено, зокрема, копії паспорта, рнокпп, трудової книжки.
16 січня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №057150013509 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яким встановлено, що вік заявника на дату звернення становить 61 рік, страховий стаж особи становить 27 років 11 місяців 25 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року, оскільки зазначена не повна дата наказу про приймання; з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1984 року, оскільки дата звільнення дописана іншими чорнилами.
Рішенням №057150013509 від 16 січня 2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за відсутності необхідного стажу.
28 березня 2025 року позивач через вебпортал Пенсійного фонду України звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.
До зазначеної заяви позивачем долучено, зокрема, заяву довільної форми та копії паспорта, рнокпп, трудової книжки.
04 квітня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №057150013509 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яким встановлено, що вік заявника на дату звернення становить 61 рік 11 місяців 23 дні, страховий стаж особи становить 27 років 11 місяців 25 днів. За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року, оскільки записи занесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, а саме: з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року - зазначена не повна дата наказу про прийняття; з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року - дата звільнення дописана іншими чорнилами.
Рішенням №057150013509 від 04 квітня 2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною першою статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Матеріали справи не містять доказів пропозиції суб'єкта владних повноважень надати позивачу додаткові документи.
Позивач, не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, звернувся із цим позовом до суду.
Судом встановлено, що відповідно до записів №7-10 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року, на ім'я ОСОБА_1 , позивач:
- з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року - працювала лаборантом хімводоочистки в Радгоспі ім. Тімірязєва;
- з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року - працювала касиром з прийому виторгу в Довгоруковському АТП.
Суд констатує, що в записі №7 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року не зазначено повну дату наказу про прийняття на роботу, в записі №9 датою на прийом на роботу зазначено «21.08.1984» та в записі №10 дату звільнення з роботи зазначено блідими чорнилами.
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форма РС-право, періоди роботи з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року та період з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року не зараховано до загального страхового стажу позивача. Загальний страховий стаж позивача складає 27 років 11 місяців 25 днів.
Спірним питанням у справі є правомірність прийняття відповідачем рішення від 06 січня 2025 року №057150013509 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що не є спірними у справі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16 січня 2025 року №057150013509 та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04 квітня 2025 року №057150013509, оскільки такі рішення не оскаржуються позивачем в межах цієї справи. Водночас, позивачем жодним чином не заперечується факт обізнаності про існування таких рішень станом на день звернення до суду із цим позовом. Отже, в межах цієї справи судом не досліджується питання правомірності прийняття суб'єктами владних повноважень зазначених рішень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
До набрання чинності Законом №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.
Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При цьому, Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії» №2981-IX від 20 березня 2023 року (далі - Закон №2981-IX) пункт 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 49-51, ст. 376 із наступними змінами) доповнено підпунктом 14-6.2 такого змісту: «14-6.2. Тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку».
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2981-IX від 20 березня 2023 року, встановлено, що особам, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України та яким у період з 24 лютого 2022 року до набрання чинності цим Законом, крім тих осіб, у яких строк звернення за призначенням відповідної пенсії сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсію призначено з дня звернення, за їх бажанням пенсія обчислюється з урахуванням положень підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії» зазначено наступне «у різний період після повномасштабного вторгнення окупованими були близько 20 відсотків території України, а сотні тисяч громадян України опинились в окупації. Однією з гострих проблем для осіб, які досягли пенсійного віку або стали особами з інвалідністю, та які опинились в окупації, є призначення та отримання пенсійних виплат. Проблема полягає в тому, що особи, які досягли пенсійного віку або стали особами з інвалідністю та проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії, з незалежних від них причин не можуть безпосередньо звернутись до органів Пенсійного фонду України у зв'язку із тимчасовою неможливістю здійснювати свої повноваження такими органами на тимчасово окупованих територіях, а через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України можливості подати заяву та підтверджуючі документи немає можливості у зв'язку із відсутністю на окупованих територіях інтернет-зв'язку та українського мобільного зв'язку. Таким чином, зазначені особи з об'єктивних причин позбавлені можливості звернутись за призначенням пенсії у встановленому станом на даний час порядку.».
Тобто, вчинено дії щодо захисту та відновлення прав осіб, які проживають або проживали на окупованій території або в зонах ведення бойових дій, та з незалежних від себе причин не могли безпосередньо звернутися до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Відтак, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування за бажанням особи, яка проживала на тимчасово окупованій території України, і якій призначено пенсію за віком з дня звернення, що відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, пенсія за віком обчислюється з дня, що настає за днем досягнення такою особою пенсійного віку.
Виходячи зі змісту Закону №2981-IX можно дійти висновку, що органи Пенсійного фонду України зобов'язані обчислювати пенсію за віком вищенаведеним особам з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, на підставі звернення, яке подано, як до набрання чинності Законом №2981-ІХ, так і після.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2025 року позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , звернулась через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Водночас, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за №1668/39004 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), вся територія Маріупольського району Донецької області (в тому числі с. Талаківка) віднесена до територій України, які тимчасово окуповані Російською Федерацією.
Відтак, є підстави вважати, що на позивача розповсюджуються положення підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не заперечується відповідачем.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із частиною третьою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (зі змінами) (далі - Порядок №637).
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Пунктами 2.2.-2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6. зазначеної Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктами 2.8., 2.9. вказаної вище Інструкції якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412, не застосовується.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Пунктом 2.4. Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктами 2.8., 2.9. Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем надано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року.
Судом встановлено, що відповідно до записів №7-10 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року позивач:
- з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року - працювала лаборантом хімводоочистки в Радгоспі ім. Тімірязєва;
- з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року - працювала касиром з прийому виторгу в Довгоруковському АТП.
Крім того, судом встановлено, що в записі №7 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06 липня 1982 року не зазначено повну дату наказу про прийняття на роботу, в записі №9 датою на прийом на роботу зазначено «21.08.1984» та в записі №10 дату звільнення з роботи зазначено блідими чорнилами.
Однак, суд зазначає, що позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, та іншої документації, з вини адміністрації підприємства.
Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з надання пенсії за віком.
Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо періодів його роботи, й ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а.
За таких обставин, доводи відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року, оскільки дата наказу на прийом занесена не повністю, та з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року, оскільки дата на прийом дописана, спростовано матеріалами справи.
Крім того, на переконання суду, відповідач, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, зокрема, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Однак, матеріалах справи не містять відомості про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень скористався таким правом.
У даному випадку позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не отримало (не витребувало) та не перевірило підтверджуючі документи про страховий стаж позивача. Відповідачем не доведено вжиття всіх передбачених законодавством заходів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача.
Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача та передчасні висновки про недостатність у позивача страхового стажу для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», без належного дослідження документів та без врахування норм права, що регулюють спірні правовідносини.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при оформленні підтверджуючих документів.
За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачу в зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року (03 місяця 10 днів) та з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року (03 роки 04 місяця 08 днів), який складає 03 роки 07 місяців 18 днів страхового стажу.
Незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Відтак, суд висновує, що відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення №057150013509 від 06 січня 2025 року.
З огляду на зазначене, оскільки факт перебування позивачем на роботах, що дають право на призначення пенсії підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці, суд констатує, що рішення №057150013509 від 06 січня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, після скасування судом рішення, саме відповідач зобов'язаний, з урахуванням зроблених висновків суду, зарахувати до загального страхового стажу позивача спірні періоди.
Обираючи спосіб захисту порушеного права та вирішуючи вимогу про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 06 квітня 2023 року, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Тобто, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Вирішуючи позовну вимогу про призначення пенсії за віком, судом враховано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, досягла 60-ти річного віку - ІНФОРМАЦІЯ_2 , має загальний страховий стаж більше 30 років (з урахуванням спірних періодів), тому позивач відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо дати призначення пенсії за віком, судом враховано наступне.
Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV передбачено, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом вище, на позивача розповсюджуються положення підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, з матеріалів справи вбачається, що 05 квітня 2023 року позивач досягла 60-ти річного віку, а із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах вперше звернулась 01 січня 2025 року, відтак, з урахуванням підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органом пенсійного фонду має бути призначена така пенсія заявнику з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме, у випадку, що розглядається - з 06 квітня 2023 року.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неврахування правових позицій Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17, від 06 лютого 2018 року по справі №677/277/17, від 21 лютого 2018 року по справі №687/975/17, від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а, при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки скасування рішення відповідача №057150013509 від 06 січня 2025 року є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.
Щодо вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату позивачу пенсії за віком з 06 квітня 2023 року, суд вважає зазначену позовну вимогу передчасною, оскільки такий спір не існував між сторонами на момент звернення позивача до суду із цим позовом, тому така вимога задоволенню не підлягає.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №057150013509 від 06 січня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12 травня 1984 року по 20 серпня 1984 року, з 21 серпня 1984 року по 27 грудня 1987 року, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити з 06 квітня 2023 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд першої інстанції обгрунтовано вважав вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі № 200/2736/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 28 серпня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
І. В. Геращенко
Т. Г. Гаврищук