21 серпня 2025 року м. Київ
Справа № 761/11990/23
Провадження №22-ц/824/6507/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А. М.,
суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини», Кінцевий беніфіціарний власник Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини» ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справицивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини», Кінцевий беніфіціарний власник Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини» ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного простою та відшкодування спричиненої матеріальної шкоди, -
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини», Кінцевий беніфіціарний власник Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини» ОСОБА_2 , у якому просив: стягнути з ТОВ «Медіахолдинг «Новини» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за час простою в сумі 53 604 грн. та стягнути з Кінцевого беніфіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини» ОСОБА_2 спричинену позивачеві матеріальну шкоду в сумі 26 796 грн.
Позов мотивований тим, що 9.11.2021 року позивач був прийнятий на посаду асистента звукорежисера Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини», на підставі наказу №17/21-к від 26.11.2021 року, що підтверджується записом у трудовій книжці від 29.11.2021 року.
ТОВ «Медіахолдинг «Новини» об'єднував телеканали «ЗІК», «112 Україна», «Перший незалежний», «Ньюс Ван».
На підставі висновків тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України діяльність телеканалів, що входили до холдингу була припинена, а саме:
-03.02.2021 року «Ньюс Ван», який припинив онлайн мовлення 26.02.2021 року;
-03.02.2021 року «Зік», який припинив онлайн мовлення 26.02.2021 року;
-03.02.2021 року «112 Україна» припинив онлайн мовлення 26.02.2021 року;
-28.12.2021 року «Перший незалежний» онлайн мовлення припинив 24.02.2022 року;
-28.12.2021 року «Укр Лайф» онлайн мовлення припинив 27.03.2022 року.
26.02.2022 року безпосередній керівник повідомив позивача, що ТОВ «Медіахолдинг «Новини» тимчасово припиняє свою діяльність і запропонував самостійно працевлаштуватись та відповідно з того моменту позивач не працював у ТОВ «Медіахолдинг «Новини» і не отримував заробітної плати за час вимушеного простою.
Крім того, позивач не був ознайомлений з жодним наказом, щодо переведення або звільнення його з займаної посади.
Проте, у червні 2022 року позивач звернувся до Служби Безпеки України та отримав листа №6/с-469/2 від 03.06.2022 року відповідно до якого, повідомлено що, у ході досудового розслідування слідчими органами безпеки України не вилучались документи, що стосуються трудових правовідносин між ТОВ «Медіахолдинг «Новини 24» та його працівниками.
Позивачем не отримано жодної оплати за час простою, який триває з 26.02.2022 до 26.03.2023 року.
Крім того, як зазначає позивач йому завдано матеріальну шкоду Кінцевим беніфіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини» ОСОБА_2 , у сумі 26 796 грн., оскільки через його дії була припинена дільність ТОВ «Медіахолдинг «Новини».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Медіахолдинг «Новини», Кінцевий беніфіціарний власник ТОВ «Медіахолдинг «Новини» ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного простою та відшкодування спричиненої матеріальної шкоди.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що не надано належних та допустимих доказів документального оформлення факту простою, який мав би бути зафіксований відповідно до рекомендацій викладених в Листі Міністерства праці та соціальної політики від 23.10.2007 року №257/06/187-07.
Крім того в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем вживались заходи, щодо отримання будь-яких доказів факту простою Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини», а саме лише посилання позивача на ту обставину, що на підставі висновків тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини» припинило свою медіадіяльність, а також те, що Головним слідчим управлінням СБУ було порушено кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_3 та інших осіб у державній зраді, не є фактом простою підприємства.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права та суд неповно з'ясував та встановив обставини справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що лист Міністерства праці та соціальної від 23 жовтня 207 року №257/06/187-07 не носять нормативний характер а є лише рекомендаційним.
Вказує, що ним було заявлено клопотання про витребування доказів, разом з тим суд першої інстанції проігнорував їх.
08 січня 2025 року листом Київського апеляційного суду матеріали справи № 761/11990/23 були витребувані з Шевченківського районного суду м. Києва
Відповідно до супровідного листа Шевченківського районного суду м. Києва справа № 761/11990/23 надійшла до Київського апеляційного суду 20 січня 2025 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини», Кінцевий беніфіціарний власник Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини» ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного простою та відшкодування спричиненої матеріальної шкоди.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року справу було призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до Розпорядження №675/06.1-01/25 від 21 травня 2025 року було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено новий склад суду головуючий суддя Стрижеус А.М.
Відзив на апеляційну скаргу від інших сторін у справі до Київського апеляційного суду не надходив.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Встановлено, що 29.11.2021 року позивач був прийнятий на посаду асистента звукорежисера Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіахолдинг «Новини», на підставі наказу №17/21-к від 26.11.2021 року, що підтверджується записом у трудовій книжці від 29.11.2021 року.
Як зазначає в своїй позовній заяві позивач, 26.02.2022 року безпосереднім керівником повідомлено позивача, що ТОВ «Медіахолдинг «Новини» тимчасово припиняє свою діяльність та запропонував самостійно працевлаштуватись. З вказаного часу позивач не працював у ТОВ «Медіахолдинг «Новини» і не отримував заробітну плату. При цьому, як вказує позивач він не був ознайомлений з жодним наказом, щодо переведення або звільнення його з займаної посади.
Позивачем не отримано жодної оплати за час простою, який триває з 26.02.2022 до 26.03.2023 року.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з?ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.
Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Стаття 34 Кодексу законів про працю України (КЗпП) регулює питання простою
Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Відповідно до ст. 113 КЗпП про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб.
Доводи апеляційної скарги про те, що лист Міністерства праці та соціальної політики від 23 жовтня 2007 року №257/06/187-07 не має нормативного характеру та носить виключно рекомендаційний зміст, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Суд під час ухвалення рішення керується насамперед нормативно-правовими актами та іншими джерелами права, визначеними законом. Разом з тим, зазначений лист є офіційним документом центрального органу виконавчої влади, розміщеним на офіційному порталі Верховної Ради України, і містить узагальнені роз'яснення щодо порядку оформлення простою працівників.
Хоча такий лист не має сили закону та не встановлює нових прав чи обов'язків для сторін трудових правовідносин, однак він є належним джерелом тлумачення та роз'яснення застосування чинних норм трудового законодавства.
Тому суд першої інстанції, використавши викладені у ньому положення для оцінки фактичних обставин справи, діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні належним чином оформлені клопотання про витребування доказів простою у відповідача, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі.
Дійсно, у справі міститься заява позивача, відповідно до якої він просив зобов'язати відповідача та співвідповідача надати письмові докази оголошення простою ТОВ «Медіахолдинг Новини», а також докази відмови позивача від запропонованої йому іншої посади (чи факту непред'явлення такої пропозиції).
Разом з тим, суд критично оцінює зазначену заяву, оскільки у її прохальній частині не міститься конкретного процесуального клопотання про витребування доказів у відповідача, як це передбачено нормами ЦПК України.
Таким чином, твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував його клопотання, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 34, 113 КЗпП України, простій - це зупинення роботи з незалежних від працівника причин, який підлягає оплаті за умови його належного оформлення.
Для підтвердження простою роботодавець має видати відповідний наказ чи акт про простій підприємства
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки до позовної заяви не було додано належних і допустимих доказів оголошення у ТОВ «Медіахолдинг Новини» простою працівників. Крім того, позивачем не було заявлено належним чином оформлених клопотань про витребування таких доказів у відповідача. За цих обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з відсутністю належної доказової бази.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна