6 серпня 2025 року місто Київ
справа № 759/16857/24
провадження №22-ц/824/8067/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача- Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Подолянко Тетяною Володимирівною,
на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 17 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Ул'яновської О.В.,
та апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Подолянко Тетяною Володимирівною, та ОСОБА_2 , подану адвокатом Паламарчуком Олександром Миколайовичем,
на додаткове рішення Святошинського районного суду м.Києва від 31 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Ул'яновської О.В.,
У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Святошинський ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) про звільнення від сплати аліментів та зміну розміру аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2010 у справі №2-6878/2010 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/3 частини від усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 01.01.2010 і до досягнення дитиною повноліття. Вказане рішення суду виконувалось в примусовому порядку. У подальшому, в 2015 р. між сторонами було досягнуто згоди про те, що ОСОБА_1 буде утримувати дитину в добровільному порядку без рішення суду, ОСОБА_2 запевнила, що подасть заяву про повернення виконавчого листа без виконання. У 2023 р. ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва задоволено заяву ОСОБА_2 , видано дублікат виконавчого листа. Позивач в повному обсязі самостійно виконував та виконує обов'язки з утримання дитини, зокрема з лютого 2010 р. забезпечив сина та відповідача житлом, надав для проживання кімнату АДРЕСА_1 , в якій ОСОБА_2 проживала з дитиною по кінець серпня 2019 р., здійснював оплату комунальних послуг. У серпні 2019 р. між сторонами було досягнуто згоди, що дитина з вересня 2019 р. буде проживати з батьком, відповідно аліменти на утримання дитини не підлягали сплаті. Більше чотирьох років син проживав з батьком, знаходився на його повному утриманні, відповідач участі у вихованні, утриманні сина не приймала. З березня 2022 р., у зв'язку зі збройною агресією росії, дитина проживала з батьками позивача в АДРЕСА_2 , знаходилась на утриманні позивача. У кінці грудня 2023 р. відповідач забрала дитину. У лютому 2024 р. позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 хоче отримати заборгованість по аліментах. Позивач зазначає про відсутність підстав для стягнення такої заборгованості, оскільки батько в повному обсязі добровільно виконував рішення суду, коли син проживав з відповідачем до вересня 2019 р., а в подальшому самостійно утримував дитину, оскільки син проживав з ним з вересня 2019 р. по грудень 2023 р. Крім того, на даний час ОСОБА_1 продовжує утримувати сина, сплачує витрати за навчання, надає кошти на його особисті потреби. Позивач наразі проходить службу в ЗСУ, через неналежне забезпечення держави усім необхідним, позивач змушений забезпечувати себе самостійно амуніцією, ремонтом автомобілів, придбанням товарів, робіт, послуг для виконання завдань з оборони країни. Крім того, на утриманні позивача знаходяться батьки, які є особами пенсійного віку, а також цивільна дружина з її сином, тому є підстави для зміни розміру аліментів з 1/3 частини від усіх видів доходів щомісячно на частину від усіх видів доходів щомісячно.
Просив звільнити та припинити стягнення аліментів за період з вересня 2019 року по грудень 2023 року, присуджених за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2010, зменшити розмір аліментів з 1/3 частини від усіх видів доходу на частину від усіх видів доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, стягнути судові витрати.
Рішенням Cвятошинського районного суду м.Києва від 17 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Подолянко Т.В. подала апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким звільнити позивача від сплати аліментів за період з вересня 2019 року по грудень 2023 року; припинити стягнення аліментів за цей же період, зменшити розмір аліментів з 1/3 частини від усіх видів заробітку на частини від усіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку до повноліття.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку всім наданим документам, зокрема, довідці ТОВ «Компанія Діловий центр» від 29.02.2024, яка є обслуговуючою організацією по вул.Чистяківській, з якої вбачається, що у період з вересня 2019 року по січень 2024 року ОСОБА_2 проживала одна; акту, складеному майстром технічної дільниці «ЖЕД-6» ОСОБА_5, в якому зазначено, що ОСОБА_4 фактично проживав без реєстрації з квітня 2022 року по грудень 2023 року. У вказаному акті вказано, що неповнолітній ОСОБА_4 фактично проживав без реєстрації у кв. АДРЕСА_3 також і у період з вересня 2019 року по вересень 2021 року.
Суд першої інстанції не врахував акт про проживання від 26.02.2024, складений головою ЖК "Дмитрівський", з якого вбачається, що неповнолітній ОСОБА_4 фактично проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 з вересня 2021 року по кінець березня 2022 року.
Також зазначає, що, заперечуючи проти позову, відповідачка не надала жодних належних та допустимих доказів, що в оспорюваний період з вересня 2019 року по грудень 2023 року дитина проживала з нею. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 у спірний період перераховувала кошти в сумі 1500 грн. на утримання сина, який проживав з бабусею і дідусем, останній використовував зазначені кошти на утримання дитини. Крім того зазначає про те, що судом не надана оцінка показам свідків.
Крім того, представник позивача - адвокат Подолянко Т.В. подала апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якій просить скасувати додаткове рішення і відмовити ОСОБА_2 у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Суд безпідставно не прийняв заперечення позивача в частині того, що надані представником відповідача документи в частині визначення вартості гонорару не містять часу витраченого адвокатом на підготовку документів.
Безпідставно не врахував заперечення позивача, що зміст відзиву на позов, заперечень на відповідь на відзив не містить правового аналізу, ні формулювання правової позиції, а по факту є викладенням обставин справи з точки зору як обставини справи бачить відповідач.
Безпідставними є заявлені витрати в частині процесуальних питань; вимоги в частині стягнення витрат на адвокатські запити; розмір заявлених витрат на представництво клієнта в судових засіданнях.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Паламарчук О.М. також подав апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якій просить скасувати додаткове рішення і ухвалити нове, яким стягнуту всю суму понесених відповідачем судових витрат. В апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу та жодним чином не обґрунтував доцільність такого зменшення.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Подолянко Т.В. доводи апеляційних скарг підтримали, просили апеляційні скарги задовольнити скасувати рішення Святошинського районного суду від 17 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви сторони відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат. Також просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Паламарчук О.М. заперечували проти доводів апеляційних скарг сторони позивача, просили апеляційні скарги позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, задовольнити апеляційну скаргу відповідача, скасувати додаткове рішення, та ухвалити нове, яким повністю стягнути витрати на правову допомогу, понесені відповідачем.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2010 у справі №2-6878/2010, стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів доходу щомісячно, починаючи з 1 січня 2010 року до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням суду від 09.04.2010 встановлено, що дитина сторін хворіє вродженим захворюванням, потребує постійного лікування та догляду, що підтверджується дослідженою в судовому засіданні медичною документацією.
12.04.2016 головним державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-6878, виданого 09.04.2010 Шевченківським районним судом м. Києва. Постановою встановлено, що боржник працює в ТОВ «Форсеті 1» за адресою: м. Вінниця, вул. Київська 4, кім. 322. Виконавчий документ підлягає направленню за місцем роботи боржника .
Станом на 21.11.2023 до Вінницького ВДВС у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавчий лист №2-6878, виданий 09.04.2010 до відділу не надходив. Оригінал виконавчого листа втрачено.
Відповідно до довідки розрахунку заборгованості по аліментам ОСОБА_1 , станом на 01.04.2016 заборгованість по аліментам за період з 09.08.2013 по березень 2016 р. становить 64192 грн. 88 коп.
Відповідно до довідки ТОВ «Компанія Діловий Центр» від 29.02.2024, яка є обслуговуючою компанією по вул. Чистяківській, 4, зазначено, що ОСОБА_2 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3 у період з лютого 2010 р. по кінець серпня 2019 р. проживала в кімнаті АДРЕСА_1 . У період з вересня 2019 р. по січень 2024 р. ОСОБА_2 проживала одна.
Вказана кімната гуртожику належить ОСОБА_1 відповідно до спеціального ордеру №18 від 10.10.2009. Позивач є зареєстрованим заданою адресою .
Відповідно до витягу з реєстру Київської територіальної громади від 30.08.2024, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані в АДРЕСА_5 з 11.03.2011.
12.04.2024 ТОВ «НАО Сістем-1» склало акт, яким встановлено факт проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_6 .
29.02.2014 майстром технічної дільниці №2 «ЖЕД-6» ОСОБА_5 складено акт, в якому зазначено, що неповнолітній ОСОБА_3 та ОСОБА_1 фактично проживали без реєстрації у квартирі АДРЕСА_3 . Також неповнолітній ОСОБА_3 фактично проживав без реєстрації з квітня 2022 р. по грудень 2023 р.
Відповідно до наданої медичної документації дитини, ОСОБА_3 має вроджене захворювання, стоїть на диспансерному обліку - синдром Елерса-Данлоса, з 30.04.2009 по 08.09.2024, дитині оформлено інвалідність, потребує періодичного медичного огляду, проходження реабілітації, рекомендовано прийом лікувальних препаратів, санаторно-курортного лікування в санаторіях.
З матеріалів справи слідує, що позивач та відповідач виконують обов'язки щодо виховання, забезпечення, утримання, піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Зокрема, ОСОБА_1 здійснює оплату сина за навчання у відокремленому структурному підрозділі «Фаховий коледж інженерії, управління та землевпорядкування Національного авіаційного університету», де дитина навчається за спеціальністю інженерія програмного забезпечення (освітньо-професійна програма інженерія програмного забезпечення комп'ютерних систем) з 01.09.2021 по 30.06.2025 на контратній основі за денною формою навчання. Позивач здійснював оплату за відпочинок до санаторію, оплачував квитки на потяг, здійснював переказ коштів на рахунок відповідача, сина в період з 2016 р. по 2019 р., придбав комп'ютер, організовував спільний відпочинок з сином, проводив з ним дозвілля.
ОСОБА_2 займається лікуванням дитини, супроводжує сина до закладів охорони здоров'я для проходження обстежень, організовує оздоровлення дитини до санаторно-курортних закладів, до моря, займається його фізичним, духовним та моральним розвитком, організовує дозвілля.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в період з вересня 2019 року по грудень 2023 року ОСОБА_3 постійно, безперервно проживав з батьком ОСОБА_1 , знаходився на його повному утриманні.
Навпаки, з показань свідків встановлено, що у спірний період між ОСОБА_2 та сином ОСОБА_6 виник конфлікт, після якого дитина тимчасово почала проживати у бабусі з дідусем за адресою: АДРЕСА_2 . Потім неповнолітній ОСОБА_7 деякий час проживав з батьком, пізніше почав проживати з іншою бабусею ОСОБА_8 , потім знову почав проживати з матір'ю. У вказаний період і матір, і батько, дідусь, бабусі займались утриманням, вихованням дитини, відповідач супроводжувала дитину на обстеження, лікування, реабілітацію.
Судом не встановлено, а позивачем не доведено існування обставин, які б свідчили про наявність підстав для припинення, звільнення позивача від сплати аліментів за період з вересня 2019 року по грудень 2023 року. У спірний період дитина кілька разів змінювала місце проживання та осіб, з якими проживала, що не можна вважати постійним місцем проживання дитини разом з батьком, як на підставу звільнення, припинення стягнення аліментів за вказаний період.
Також судом не встановлено обставин для зменшення розміру аліментів, які стягуються на підставі рішення суду. Підстави, на які посилався позивач в обґрунтування вимог про зменшення розміру аліментів, а саме погіршення матеріального стану, перебування на утриманні батьків, цивільної дружини та її сина, носять формальний характер та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами отримання вказаними особами будь-якої допомоги від позивача. Тобто, обставини, що впливають на визначення розміру аліментів, не змінилися з моменту ухвалення рішення суду про їх стягнення.
Зменшення розміру аліментів суперечитиме інтересам дитини.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 31 січня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з розглядом справи у розмірі 15000 грн.
Судом першої інстанції сума, яка підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, визначена з урахуванням заперечень позивача, а також суд вважав, що такий розмір є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та виконаної адвокатом роботи.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частиа 3 статті 181 СК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини. Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти.
Слід звернути увагу, що поняття «місце проживання дитини» не може враховуватись формально, постійне місце проживання дитини, тобто це є місце проживання з тим з батьків, з яким воно погоджене між батьками або визначене рішенням суду.
За змістом частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь-які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у справі № 520/21069/18 від 03 лютого 2021 року.
Отже, за змістом цієї норми права, особа, з якої за рішенням суду стягнуто періодичні платежі, у випадку зміни будь яких обставин, що впливають на її обов'язок щодо сплати таких платежів, у тому числі щодо припинення такого обов'язку, при цьому зазначена норма не надає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому не можуть бути будь-які обставини, що з урахуванням інтересів першочергово дитини, змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року (справа №511/219/18).
Верховний Суд у постанові у справі № 686/18140/21 від 22 вересня 2022 року зазначив, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я їх одержувача.
Обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти. При цьому, факт зміни місця проживання дитини від одного з батьків до іншого, є обставиною, яка припиняє обов'язок утримання аліментів з боку того з батьків, з ким почала проживати дитина на користь того з батьків з ким вона проживала.
Відповідно до частини 1 статті 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
До таких висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та Верховний Суд в постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20.
Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Виходячи з положень ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., передбачено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Звертаючись до суду з позовом про звільнення, припинення стягнення аліментів, ОСОБА_1 посилається на те, що в період з вересня 2019 р. по грудень 2023 р. дитина проживала з батьком, знаходилась на його повному утриманні, між сторонами було досягнуто домовленості, що аліменти на утримання дитини не підлягали сплаті за вказаний період. Також позивач просить зменшити розмір аліментів, присуджений за рішенням суду, посилаючись на те, що на його утриманні є батьки пенсійного віку, цивільна дружина та її син.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виходячи зі встановлених обставин, на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довів, що в період з вересня 2019 р. по грудень 2023 р. ОСОБА_3 постійно, безперервно проживав з батьком ОСОБА_1 , знаходився на його повному утриманні; не довів існування обставин, які б свідчили про наявність підстав для припинення, звільнення позивача від сплати аліментів за період з вересня 2019 року по грудень 2023 року.
Крім того, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції, не встановлено обставин для зменшення розміру аліментів, присуджених за рішенням суду від 09.04.2010, що пов'язані з погіршення матеріального стану позивача, перебуванні на його утриманні батьків, цивільної дружини та її сина. Обставини, що впливають на визначення розміру аліментів, не змінились з моменту ухвалення рішення суду про їх стягнення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків. Встановлених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування..
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано оцінку всім наданим документам, зокрема, довідкам та актам, які підтверджують факт проживання дитини з батьком, а також не надана оцінка показам свідків є безпідставними, оскільки на підставі зазначених доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у спірний період неповнолітній ОСОБА_4 проживав то з батьком, то з бабусею і дідусем, то з другою бабусею, а потім з мамою ОСОБА_9 .
Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що неповнолітній ОСОБА_4 постійно проживав з батьком і знаходився повністю на його утриманні.
Обставини, які б давали підстави для звільнення батька ОСОБА_1 від сплати аліментів, позивачем не доведені, і судом першої інстанції таких обставин не встановлено.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що позивачем не доведено наявність обставин, які б давали підстави для зменшення розміру аліментів, присуджених рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 09.04.2010.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи та переоцінки доказів.
Отже, встановивши, що стороною позивача не доведені обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення всіх позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого рішення не впливають.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, врахував співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з вимог розумності, справедливості та пропорційності, обсяг фактично наданих послуг з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, та врахувавши заперечення позивача, дійшов висновку про можливість зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які просить стягнути ОСОБА_2 з ОСОБА_1 до 15000 грн.
Суд вважав, що визначений у 15 000 грн. розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу відповідатиме принципу справедливості та розумності.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Згідно статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань.
При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19 лютого 2020 р.: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
Таким чином, суд зазначив, що у питанні визначення розподілу судових витрат судді мають виступати виключно як арбітри та надавати оцінку доказам та доводам, що наводяться сторонами. Вирішення питання про розподіл судових витрат судом на власний розсуд може бути підставою для оскарження такого рішення.
У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У зазначеній вище постанові Верховний Суд зменшив розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи.
В постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником відповідача надано: детальний опис (розрахунок вартості) надання правової допомоги у справі №759/16857/24; ??фотокопія договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2024; ??фотокопія додатку №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2024; ?фотокопія рахунку-фактури №138 від 26.08.2024; ?фотокопія платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 27.08.2024; ??фотокопія акту приймання-передачі наданих послуг по додатку №1; ??фотокопія додатку №2 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2024; ф?отокопія рахунку-фактури №140 від 16.09.2024; фотокопія платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 24.09.2024; ??фотокопія акту приймання-передачі наданих послуг по додатку №2; ??фотокопія додатку №3 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2024: фотокопія рахунку-фактури №142 від 18.09.2024; ??фотокопія платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 24.09.2024; ??фотокопія акту приймання-передачі наданих послуг по додатку №3; ??фотокопія додатку №4 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2024; ??фотокопія рахунку-фактури №144 від 11.10.2024; ??фотокопія платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 15.10.2024; ??фотокопія акту приймання-передачі наданих послуг по додатку №4; ??фотокопія додатку №5 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2024; ?фотокопія рахунку-фактури №158 від 20.12.2024; фотокопія платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 29.12.2024; ??фотокопія акту приймання-передачі наданих послуг по додатку №5; ??фотокопія додатку №6 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2024; фотокопія рахунку-фактури №146 від 21.10.2024; фотокопія рахунку-фактури №147 від 21.10.2024; ??фотокопія платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 21.10.2024; ??фотокопія платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 21.10.2024; ??фотокопія акту приймання-передачі наданих послуг по додатку №6; Фотокопія додатку №7 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2024: ??фотокопія рахунку-фактури№154 від 26.11.2024; ??фотокопія платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 1.12.2024; ??фотокопія акту приймання-передачі наданих послуг по додатку №7; ??фотокопія додатку №8 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.08.2024; ??фотокопія рахунку-фактури №162 від 13.01.2025; ??фотокопія платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 16.01.2025. Загальна сума витрат відповідача на правову допомогу становить 69 000 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
Доводи апеляційної скарги про те, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу вбачаються цілком обґрунтованими та такими, що підлягали до стягнення в повному обсязі з позивача, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.
Встановивши, що розмір заявлених стороною відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 69 000 грн. не відповідає критеріям обґрунтованості та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення суми витрат до 15000 грн., що відповідає принципам розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги сторони відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують і не впливають на їх правильність.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу однієї сторони жодним чином не залежить від розміру витрат на професійну правничу допомогу іншої сторони, адже не ґрунтується на вимогах закону. Тому посилання апелянта на те, що у суду першої інстанції не було підстав для врахування заперечень позивача щодо розміру заявлених відповідачем витрат з огляду на заявлену позивачем орієнтовну суму витрат в розмірі 50000 грн., колегія суддів до уваги не приймає.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо не врахування судом першої інстанції заперечень позивача в частині того, що надані представником відповідача документи в частині визначення вартості гонорару, які не містять часу витраченого адвокатом часу на підготовку документів, а також в частині того, що зміст відзиву на позов, заперечень на відповідь на відзив не містять ні правового аналізу, ні формулювання правової позиції, а по факту є викладенням обставин справи з точки зору як обставини справи бачить відповідач, не можуть бути прийняті як підстава для скасування оскаржуваного додаткового рішення, оскільки судом першої інстанції заперечення позивача щодо необґрунтованості заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 69000 грн. враховані, і заявлена сума судом зменшена до 15000 грн.
Встановивши, що у зв'язку з пред'явленням ОСОБА_10 позову до ОСОБА_2 , остання вимушена була звернутися до адвоката для отримання професійної правничої допомоги, яка була надана відповідачці адвокатом Паламарчуком О.М., зокрема підготовка та подання відзиву на позовну заяву, заперечень на відповідь на відзив, підготовка та подання заяв з процесуальних питань, представництво інтересів відповідача в суді 19.09.2024, 18.10.2024, 11.11.2024, 09.12.2024, 17.01.2025, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки додаткове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційних скарг як позивача ОСОБА_10 , так і відповідачки ОСОБА_2 цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційних скарг - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Подолянко Тетяною Володимирівною, залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 17 січня 2025 року залишити без змін.
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану адвокатом Подолянко Тетяною Володимирівною, та ОСОБА_2 , подану адвокатом Паламарчуком Олександром Миколайовичем, на додаткове рішення Святошинського районного суду м.Києва від 31 січня 2025 року залишити без задоволення.
Додаткове рішення Святошинського районного суду м.Києва від 31 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 28 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус