Справа № 560/8902/25
іменем України
28 серпня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому позивач просить:
" - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ - 21318350) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік як особі з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни у розмірі 8- ми мінімальних пенсій за віком".
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є особою з інвалідністю 2 групи, перебуває на обліку у відповідача та відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, проте відповідачем безпідставно обмежено в реалізації вказаного права та виплачено спірну виплату у меншому розмірі.
Ухвалою відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду зупинено провадження в адміністративній справі № 560/36/25 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23.
Ухвала суду поновлено провадження у справі № 560/36/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідачем до суду подано відзив, у якому останній просить відмовити в задоволенні позову.
Зазначає, що спірна разова грошова виплата до Дня Незалежності України призначена та виплачена позивачу відповідно до норм чинного законодавства, зокрема Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2023 №1396 "Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах", які визначать конкретні розміри виплат з урахуванням категорій осіб, групи інвалідності, наявного бюджетного фінансування та у межах повноважень Кабінету Міністрів України щодо соціальних виплат, що фінансуються з Державного бюджету.
Разом з відзивом відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
Дослідивши клопотання, суд зазначає про таке.
Частиною 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи наведені норми пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання, суд дійшов висновку, що в задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області також подало клопотання, в якому просить позовну заяву залишити без розгляду.
Вирішуючи вказане клопотання, суд враховує, що, відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
За таких обставин і правових підстав, у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду слід відмовити.
Також відповідачем заявлено клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України.
Згідно з частиною 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Суд виходить з того, що рішення у цій справі жодним чином не вплине на права та обов'язки Міністерства соціальної політики України, а отже, клопотання представника відповідача про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені Законодавством України, для ветеранів війни-інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 9.10.2017 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Вважаючи розмір зазначеної виплати таким, що не відповідає вимогам законодавства, позивач листом звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області з вимогою здійснити донарахування суми грошової допомоги за 2024 рік, виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком.
Відповідач листом повідомив про відсутність таких підстав, зазначивши, що вказана допомога виплачена та здійснена у повному обсязі, встановленому чинними нормативно-правовими актами.
Вважаючи вказану вище відмову відповідача протиправною, за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ).
Законом України від 20.03.2023 № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закон № 2983-IX), який набрав чинності 15.04.2023, частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в такій редакції: Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Ця норма неконституційною не визнавалася та на момент розгляду справи є чинною.
Суд констатує, що запроваджена Законом № 2983-ІХ разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своїм змістом та ознаками (щорічна періодичність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалася особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом № 2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23 виснувала, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.
Так, у пункті 5 Рішення від 08.10.2008 № 20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував зміст актів міжнародного права, зокрема статтю 22 Загальної декларації прав людини про те, що розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення потрібних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
У пункті 2.1 Рішення від 26.12.2011 № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, з огляду на фінансові можливості держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Водночас рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги принципам пропорційності і справедливості. У цьому Рішенні Конституційний Суд України спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
За висновками Конституційного Суду України в названих рішеннях, держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків із метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватись до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним із основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
Зі змісту статті 46 Конституції України випливає, що держава зобов'язана здійснювати соціальний захист насамперед тих осіб, які не можуть самостійно себе забезпечити шляхом реалізації права на працю та/або позбавлені засобів існування. Водночас соціальна орієнтованість держави та принцип соціальної солідарності не можуть замінити особисту відповідальність людини за власну долю та добробут своєї сім'ї. Державна система соціального захисту має заохочувати і не повинна стримувати прагнення особи покращити умови життя для себе і своєї сім'ї (пункт 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.11.2018 № 9-р/2018).
Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 та абзаці першому підпункту 4.2.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 06.04.2022 № 1-рп(ІІ)/2022 вказав, що у питанні отримання одноразової грошової допомоги законодавець хоч і має широкий обсяг дискреційних повноважень, однак це не виключає оцінки законодавчого регулювання на предмет відповідності Конституції України.
Зміст припису частини першої статті 46 Основного Закону України не гарантує встановлення законодавцем одноразової грошової допомоги для зазначеної категорії осіб та, відповідно, її розміру, оскільки ці питання належать до обсягу дискреції Верховної Ради України під час реалізації бланкетного конституційного припису (та в інших випадках, передбачених законом).
У цій справі основним питанням є можливість Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23 констатувала, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб. Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Із урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Із 15.04.2023 по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, урахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов'язковою для застосування національним судом, дійшла висновку, що у зразковій справі № 440/14216/23 не встановлено підстав уважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23 дійшла висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена в Конституції України, тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема у її статті 46.
Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону.
Отже, підстави для виплати позивачу у 2024 році щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України з урахуванням норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-ХІV у розміру восьми мінімальних пенсій за віком, відсутні.
Крім того, пунктом 3 Порядку здійснення у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 № 754 установлено, що грошова допомога виплачується до 24.08.2023 в такому розмірі: 1) особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень..
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що виплату позивачу разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі 2900 грн. відповідачем проведено правомірно.
Із урахуванням встановлених обставин, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків, сформованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23, суд доходить висновку, що при виплаті позивачу грошової допомоги відповідачем застосовано правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалась, а тому відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, оскільки право позивача на отримання у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України не порушено.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя Є.В. Печений