про залишення позовної заяви без руху
28 серпня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/11696/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Довгопол М.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
-визнати протиправним нарахування Військовою частиною НОМЕР_1 суми додаткової винагороди ОСОБА_1 за квітень 2022 року у меншому розмірі, ніж передбачено у Постанові КМУ №168;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоотриманої додаткової винагороди за квітень 2022 року у сумі 24193,55 грн;
-визнати протиправним не нарахування Військовою частиною НОМЕР_1 суми додаткової винагороди ОСОБА_1 у березні 2023 року, квітні 2023 року та травні 2023 року, передбаченою Постановою КМУ № 168;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити суму недоотриманої додаткової винагороди в сумі 90000 грн. (дев'яносто тисяч гривень) за березень 2023 року, квітень 2023 року та травень 2023 року.
Згідно з пунктами 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Як визначено частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Предметом спору у цій справі є нарахування відповідачем суми додаткової винагороди за квітень 2022 року у меншому розмірі, ніж передбачено у Постанові КМУ №168 та не нарахування суми додаткової винагороди у березні 2023 року, квітні 2023 року та травні 2023 року, передбаченої Постановою КМУ № 168.
Суд бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
У цій справі позивач просить нарахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 застосовано правовий підхід, який полягає в тому, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий підхід підтримано і у постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
При цьому слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Відтак з урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Період позовних вимог за квітень 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте спірні періоди березень 2023 року, квітень 2023 року та травень 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду.
З урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом у частині позовних вимог за березень - травень 2023 року розпочався 01 липня 2023 року та мав сплинути 30 вересня 2023 року.
Водночас позовну заяву подано до суду 25.08.2025 , що є підставою для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду у відповідній частині позовних вимог.
ОСОБА_1 в позовній заяві зазначив, що звертається до суду з даним позовом у межах строку позовної давності.
Позивач наголошував, що Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 зазначив, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Суд зазначає, що дана позиція Верховного Суду не є релевантною у вказаній справі, оскільки стосується військовослужбовців, яких було звільнено з військової служби.
Як вбачається з витягу із послужного списку ОСОБА_1 , ТВО командира військової частини НОМЕР_1 , позивач в період з 14.11.2018 по теперішній час проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Позивачем разом з позовною заявою заяви про поновлення строку звернення до суду не було подано.
Згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Беручи до уваги наведене, наявні правові підстави для залишення позовної заяви без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаного недоліку.
Керуючись статтями 123, 161, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за березень - травень 2023 року та доказів поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви, вона буде повернута.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя М.В. Довгопол