27 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/10289/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в якому просить:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову в призначенні пенсії № 164550003776 від 16.07.2025.
3обов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 08.07.2025 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу роботи періоди з 19.11.1990 по 01.04.1995 у Полтавському управлінні бурових робіт (Полтавское УБР), з 01.04.1995 по 30.03.1996 у Закритому акціонерному товаристві «Біком», з 10.12.2006 по 26.09.2008, з 30.03.2010 по 20.05.2020 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «КНГ-СЕРВІС», м. Нягані Тюменської області російської федерації, та врахувавши заробітну плату ОСОБА_1 за період роботи з 2006 року по 2020 рік у Товаристві з обмеженою відповідальністю «КНГ-СЕРВІС», м. Нягані Тюменської області російської федерації, згідно довідки про заробітну плату для нарахування пенсії за період 2006-2020 років, № 138 від 07.05.2020, за курсом НБУ російського рубля до гривні на день призначення пенсії за віком, 08.07.2025.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказував на протиправну відмову в призначенні пенсії та не зарахування до страхового стажу періодів роботи.
13.08.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на позов. У відзиві відповідач зазначив, що внаслідок виходу з годи про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення, Угода від 13.03.1992 припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди. Період роботи з 19.11.1990 по 31.12.1991 на території колишньої СРСР не зарахований до страхового стажу Головним управлінням, оскільки відсутня інформація в заяві про неотримання пенсійних виплат в іншій державі та неможливість документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат пенсійних виплат за зазначені періоди.
Відповідно до частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
08.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та 16.07.2025 прийнято рішення № 164550003776, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону, у зв'язку з відсутністю стажу 31 рік.
Приймаючи вищевказане рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виходило з того, що період роботи з 19.11.1990 по 31.12.1991 на території колишньої ррфер, оскільки відсутня інформація в заяві про неотримання пенсійних виплат в іншій державі те неможливість документально підтвердити нездійсненім іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди; періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 01.04.1995 з 02.04.1995 по 30.03.1996, з 10.12.2006 по 26.09.2008 та з 30.03.2010 по 20.05.2020, оскільки з 19.06.2023 внаслідок виходу України з Угода про гарантії прав громадян держав -учасниць. Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення під 13.03.1992 пенсії громадянам, які проживали та працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При ньому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) по 31.12.1991.
Не погодившись із відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних міркувань.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Оскільки і Закон №1058-IV, і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні й ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні, за загальним правилом, мають норми Закону №1058-IV, як спеціального акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України “Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання приписами Закону №1058-IV.
Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Статтею 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Визначення поняття "трудовий стаж" чинне законодавство не містить, однак з аналізу норм Закону №1058-IV можна дійти висновку, що це періоди офіційної трудової діяльності особи до 01.01.2004, що підтверджуються записами у трудовій книжці.
При цьому періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Тобто, весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства, а з 01.01.2004 - до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.
Статтею 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Предмет спору у цій справі зводиться до встановлення обставин правомірності рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком, яке вмотивоване посиланням на обставини відсутності необхідного страхового стажу.
Відповідно до статті 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, законодавець визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Однією з підстав для відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 19.11.1990 по 31.12.1991, згідно записів в трудовій книжці ( НОМЕР_1 від 13.08.1982), було те, що трудова діяльність проходила на території російської федерації.
Перевіряючи обґрунтованість таких тверджень відповідача, суд із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1982 установив, що ОСОБА_1 у період:
- з 19.11.1990 по 01.01.1995 працював водієм третього класу в автотранспортному цеху Полтавське УБР,
Таким чином період роботи позивача з 19.11.1990 по 31.12.1991 підтверджуються записами трудової книжки.
Стосовно посилань відповідача на постанову КМУ від 16.05.2025 №562, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 №562 у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
01.12.2022 прийнято Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" №2783-IX (надалі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації.
При цьому, не зазначення особою в заяві про призначення пенсії інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди на переконання суду не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу та як наслідок позбавлення особи в отриманні пенсії.
Крім того, відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія (пункт 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1).
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 01.04.1995, з 02.04.1995 по 30.03.1996, з 10.12.2006 по 26.09.2008 та з 30.03.2010 по 20.05.2020, оскільки з 19.06.2023 внаслідок виходу України з Угода про гарантії прав громадян держав -учасниць, суд зазначає наступне.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.08.1982, ОСОБА_1 у період:
- з 01.01.1992 по 01.04.1995 працював водієм третього класу в автотранспортному цеху Полтавське УБР,
- з 02.04.1995 по 30.03.1996 працював водієм третього класу в ЗАТ "Біком",
- з 10.12.2006 по 26.09.2008 працював машиністом агрегату в ТОВ "КНГ-Сервіс",
- з 30.03.2010 по 20.05.2020 працював машиністом агрегату в ТОВ "КНГ-Сервіс".
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Суд відхиляє посилання відповідачів на обставину припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії вказаної Угоди.
Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.202. Отже, до набрання чинності постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до частини другої статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 статті 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з повномаштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області протиправно не зараховано до трудового стажу позивача спірні періоди та прийнято 08.07.2025 рішення №164550003776, а тому останнє підлягає скасуванню.
Оцінюючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 08.07.2025 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу роботи періоди з 19.11.1990 по 01.04.1995 у Полтавському управлінні бурових робіт (Полтавське УБР), з 01.04.1995 по 30.03.1996 у Закритому акціонерному товаристві «Біком», з 10.12.2006 по 26.09.2008, з 30.03.2010 по 20.05.2020 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «КНГ-СЕРВІС», м. Нягані Тюменської області російської федерації, та врахувавши заробітну плату ОСОБА_1 за період роботи з 2006 року по 2020 рік у Товаристві з обмеженою відповідальністю «КНГ-СЕРВІС», м. Нягані Тюменської області російської федерації.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 08.07.2025 пенсію за віком, згідно довідки про заробітну плату для нарахування пенсії за період 2006-2020 років, № 138 від 07.05.2020, за курсом НБУ російського рубля до гривні на день призначення пенсії за віком, 08.07.2025, суд зазначає наступне.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу / призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження ГУ ПФУ в Полтавській області та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновку щодо протиправності в частині оскаржуваного рішення, суд з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2025 про призначення пенсії за віком.
Таким чином позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У свою чергу частиною восьмою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у повному обсязі.
Керуючись ст. ст.243-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, вул. Смілянська, 23, м.Черкаси) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову в призначенні пенсії № 164550003776 від 16.07.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 з 08.07.2025 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу роботи періоди з 19.11.1990 по 01.04.1995 у Полтавському управлінні бурових робіт (Полтавське УБР), з 01.04.1995 по 30.03.1996 у Закритому акціонерному товаристві «Біком», з 10.12.2006 по 26.09.2008, з 30.03.2010 по 20.05.2020 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «КНГ-СЕРВІС», м. Нягані Тюменської області російської федерації, та врахувавши заробітну плату ОСОБА_1 за період роботи з 2006 року по 2020 рік у Товаристві з обмеженою відповідальністю «КНГ-СЕРВІС», м. Нягані Тюменської області російської федерації.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2025 про призначення пенсії за віком.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Удовіченко