28 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/1607/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області стосовно позивача про перерахунок пенсії;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області №164150002678 від 13.12.2024 стосовно позивача про відмову в перерахунку пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача для перерахунку пенсії період роботи з 01.01.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 31.12.1996.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01.07.2000 є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/1607/24; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
До Полтавського окружного адміністративного суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів позивача. Зазначено, що оскільки відповідач був уповноважений на розгляд конкретної заяви позивача від 09.12.2024, проте, територіальний орган Пенсійного фонду України уповноважений по розгляду питання щодо перерахунку пенсії в даному випадку може бути визначено лише Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 залучено до участі у справі №440/1607/25 в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області правом подання відзиву не скористалось.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та з 15.06.2022 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою від 09.12.2024 про перерахунок пенсії згідно з довідкою про заробітну плату від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №164150002678 від 13.12.2024 відмовлено в проведенні перерахунку пенсії.
В обґрунтування цього рішення зазначено, що копії первинних документів, на підставі яких складені довідки, не надані.
Вважаючи рішення протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Як вбачається зі змісту позову, позивачка обґрунтовує свої вимоги порушенням відповідачем Закону внаслідок нездійснення перерахунку пенсії з урахуванням довідок про заробітну плату від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371.
Частиною четвертою статті 45 Закону № 1058-IV передбачено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Згідно зі статтею 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 01.07.2000 до 01.01.2005, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону та періоди страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Таким чином, у разі надання особою заяви на призначення (перерахунок) пенсії із наданням довідки за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд незалежно від перерв до 01.07.2000, зазначена довідка може бути врахована для призначення (перерахунку) розміру пенсії тільки після обов'язкового підтвердження первинними документами, на підставі яких було видано зазначену довідку.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), регулює питання подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30.06.2000 (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Пунктом 2.10 Порядку № 22-1 передбачено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Досліджуючи довідки про заробітну плату від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371, суд встановив, що в якості підстави для її видачі зазначено особові розрахунки за 1987-1991 роки та за 1992-1996 роки.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону №1058-IV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5, 6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Згідно із частиною першою статті 43 Закону №1058-IV перерахунок пенсій за віком, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
З аналізу наведеної норми вбачається, що визначальним критерієм для включення відповідного заробітку до суми доходу, з якого обчислюється пенсія, є нарахування внесків на державне соціальне страхування.
При цьому, довідки від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371, видані відповідно до вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та звітності, містять всі необхідні реквізити, підписані уповноваженою особою, скріплені печаткою та містять посилання на підставу видачі - особові рахунки нарахування заробітної плати.
Водночас, ні Порядком №22-1, ні іншим нормативним документом не визначено вичерпного переліку тих первинних документів, якими повинна підтверджуватись довідка про заробітну плату для обчислення пенсії, а також не передбачено порядок підтвердження довідки про заробіток первинними документами, якщо відомості про заробітну плату відсутні в архівній установі.
Отже, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних у первинних документах по нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому в таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення ГУ Пенсійного фонду в Запорізькій області №164150002678 від 13.12.2024.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.
Водночас у спірному рішенні не здійснювався аналіз стажу позивачки та не було вирішено питання щодо зарахування/незарахування відповідного стажу.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії позивача з урахуванням інформації про заробітну плату в довідках від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371.
Таким чином, вимоги позивачки в частині зобов'язання зарахувати до її страхового стажу для перерахунку пенсії період роботи з 01.01.1987 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 31.12.1996 задоволенню не підлягають.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору стало протиправне рішення відповідача-1, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивачки з відповідача-1.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд.34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №164150002678 від 13.12.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням інформації про заробітну плату в довідках від 21.01.2018 №07-03/60, від 26.02.2018 №07-03/191, від 29.11.2024 №07-02/1371.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна