28 серпня 2025 рокусправа № 380/2442/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) про відмову у призначенні пенсії від 10.09.2024 № 134750010465;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (Код ЄДРПОУ 13814885, 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років згідно з пунктом «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 02.09.2024, зарахувавши до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 01.01.1992 по 08.12.1993.
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Однак, рішенням від 10.09.2024 відповідачем відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального страхового стажу згідно з чинним законодавством. Зокрема у рішенні зазначено, що за результатами дослідження наданих документів до загального страхового та спеціального стажу враховано всі періоди, що, на думку позивачки, не відповідає дійсності. Позивачка зазначає, що у розрахунку безпідставно не враховано періоди роботи з 01.01.1992 по 08.12.1993. Вважає, що вказане рішення відповідача є незаконним, порушує її права, оскільки відмова винесена без врахування висновків рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2- р/2019. З цих підстав просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача.
Ухвалою від 11.02.2025 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою судді від 27.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 17.03.2025 подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років вік позивачки 52 роки 03 місяці 25 днів. Страховий стаж ОСОБА_1 становить 33 роки 05 місяців 28 днів. Стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 становить 24 роки 09 місяців 22 дні. Згідно з поданими документами до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років позивачки зараховано всі періоди. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 10.09.2024 №134750010465 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи (26 років 06 місяців станом на 11.10.2017). Також представник відповідача зазначає, що період роботи позивачки з 01.01.1992 по 08.12.1993 на посаді старшої піонервожатої Гумниської неповної середньої школи, не зараховано до спеціального стажу за вислугу років, оскільки дана посада не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909. Враховуючи вище зазначене, стаж роботи, що дає право ОСОБА_1 на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е» ст. 55 Закону №1788, станом на 11.10.2017 становив 24 роки 09 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення такого виду пенсії.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що пенсії за вислугу років згідно з нормами пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються за умови наявності станом на 11.10.2017 визначеного Законом №1788 спеціального стажу (вислугу років). Загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 33 роки 05 місяців 28 днів, стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 становить 24 роки 09 місяців 22 дні. Оскільки страховий стаж позивачки станом на 11.10.2017 є меншим за необхідний, тому право на призначення пенсії за вислугу років на даний час у позивачки відсутнє. Вважає рішення про відмову у призначенні пенсії правомірним та законним. Просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта.
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
За результатами розгляду вказаної заяви в порядку екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення від 10.09.2024 № 134750010465, яким вирішено відмовити позивачці в призначенні пенсії за вислугу років згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального страхового стажу згідно з чинним законодавством.
В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 33 роки 05 місяців 28 днів. Спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 становить 24 роки 09 місяців 22 дні. До спеціального стажу позивачки зараховано всі періоди.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки від 15.06.1989 НОМЕР_2 з 03.06.1986 до 01.08.1986, з 06.07.1987 до 06.08.1987 та з 01.06.1988 до 05.07.1988, оскільки дата видачі наказів не відповідає періодам трудових відносин, відсутній підпис відповідальної особи у записах про звільнення з роботи.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За нормами частини першої статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закон України № 2148-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11.10.2017.
Таким чином, пенсії за вислугу років згідно із нормами Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом № 1788-XII страхового і спеціального стажу.
Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статтею 7 Закону № 1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
За змістом статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
В подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі по тексту - Закон № 213-VIII) підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі по тексту - Закон № 911-VIII) встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Проте, 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону № 1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону № 1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-XII.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону № 1788-XII Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, - неконституційними.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019.
Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що єдиною умовою для набуття позивачкою, як працівником освіти, права на призначення пенсії за вислугу років, є наявність у неї станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом № 2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.
Суд зазначає, що посилання пенсійного органу на необхідність наявності спеціального стажу роботи у розмірі 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017 є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Тобто, орган Пенсійного фонду України неправомірно застосував редакцію Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка була визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України.
Таким чином суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 10.09.2024 № 134750010465.
За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту 1 якого посади у середніх загальноосвітніх навчальних закладах і школах інтернатах всіх типів і найменувань, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних, художніх й спортивних школах: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, - віднесені до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).
Проте, згідно з приміткою 3 до зазначеного Переліку № 909 робота на вказаних посадах до 01.01.1992 зараховується до стажу для призначення пенсії.
Це пов'язане з тим, що постановою колегії Мінпраці УРСР від 29.03.1991 №25 «Про умови оплати праці та розміри ставок заробітної плати й посадових окладів працівників народної освіти в Українській РСР» замість посади старшого піонервожатого з 01.04.1991 введена посада педагога-організатора. Із того часу в жодному нормативному акті немає посади старшої піонервожатої і відповідно не визначені для неї посадові оклади.
Відповідно до Методичних рекомендацій із питань порядку формування штатів загальноосвітніх навчально-виховних закладів, наданих Міністерством освіти і науки України від 19.06.2001 №1/9-234, посада педагога-організатора ототожнюється з посадою старшого вожатого та вводиться у школах залежно від кількості 1-9 класів, виходячи з відповідних нормативів.
При цьому, в листі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 06.10.2011 № 10/2-724 підтверджується ідентичність посадових обов'язків працівників, які займають посади педагогів-організаторів або старших вожатих, та відповідно про можливість зарахування періоду роботи на посаді старшого вожатого до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років. Аналогічна інформація вказана в довідці № 6 від 03.02.2025.
Згідно з пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.
У відповідності до трудової книжки позивачки, позивачка з 31.08.1989 по 08.12.1993 працювала на посаді старшої піонервожатої.
З огляду на те, що відповідальність за належне і своєчасне оформлення штатних розкладів та вірне внесення в трудові книжки працівників освіти найменування посад покладається на керівників освітніх закладів, несвоєчасне приведення записів у трудовій книжці працівника у відповідність з діючим положенням не може позбавити особу гарантованого Конституцією права на належне пенсійне забезпечення.
При цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи позивачки, є її трудова книжка. Судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, відтак належним чином підтверджує відповідні періоди роботи Позивачки у навчальному закладі, її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі. Таким чином, стаж роботи позивачки підтверджений належними доказами, а тому зараховується до спеціального стажу працівника освіти, який дає право на пенсію за вислугу років.
Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 21.02.2018 по справі №687/975/17 щодо аналогічних правовідносин, де зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці чи інших офіційних документах. Так, неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та сповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що період роботи позивачки з 01.01.1992 до 08.12.1993 підлягає зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Щодо вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити позивачці пенсію за вислугою років, відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві з застосуванням слова може.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Таким чином, правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати пенсії позивачці відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.
Отже, не підлягають задоволенню вимоги позивачки про зобов'язання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію. Втім, належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути її заяву із зарахуванням спірного періоду та з урахуванням висновків суду.
Окрім цього, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов'язального характеру, суд виходить із такого.
Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі сервісний центр).
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
Сторонами не заперечується, що заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, відтак на останнього й має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме відповідач не виконав свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №134750010465 від 10.09.2024 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за вислугу років, з врахуванням до спеціального стажу період роботи з 01.01.1992 по 08.12.1993 на посаді старшої піонервожатої.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1211 (тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан