28 серпня 2025 рокусправа № 380/25031/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач - 1, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (далі - відповідач - 2, ГУ ПФУ у Закарпатській області), в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (адреса: 88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4; код ЄДРПОУ: 20453063) від 12.11.2024 ПС № 134350005994 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (адреса: 88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4; код ЄДРПОУ 20453063) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо перерахунку пенсії за період з січня 1987 року по грудень 1991 року відповідно до архівних довідок від 31.01.2022 № С-13;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ: 13814885) здійснити перерахунок та виплату пенсії (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з урахуванням заробітної плати за період з січня 1987 року по грудень 1991 року відповідно до архівних довідок від 31 січня 2022 року № С-13, виданих архівним відділом адміністрації Ханти-Мансійського району;
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач 05.11.2024 звернувся до відповідача - 1 із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії за віком із заробітної плати, отримуваної в російській федерації, за період до 01.07.2000 відповідно до ст. 40 Закону №1058, долучивши до заяви необхідні архівні довідки про заробітну плату від 31.01.2022 № С-13, видані архівним відділом адміністрації Ханти-Мансійського району. Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 12.11.2024 ПС №134350005994 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, у зв'язку з тим, що ним не надано первинних документів. Позивач не погоджується із зазначеним рішенням, вважає його протиправним, оскільки в наданих архівних довідках про заробітну плату зазначено, що вони видані на підставі особових карточок за формою Т-2, відомостей про нарахування заробітної плати (особових рахунків) за 1984-1992 роки, тобто первинних документів, які зберігаються в архіві. Тому звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою суду від 23.12.2024 було залишено позовну заяву без руху.
30.12.2024 від позивача надійшла заява (вх. №95930) про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 03.01.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
14.01.2025 від відповідача - 1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №762), відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що дії ГУ ПФУ у Львівській області є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції України, законах України. Вважає, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 до заяви про перерахунок пенсії було надано довідку про заробітну плату №С-13 від 31.01.2022 за період з 01.01.1987 по 31.12.1991, видану Адміністрацією Ханти-Мансійського автономного округу - Югра. У зв'язку з тим, що дана довідка не підтверджена первинними документами її неможливо опрацювати.
20.01.2025 від відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №4569), в якому представник пояснив, що після отримання документів від позивача про перерахунок пенсії, ГУ ПФУ в Закарпатській області за результатами всебічного та об'єктивного розгляду заяви від 05.11.2024 прийняло рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії від 12.11.2024 ПС №134350005994, оскільки відповідач був позбавлений можливості в повному обсязі вжити заходи щодо отримання даних перевірки довідок про заробітну плату з російською федерацією чинним законодавством не передбачено. У зв'язку з не підтвердженням первинними документами нарахування заробітної плати відповідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу було відмовлено в перерахунку пенсії. Відтак, на думку представника відповідача - 2, підстав для задоволення позову немає.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач 05.11.2024 звернувся до відповідача - 1 із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії за віком із заробітної плати, отримуваної в російській федерації, за період до 01.07.2000 відповідно до ст. 40 Закону №1058, долучивши до заяви необхідні архівні довідки про заробітну плату від 31.01.2022 № С-13, видані архівним відділом адміністрації Ханти-Мансійського району.
За результатами розгляду заяви позивача, рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 12.11.2024 ПС №134350005994, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, у зв'язку з тим, що ним не надано первинних документів.
Позивач із такою відмовою не погоджується, відтак змушений звернутися до суду за захистом своїх законних прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV).
Згідно з визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами статті 40 Закону № 1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або у разі відсутності після 01.07.2000 60 місяців страхового стажу, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01.07.2000 незалежно від перерв.
За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі.
Згідно з ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» отримує пенсію за віком.
З метою проведення перерахунку призначеної пенсії, позивач 05.11.2024 звернувся із заявою до відповідача - 1, в якій просив здійснити перерахунок пенсії за віком із заробітної плати, отриманої в російській федерації, за період з 01.07.2000 відповідно до ст. 40 Закону №1058. На підтвердження факту необхідного страхового стужу, позивачем надано довідку про заробітну плату №С-13 від 31.01.2022 за період з 01.01.1987 по 31.12.1991, видану Адміністрацією Ханти - Мансійського автономного округу - Югра.
Однак, за результатами розгляду заяви позивача, ГУ ПФУ у Закарпатській області прийнято рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії від 12.11.2024 ПС №134350005994. Оскаржуване рішення, відповідачем - 2 мотивоване тим, що подану ОСОБА_1 довідку №С-13 від 13.01.2022 за період з 01.01.1987 по 31.12.1991, видану Адміністрацією Ханти - Мансійського автономного округу - Югра не можливо опрацювати, так як вона не підтверджена первинними документами.
Отже, в даному випадку, спірним є питання можливості врахування відповідачем - 2 період роботи позивача з 01.01.1987 по 31.12.1991 в АТХ, російська федерація.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абз. абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Згідно приписів п. 2 ст. 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, під час вирішення питання про перерахунок пенсії з урахуванням наданої довідки, відповідачем - 2 повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
При цьому, Кабінет міністрів України постановою від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022, вирішив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Водночас, довідка про заробітну плату позивача на території російської федерації виготовлена 31.01.2022, тобто до набрання чинності вказаною вище постановою, а , отже, має братись відповідачем - 2 до уваги.
Щодо посилань відповідачів на те, що надана позивачем довідка про заробітну плату №С-13 від 31.01.2022 не підтверджена первинними документами, а також складена іноземною мовою, то суд зазначає, що неможливість надати заявником таких відомостей не може бути підставою для позбавлення позивача права на пенсійні виплати, оскільки такі обставини виникли не з його вини та останній не може вплинути на них.
Також, суд зазначає, що відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Враховуючи, що довідка про заробітну плату позивача на території російської федерації виготовлена 31.01.2022, тобто до набрання чинності Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» та станом на 24.02.2022 приймалися на території України без спеціального посвідчення, доводи відповідачів про необхідність подання такої із перекладом на українську мову є безпідставними.
Таким чином до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягали положення Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка була чинною у відносинах України з російською федерацією.
Крім того, суд вказує таке.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.
Як вбачається зі наявних в матеріалах справи архівної довідок виданих адміністрацією Ханти - Мансійського автономного округу - Югра від 31.01.2022 №С-13, позивач з 13.08.1984 по 05.01.1992 працював в АТХ водієм 2-го класу на автомобілі різних марок і вантажопідньомністю, отримував заробітну платню з якої сплачувалися податки.
За таких обставин, за правилами ст. 40 Закону №1058-IV спірний період з 1984 - 1992 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 12.11.2024 ПС № 134350005994 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , зобов'язавши відповідача - 2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо перерахунку пенсії за період з січня 1987 року по грудень 1991 року відповідно до архівних довідок від 31.01.2022 № С-13, з урахуванням оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Разом з тим, позовна вимога про зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати за період з січня 1987 року по грудень 1991 року відповідно до архівних довідок від 31.01.2022 № С-13, виданих архівним відділом адміністрації Ханти-Мансійського району, задоволенню не підлягає, оскільки Пенсійний фонд України та його органи мають виключну компетенцію в питаннях перерахунку та виплаті пенсії, тому є дискреційними. Відповідно суд не повноважний втручатися до таких повноважень та зобов'язувати відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію.
Крім того, рішення по суті заяви ОСОБА_1 ще не прийнято.
Також суд зауважує, що позивачем дану позовну вимогу пред'явлено до ГУ ПФУ у Львівській області, при цьому заява позивача про здійснення перерахунку пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Закарпатській області, яке за результатами її розгляду ухвалило оскаржуване рішення про відмову в перерахунку пенсії за віком, з огляду на що саме до цього органу Пенсійного фонду України слід заявляти вимогу про зобов'язання вчинити дію.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Закарпатській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 968,80 грн.
Крім цього, представник позивача просила стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представник позивача подала до суду Ордер на надання правничої допомоги адвокатом Мельник Лесею Ігорівною, серії ВС №1331858 від 13.12.2024, договір про надання правничої допомоги №111 від 12.12.2024; довідку отримання від ОСОБА_1 оплати за професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн; акт про приймання - передачі наданих послуг від 13.12.2024.
При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд керується таким.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.10.2021 у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 та від 18.08.2021 у справі № 300/3178/20.
Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У справі, що розглядається, позивач просить стягнути з відповідачів витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7000,00 грн, яка надається позивачу адвокатом Мельник Л.І. відповідно до ордеру про надання правничої допомоги серії ВС №1331858 виданого на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги №111 від 12.12.2024 у Львівському окружному адміністративному суді.
Виконавцем в інтересах клієнта, згідно договору, у повному обсязі виконано зобов'язання у справі № 380/2503/24 на стадії розгляду справи судом першої інстанції, про що складено Акт про приймання - передачу наданих послуг від 13.12.2024.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт отримання позивачем послуг з правової допомоги від адвоката Мельник Л.І. за участь у розгляді даної справи, оскільки подані докази дозволяють встановити склад та зміст послуг з правової допомоги відповідно до вимог ст. 134 КАС України.
Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає таке.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 5 ст. 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.
Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідачів витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Суд, у свою чергу, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд проаналізував акт приймання-передачі наданих послуг від 13.12.2024, та визначену в ньому вартість послуг на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд зазначає, що позовна заява, складена адвокатом Мельник Л.І. містить дуже стислий виклад обставин справи та в основному містить лише посилання на правові норми та правові висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, аналогічний виклад міститься у відповіді га відзив.
За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд також враховує, що правові висновки висловлено Верховним Судом в аналогічних справах. З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування.
Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте, цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Також у постанові від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 Верховний Суд зазначив, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Вказані висновки Верховного Суду у відповідності до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- розгляд справи хоча проведено в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін;
- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;
- представником позивача в межах розгляду цієї справи подано лише позовну заяву;
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У п. 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, п. 55).
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (п. 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, п. 75).
Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З наведеного, суд доходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача витрати на правову допомогу на суму 2000,00 грн.
Щодо іншої частини витрат на професійну правничу допомогу, то її повинен понести позивач.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (адреса: 88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4; код ЄДРПОУ: 20453063) від 12.11.2024 ПС № 134350005994 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (адреса: 88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4; код ЄДРПОУ: 20453063) повторно розглянути заяву від № 2721 від 05.11.2024 ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо перерахунку пенсії за період з січня 1987 року по грудень 1991 року відповідно до архівних довідок від 31.01.2022 № С-13, з урахуванням висновків суду в цій справі.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ЄДРПОУ 20453063, адреса: 88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 80 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ЄДРПОУ 20453063, адреса: 88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 2000 (дві тисячі) гривень рівно витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 28.08.2025.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна