справа №380/17371/25
з питань забезпечення позову
27 серпня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 );
- зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), правил військового обліку;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо визнання непридатним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) згідно з Постановою ВЛК від 01.04.2022;
- зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про визнання придатним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) згідно з Постановою ВЛК від 01.04.2022 та натомість внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів дані про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) непридатним згідно з Постановою ВЛК від 01.04.2022;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у складанні та направленні до Відділення поліції №1 Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області електронного звернення №E1855369 від 05.04.2025 щодо необхідності доставлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Разом із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії (в тому числі, але не виключно дії, які полягають в затриманні та утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в приміщенні територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, відправки на полігон, прийняття наказу про призов ОСОБА_1 тощо) по призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , третя особа без самостійних вимог: Головне управління поліції у Львівській області про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов?язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи підстави для постановлення ухвали про забезпечення позову заявник зазначає, що на теперішній час у позивача виникли обґрунтовані підстави вважати, що ІНФОРМАЦІЯ_1 може вчиняти активні дії щодо призову його на військову службу, оскільки відповідач заперечує той факт, що позивач є непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та не має статусу військовозобов'язаного.
Такі побоювання зі сторони позивача виникли після оновлення ним у 2025 році військово-облікового документу у додатку Резерв+, в якому з?явилася інформація про порушення позивачем правил військового обліку, що на його думку не відповідає дійсності.
Повідомляє, що наведені вище побоювання позивача лише підтвердилися після отримання його представником листа ІНФОРМАЦІЯ_5 від 06.06.2025, в якому було зазначено про те, що відповідно до ЄДРВ «Оберіг», молодший лейтенант запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 . Тип картотеки: підлягає призову на військову службу. Статус порушник військового обліку з 05.04.2025. А також, після ознайомлення з листом Відділення поліції №1 Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області №2576052025 від 11.08.2025 (808171), зі змісту якого вбачається, що до даного правоохоронного органу 08.04.2025 о 08:26 із ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ) надійшло електронне звернення №E1855369 від 05.04.2025 щодо необхідності доставлення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 КУпАП, а саме позивача.
Зазначає, що у разі задоволення судом позову, поновлення прав позивача буде неможливим.
Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить із такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Як вже зазначалося вище, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19 та інших.
Судом встановлено, що спірні у цій справі правовідносини стосуються обставин, що особи, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовців.
З цього приводу суд враховує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважаються безпідставними.
У той же час як на вагому обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що не є військовозобов'язаним, не підлягає мобілізації та повинен бути виключений з військового обліку, що протиправно не враховано відповідачем.
Однак, з цього приводу слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак порушеного права, протиправності дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак порушеного права та встановлення протиправності дій/бездіяльності, є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу й на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій/бездіяльності, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій/бездіяльності) та порушення таким рішенням (діями/бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Також, як на іншу ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що він може бути мобілізований на військову службу та це становитиме небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також незворотньо змінить його правовий статус, після чого неможливо буде виконати судове рішення.
Однак, такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Більше того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
До того ж, заявником не надано достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що треті особи вживають заходів, спрямованих на його мобілізацію.
На переконання суду, не підтверджують відповідні обставини і факт подання позивача в розшук, адже як слідує з листа Відділення поліції №1 Львівського РУП №1 ГУНП у Львівській області №2576052025 від 11.08.2025, Другий відділ Львівського районного територіального центру комплектування звертався до правоохоронних органів щодо необхідності доставлення ОСОБА_1 , як особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 КУпАП.
Водночас, обставини наявності чи відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, не є предметом даного судового розгляду та не може досліджуватися судом.
Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що у задоволенні заяви належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна