Рішення від 27.08.2025 по справі 360/1001/25

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 серпня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1001/25

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12.05.2025 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2020 по 19.01.2023 (включно);

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2020 по 18.01.2023 (включно), виходячи з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням, обчисленого з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням індексації грошового забезпечення;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 нараховану суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2020 по 18.01.2023 (включно) із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з 20.12.2017 по 19.12.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі №360/1186/24 даний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 24 лютого 2016 року по 07 листопада 2017 року включно та з 20 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

- зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 24 лютого 2016 року по 07 листопада 2017 року включно та з 20 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 73797,31 грн (сімдесят три тисячі сімсот дев'яносто сім грн 31 коп.) з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнано протиправними дії відповідача, які полягають у визначенні позивачу розміру підйомної допомоги в 2018 році, грошової допомоги на оздоровлення в 2016 році та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2016 році, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація;

- зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок підйомної допомогивиплаченої в 2018 році, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2016 році, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2016 році, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №360/1200/24 даний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за період з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року включно;

- зобов'язано відповідачу нарахувати позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 - 4175 гривень 49 копійок в місяць у загальній сумі 140350 гривень 34 копійки за період з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року включно, та провести її виплату з відрахуванням військового збору і податку з доходів фізичних осіб з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнано протиправними дії відповідача щодо визначення позивачу розміру грошової допомоги для оздоровлення в 2018 - 2020 роках, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація;

- зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої в 2018 - 2020 роках, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір такої допомоги та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 грудня 2020 року (включно) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020;

- зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу за період з 29 січня 2020 року по 19 грудня 2020 року (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Враховуючи те, що судом у справах №360/1186/24 та №360/1200/24 вирішено на користь позивача спори про необхідність здійснення перерахунку індексації та грошового забезпечення, а також зобов'язано відповідача здійснити виплати позивачу, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху, запропоновано позивачу протягом 7 (семи) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду: уточненої позовної заяви оформленої відповідно до статті 160 КАС України зазначивши суму коштів, яка підлягає виплаті позивачу за несвоєчасний розрахунок при звільненні; оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, 16.05.2025 позивачем надано квитанцію про сплату судового збору у сумі 986,96 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків на п'ять днів з дня отримання копії ухвали. Запропоновано позивачу протягом п'яти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» або в електронній формі на офіційну електронну адресу суду зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника):

уточнену позовну заяву із зазначенням ціни позову та докладним обрахунком суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2020 по 18.01.2023, яку необхідно стягнути;

документу про доплату судового збору (у разі необхідності) в дохід Державного бюджету України.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 відкрито провадження у справі після усунення недоліків позовної заяви, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, витребувано у відповідача докази та встановлено строк для подання відзиву.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 зобов'язано Військову частини НОМЕР_1 надати суду довідку з розрахунком грошових сум, виплачених позивачу при звільненні 19.12.2020; довідку з детальним розрахунком суми належного позивачу грошового забезпечення (щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період 29.01.2020 по 19.12.2020 (включно), обчисленого виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в розрізі місяців відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №360/1200/24; детальний розрахунок суми для виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі №360/1186/24; детальний розрахунок суми для виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №360/1200/24; довідку з детальним розрахунком середньоденного грошового забезпечення позивача, обчисленим у відповідності до статті 27 Закону України «Про оплату праці», пунктів 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням, обчисленого з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням фактично виплаченої індексації грошового забезпечення, а також належної індексації у фіксованій сумі 4175,49 грн. щомісяця відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі №360/1200/24.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду 01.07.2025 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про застосування до військової частини НОМЕР_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено; продовжено військовій частині НОМЕР_1 строк на подання документів, витребуваних ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року до 09 липня 2025 року.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 визначено перейти із розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії здійснювати за правилами загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та здійснити його у письмовому провадженні у строк до 07.08.2025, витребувано у відповідача докази.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 закрито підготовче провадження в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії та призначити справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27 серпня 2025 року на 13 год. 30 хв. у залі судових засідань у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4; витребувано у відповідача докази.

Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

27.06.2025 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.

Положення частини четвертої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» До складу грошового забезпечення входять:- посадовий оклад, оклад за військовим званням;- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) установлено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється у порядку, визначеному державними органами, у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання.

На виконання нормативно-правових актів та в межах асигнувань, що виділялися на утримання Збройних Сил України у 2020-2023 роки, Міністром оборони України були встановлені розміри посадового окладу та окладу за військовим званням (далі ПО та ОВЗ), обчислених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн., як це передбачено Постановою №704, і станом на сьогодні не змінювались.

За відповідними посадами осіб, які проходять військову службу, станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 у Збройних Силах України щомісячні додаткові види грошового забезпечення, в тому числі премії та надбавка за особливості проходження служби обчислювалися з ПО та ОВЗ, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Розміри ПО, ОВЗ шляхом множення розміру 50 відсотків рівня мінімальної заробітної плати, на відповідний тарифний коефіцієнт, для військовослужбовців Збройних Сил України не встановлювалися, оскільки пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» заборонено використання мінімальної заробітної плати в якості розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів. Правова позиція постанови Верховного Суду України від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим званням), як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом саме на 01.01.2018.

Відповідно до пункту 4 Постанови №704 (постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 набула чинності 20.05.2023), внесені зміни, а саме: установити що розміри посадових окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Відповідно до Кодексу законів про працю України ст. 116 при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Згідно ст. 117 У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із матеріалів справи вбачається, що Позивач звернувся до суду із позовом у 07.10.2024 року. У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.05.2025 року позивача було звільнено з військової служби. Наказ про своє звільнення позивач у встановлені строки не оскаржував. Таким чином, позивачем пропущений строк на звернення із позовом до адміністративного суду.

Також відповідач зазначив, що, оскільки позивач звернувся до суду з позовом з приводу оскарження дій суб'єкта владних повноважень із позовними вимогами, які не стосуються прав особи зі статусом учасника бойових дій, то позивач не звільнений від сплати судового збору за подання даного позову згідно до положень п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір". Наведена правова позиція узгоджується також і з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в його ухвалах від 13.04.2020р., від 06.05.2020р. у справі №9901/70/20, та Верховного Суду, викладеній в його ухвалі від 24.09.2020р. у справі №428/10659/19, яка підлягає обов'язкову врахуванню адміністративним судом відповідно до ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

08.07.2025 відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 26.05.2025 від надано довідку про доходи від 23.05.2025 № 1/561.

20.08.2025 відповідачем надано довідки про належні ОСОБА_1 суми на виконання судових рішень у справах № 360/1186/24, № 360/1200/24.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , картки платника податків, довідки про реєстрацію місця проживання особи від 22.07.2021 № 10680, посвідчення серії НОМЕР_4 .

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_5 ) з 24.02.2016 по 17.08.2017, з 20.12.2017 по 19.12.2020, що підтверджується витягами з наказів командира військової частини польова пошта НОМЕР_5 від 24.02.2016 № 56, від 12.05.2016 № 136, від 22.05.2016 № 146, від 01.10.2016 № 146, від 17.08.2017 № 50, командира військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2017 № 186, від 20.04.2018 № 116, від 20.12.2019 № 373, від 19.12.2020 № 367.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі № 360/1186/24, яке набрало законної сили 09.01.2025, задоволено частково позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24 лютого 2016 року по 07 листопада 2017 року включно та з 20 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24 лютого 2016 року по 07 листопада 2017 року включно та з 20 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 73797,31 грн (сімдесят три тисячі сімсот дев'яносто сім грн 31 коп.) з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у визначенні ОСОБА_1 розміру підйомної допомоги в 2018 році, грошової допомоги на оздоровлення в 2016 році та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2016 році, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація;

- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок підйомної допомоги, виплаченої в 2018 році, грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2016 році, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2016 році, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Станом на теперішній час судове рішення у справі № 360/1186/24 не виконано, проте відповідачем здійснено розрахунок належних сум в загальному розмірі 83476,16 грн, а саме:

1) згідно із довідкою - розрахунком від 19.06.2025 № 3438/ФЕС, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , сума індексації, нарахованої з 24.02.2016 по 07.11.2017, з 20.12.2017 по 28.02.2018, становить 73797,31 грн;

2) згідно із довідкою від 19.06.2025 № 3440, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , грошова допомога для оздоровлення за 2016 рік становить 2710,05 грн, матеріальна допомога для виоігення соціально-побутових питань за 2016 рік - 2710,05 грн, всього 5420,10 грн;

3) згідно із довідкою від 19.06.2025 № 3441, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , підйомна допомога за 2018 рік становить 4258,75 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі № 360/1200/24, яке набрало законної сили 14.01.2025, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, за період з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року включно;

- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 - 4175 гривень 49 копійок в місяць у загальній сумі 140350 гривень 34 копійки за період з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року включно, та провести її виплату з відрахуванням військового збору і податку з доходів фізичних осіб з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо визначення ОСОБА_1 розміру грошової допомоги для оздоровлення в 2018 - 2020 роках, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація;

- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги для оздоровлення, виплаченої в 2018 - 2020 роках, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір такої допомоги та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 грудня 2020 року (включно) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020;

- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 грудня 2020 року (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Станом на теперішній час судове рішення у справі № 360/1200/24 не виконано, проте відповідачем здійснено розрахунок належних сум в загальному розмірі 175228,32 грн, а саме:

1) згідно із довідкою від 16.07.2025 № 4028, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , грошова допомога на оздоровлення за 2018, 2019, 2020 роки становить 12526,47 грн;

2) згідно із довідкою від 16.07.2025 № 4027/ФЕС, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.02.2020, становить 140 350,34 грн;

3) згідно із довідкою-розрахунком № 1, виданою військовою частиною НОМЕР_1 від 16.07.2025 № 4029/ФЕС, грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020 (2102,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 29.01.2020 по 19.12.2020, нараховано до виплати за рішенням суду 22351,51 грн.

Суд зауважує, що правильність здійснених відповідачем на виконання судових рішень у справах № 360/1186/24 та № 360/1200/24 не є предметом розгляду у цій справі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробтку за час затримки розрахунку при звільненні до виплати нарахованих за наведеними судовими рішеннями сум, відповідно при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд бере до уваги надані відповідачем довідки.

Виплата належних сум на виконання судових рішень у справах № 360/1186/24 та № 360/1200/24 станом на дату розгляду справи не відбулася, проте Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21, зроблено висновок, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може бути заявлена одночасно с вимогами про стягнення невиплачених при звільненні сум.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232 визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008 в редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.

Абзацом першим пункту 242 підрозділу “Порядок звільнення» розділу ХІІ “Звільнення з військової служби» Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008).

Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260 в редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби).

Пунктом 2 розділу І “Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І “Загальні положення» Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу І “Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Абзацами другим, третім пункту 7 розділу І “Загальні положення» Порядку № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Абзацами другим-п'ятим пункту 8 розділу І “Загальні положення» Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 розділу ХХХІ “Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту (абзац сьомий пункту 1 розділу ХХХІ “Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260).

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі індексація та компенсація за невикористані відпустки, мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2020 № 367 старшина ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини з 19.12.2020.

Таким чином, грошове забезпечення у повному обсязі мало бути виплачено позивачу 19.12.2020.

Судом встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення позивачу нараховано 258 704,48 грн, а саме:

- 73797,31 грн - індексація грошового забезпечення за періоди з 24.02.2016 по 07.11.2017, з 20.12.2017 по 28.02.2018 (на виконання судового рішення у справі № 360/1186/24);

- 5420,10 грн - перерахований розмір грошової допомоги на оздоровлення та грошова допомога для вирішення соціально - побутових питань за 2016 рік (на виконання судового рішення у справі № 360/1186/24);

- 4258,75 грн -перерахований розмір підйомної допомоги за 2018 рік (на виконання судового рішення у справі № 360/1186/24);

- 12526,47 грн - перерахований розмір грошової допомоги на оздоровлення за 2018, 2019, 2020 роки (на виконання судового рішення у справі № 360/1200/24);

- 140350,34 грн - індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.02.2020 (на виконання судового рішення у справі № 360/1200/24);

- 22351,51 грн - сума, нарахована внаслідок перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020 (2102,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 29.01.2020 по 19.12.2020 (на виконання судового рішення у справі № 360/1200/24).

Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1153/2008 та Порядком № 260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Нерозповсюдження на військовослужбовців Збройних Сил України норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 “Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України:

в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);

у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум.

Оскільки рішеннями Луганського окружного адміністративного суду у справах № 360/1186/24, № 360/1200/24 встановлено право позивача на отримання індексації та перерахунок інших видів грошового забезпечення, суд вважає, що відповідач мав здійснити позивачу такі виплати до дня звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, тобто у строк, визначений у статті 116 КЗпП України.

Однак за матеріалами справи виплата спірної суми грошового забезпечення позивача буде здійснена відповідачем на виконання судових рішень, вже після звільнення позивача з військової служби.

Відповідно за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Згідно із частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді цієї справи суд враховує висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Так, Законом № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

Указана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022.

Отож для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.

Правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 05.10.2017 - дата звільнення позивача.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 06.10.2017 до 28.06.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 20.12.2020 по 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 20.12.2020 по дату виконання судових рішень у справах № 360/1186/24, № 360/1200/24, під час якого редакція статті 117 КЗпП України зазнала суттєвих змін, тому означений період потрібно поділити на два періоди, а саме на період з 20.12.2020 по 18.07.2022 - 576 днів (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями), що складатиме календарних днів, та період з 19.07.2022 по 18.01.2023 період обмежений шістьма місяцями, що складатиме 184 календарних дні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).

Згідно з підпунктом “л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Абзацами третім-п'ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Порядок № 260, реченням другим абзацу другого пункту 7 розділу І “Загальні положення» якого визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ “Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260:

грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні;

до розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду;

одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що:

згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку військовослужбовцям Збройних Сил України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;

нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;

до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Оскільки судовим рішенням у справі №360/1200/24 встановлено право позивача на грошове забезпечення, визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020 (2102,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 29.01.2020 по 19.12.2020, а також на виплату індексації-різниці, надана відповідачем довідка про доходи від 23.05.2025 №1/561 не враховується у зв'язку з тим, що містить відомості щодо складових грошового забезпечення ОСОБА_1 у жовтні - листопаді 2020 року до здійснення перерахунку.

Відповідно до довідки - розрахунку №1 військової частини НОМЕР_1 від 16.07.2025 № 4029/ФЕС та довідки від 16.07.2025 № 4027/ФЕС грошове забезпечення ОСОБА_1 за жовтень та листопад 2020 року (два місяці перед звільненням у грудні 2020 року) склало:

- у жовтні 2020 року (31 календарний день служби) - 19213,16 грн, а саме: посадовий оклад - 4100,00 грн, оклад за військове звання - 1050,00 грн, вислуга - 1802,50 грн, НОПС - 4519,13 грн, премія - 3566,04 грн, індексація - 4175,49 грн;

- у листопаді 2020 року (30 календарних днів служби) - 19213,16 грн, а саме: посадовий оклад - 4100,00 грн, оклад за військове звання - 1050,00 грн, вислуга - 1802,50 грн, НОПС - 4519,13 грн, премія - 3566,04 грн, індексація - 4175,49 грн.

У жовтні та листопаді 2020 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день.

День виключення позивача зі списків особового складу військової частини 19.12.2020 вважається останнім днем служби.

Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 20.12.2020 по дату виконання судових рішень, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 18.07.2022, складає з 20.12.2020 по 18.07.2022 - 576 календарних днів; з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022, складає з 19.07.2022 по 18.01.2023 (шість місяців) та становить 184 календарних дні.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 629,94 грн ((19213,16 грн + 19213,16 грн) : 61 календарний день).

Водночас, враховуючи висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку:

за період з 20.12.2020 по 18.07.2022 в арифметичному обчисленні складає 362 845,44 грн (середньоденне грошове забезпечення 629,94 грн х 576 календарних днів);

за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 в арифметичному обчисленні складає 115 908,96 грн (середньоденне грошове забезпечення 629,94 грн х 184 календарних дні).

Як зазначено вище, виплата належних при звільненні сум грошового забезпечення у загальному розмірі здійснена відповідачем не у день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини - 19.12.2020.

Згідно із довідкою військової частини НОМЕР_1 від 02.07.2025 № 1/766 при виключенні зі списків особового складу військової частини ОСОБА_1 нараховано 122908,45 грн, а саме: 8093,87 грн - грошове забезпечення за грудень 2020 року, 5000,00 грн - винагорода за участь в ООС за грудень 2020 року, 3064,52 грн - винагорода за створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя за 14 діб грудня 2020 року; 880,00 грн - матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань за 2020 рік; 34524,06 грн - компенсація за невикористані відпустки, 71346,00 грн - одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Таким чином, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 381 612,93 (122 908,45 + 258 704,48), що дорівнює 100 %.

Тож відсоткове співвідношення невиплаченої суми буде становити: 258 704,48/ 381612,93 х 100% = 67,79%.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки 67,79% за період з 20.12.2020 по 18.07.2022 складає 362 845,44 грн * 67,79% = 245 972,92 грн.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але з 19 липня 2022 року не більш як за шість місяців.

Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2020 по 18.07.2022 - 245 972,92 грн; за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 115 908,96 грн, всього 361 881,88 грн.

У зв'язку з цим суд дійшов висновку, про необхідність виходу за межі заявлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Суд не може взяти до уваги здійснений представником позивача у позовній заяві розрахунок розміру середнього грошового забезпечення, оскільки такий розрахунок здійснено на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстра застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, відомості з якого не можуть бути використані для обрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача, оскільки не містять складових грошового забезпечення.

У задоволенні позовних вимог (про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) належить відмовити через неналежність обраного позивачем способу судового захисту та його невідповідність об'єкту порушеного права у спірних правовідносинах.

Щодо позовних вимог в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).

За приписами пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).

За визначенням вищезазначених положень Порядку № 44 можна дійти висновку, що військовослужбовцям виплачується грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.

У справі, що розглядається, суд вирішив питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який не входить до складу грошового забезпечення, не є грошовою винагородою та іншою виплатою, яку позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.

В постанові від 19 травня 2022 року у справі № 520/11620/2020 (пункт 20) Верховний Суд дійшов висновку, що “оскільки виплата середнього заробітку за рішенням суду за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій не входить до складу грошового забезпечення, відтак відсутні підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу».

З огляду на наведене, позовні вимоги в наведеній частині не належать до задоволення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, суд зазначає, що до правовідносин, що склалися, застосовні правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, сформовані за наслідками аналізу змін КЗпП України, що відбулися 19.07.2022.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати зі сплати судового збору пісдлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2020 по 18.07.2022 - 245 972,92 грн (двісті сорок п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві гривні 92 коп.); за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 115 908,96 грн (сто п'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісім гривень 96 коп.), всього 361 881,88 (триста шістдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят одна гривня 88 коп.) грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська

Попередній документ

129811239

Наступний документ

129811241

Інформація про рішення:

№ рішення:	129811240
№ справи:	360/1001/25
Дата рішення:	27.08.2025
Дата публікації:	01.09.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Луганський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; військової служби

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Повернуто (19.09.2025)
Дата надходження:	02.09.2025

Розклад засідань:

Минулі засідання (1)

27.08.2025 13:30

Луганський окружний адміністративний суд

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

головуючий суддя:

ГЕРАЩЕНКО ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ

суддя-доповідач:

ГЕРАЩЕНКО ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ

СЕКІРСЬКА А Г

суддя-учасник колегії:

БЛОХІН АНАТОЛІЙ АНДРІЙОВИЧ

КАЗНАЧЕЄВ ЕДУАРД ГЕННАДІЙОВИЧ