28 серпня 2025 року справа №320/18476/24
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Білоноженко М.А.,
розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )
доТериторіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ 43162533)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 43162533, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Білогородська, ІЗ) щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168, за період 24.02.2022 по 20.01.2023 (включно) пропорційно реально відпрацьованому часу, провівши обчислення, нарахування та виплату додаткової винагороди у порядку зазначеної Постанови у розмірі 30 000,00 грн. в розрахунку на місяць;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 43162533, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Білогородська, 13) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 в розмірі до 30 000 грн. пропорційно відпрацьованого часу за місяць, відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року (включно).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у м. Києві та Київській області та має право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн щомісяця відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту також - Постанова №168).
Проте, відповідач - Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області безпідставно не здійснив нарахування та виплату позивачу вказаної винагороди, що змусило його звернутися до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Територіальне управління Служби судової охорони у м.Києві та Київській області, заперечуючи проти позовних вимог, зазначило, що виплата грошового забезпечення співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у м.Києві та Київській області здійснюється виключно в межах фондів оплати праці, затверджених у кошторисах Управління.
Відповідач зауважив, що для видання наказу про виплату співробітникам Управління додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій останній заперечив проти висновків викладених у відзиві на позовну заяву та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 у спірному періоді з 24.02.2022 по 20.01.2023 проходив службу в територіальному управлінні Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, що підтверджується довідкою відповідача від 15.04.2024 №31.
Згідно з інформації про грошове забезпечення за період з 01.02.2022 по 31.03.2024 позивачу у спірному періоді були нараховані такі суми доходу від відповідача: з лютого 2022 року по січень 2023 без врахування доплати, передбаченої постановою №168.
Бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 у розмірі 30000,00 грн щомісячно, послугувала підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до статті 161 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту також - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).
Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За положеннями частини другої статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі по тексту також - Порядок №384).
Відповідно до пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Згідно з пунктами 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України ухвалено Постанову №168, в пункті 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 Постанови №168 Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 Постанови №168 зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі по тексту також - Порядок №396).
Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За положеннями пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 та пунктом 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Тобто, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Пунктами 21 та 22 частини першої статті 5 КАС України визначено, що типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
За приписами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (Пз/990/4/22), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, за позовом особи, яка проходить службу в Службі судової охорони, до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Служби судової охорони, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зазначено ознаки цієї типової справи:
а) позивачем є співробітник Служби судової охорони;
б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони;
в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168;
г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168;
г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Ця справа відповідає вище визначеним ознакам типової справи, оскільки позивачем є співробітник Служби судової охорони; відповідачем - територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони (ТУ ССО у м. Києві та Київській області); предметом спору - додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168; спір виник внаслідок невиплати позивачу як співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168; предметом позову є дії (бездіяльність) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та стягнення з відповідача такої винагороду за період з 24.02.2022 року по 20.01.2023.
Таким чином, ця справа є типовою, у зв'язку з чим при вирішенні справи відповідно до частини третьої статті 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Верховним Судом в вищевказаному рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (Пз/990/4/22), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, викладені такі правові висновки:
- з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України;
- установлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні;
- зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 змін до постанови Кабінету Міністрів України №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця;
- указані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права особи на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн на місяць, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №168 у первинній редакції, тому суд відхиляє доводи позивача щодо недопустимості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 для вирішення цього спору;
- суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, затвердженого наказом ДСА України від 31 жовтня 2022 року №396, на застосуванні якого наполягає Територіальне управління, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати;
- Верховний Суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку №396 й у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас у спірний період однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони були врегульовані Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом ДСА України від 26 серпня 2020 року №384, що й підлягає застосуванню до спірних правовідносин;
- відмова територіального управління Служби судової охорони у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08.11.2005).
Верховний Суд у зразковій справі №260/3564/22 зазначив, що належним відповідачем у такому спорі є територіальне управління Служби судової охорони, оскільки спірні відносини щодо виплати грошового забезпечення в належному розмірі виникли між позивачем та територіальним управлінням, яке відповідно до пункту 10 Порядку №384 повинно виплачувати співробітнику грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.
Врахувавши наведені правові позиції, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволенню позову шляхом визнання протиправною бездіяльності територіального управління Служби судової охорони щодо ненарахування і невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та зобов'язання нарахувати і виплатити позивачу вказану додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн. на місяць (за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця), починаючи з 24.02.2022.
Саме такий спосіб захисту порушеного права був застосований Верховним Судом у вищевказаному рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (Пз/990/4/22), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Вирішуючи питання щодо періоду виплати позивачу додаткової винагороди, суд враховує таке.
Постановою від 20.01.2023 №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», яка набрала законної сили 21.01.2023, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови №168 в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень. Зокрема, з переліку, зазначеного у першому реченні абзацу першого Постанови №168, виключені співробітники Служби судової охорони.
Отже, з 21.01.2023 співробітники Служби судової охорони втратили право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбаченої Постановою №168.
Враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у судовому рішенні у зразковій справі, суд вважає за необхідне задовольнити позов шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо не нарахування і невиплати позивачу, відповідно до вимог Постанови №168 додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно відпрацьованого часу за місяць, починаючи з 24.02.2022;
- зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень пропорційно відпрацьованого часу за місяць, відповідно до вимог пункту 1 Постанови №168, починаючи з 24.02.2022.
Саме такий спосіб захисту порушеного права, на переконання суду, остаточно та ефективно вирішить спірні правовідносини між сторонами.
В той же час, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визначення чіткої суми, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, у зв'язку з тим, що останньої не надано доказів фактично відпрацьованого часу, який повинен враховуватись при обрахунку доплати, передбаченої постановою №168, а також такі повноваження є дискреційними повноваженнями відповідача, у які суд не має права втручатися.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
До суду позивачем, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: договір про надання правничої допомоги; ордер про надання правничої (правової) допомоги; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; детальний опис робіт.
За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 (73356068).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 року у справі № 821/1594/17.
Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року у справі № 803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Також, Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19 дійшов висновку, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість.
Суд при вирішенні питання витрат на професійну правничу допомогу вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та об'ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, у зв'язку з чим понесені Позивачем витрати на правничу допомогу необхідно присудити в сумі 5000,00 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ 43162533) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 43162533, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Білогородська, ІЗ) щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168, за період 24.02.2022 по 20.01.2023 (включно) пропорційно реально відпрацьованому часу, провівши обчислення, нарахування та виплату додаткової винагороди у порядку зазначеної Постанови у розмірі 30 000,00 грн. в розрахунку на місяць.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 43162533, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Білогородська, 13) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) додаткову винагороду, установлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 в розмірі до 30 000 грн. пропорційно відпрацьованого часу за місяць, відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року (включно).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляду витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ 43162533).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.