28 серпня 2025 року справа №320/21846/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області №9300908846370 від 17.04.2024 щодо відмови у переході з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати позивачу до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, періоди роботи в органах державної податкової служби та перевести на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», здійснити нарахування та виплату такої пенсії з дати звернення із відповідною заявою.
Позов мотивовано протиправністю рішення відповідача про відмову у переході з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки позивач раніше отримувала пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», що не позбавляє її права перейти з пенсії за віком, яку вона отримує наразі за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно Закону України «Про державну службу», адже за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє після призначення пенсії перейти з одного виду пенсії на інший або звернутись із заявою про переведення пенсії за іншим законом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідачами подано відзиви на позовну заяву, згідно яких позов не визнано. Зазначено про те, що позивача може бути переведено із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», проте на умовах, передбачених пунктом 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування».
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою від 09.04.2024 про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 17.04.2024 №13687/03-16 позивачу відмовлено у переході з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з огляду на відсутність довідки про заробітну плату в електронній пенсійній справі.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернулась із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 3 статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ).
01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців.
Відповідно до статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Так, згідно з пунктом 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» згаданого Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
За приписами пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 500/5183/17.
Не є спірною та обставина, що позивач до лютого 2019 року вже отримувала пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ.
При цьому надалі позивачку було переведено на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Цей спір виник через бажання позивача знову перейти на пенсію державного службовця.
Відповідач оскаржуваним рішенням відмовив позивачці в здійсненні відповідного переведення, оскільки позивачем не було надано довідки про складові заробітної плати державного службовця.
Отже, ключовим у цій справі є питання права особи, яка бажає перейти з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на отримання пенсії державного службовця за віком, якщо їй вже призначалась така пенсія раніше.
Зважаючи на те, що позивачу вже було призначено пенсію за віком за нормами Закону №3723-ХІІ, то відсутні підстави вважати, що в цьому випадку йдеться про призначення такого виду пенсії за вказаним Законом вперше.
Одержавши заяву позивача про переведення на пенсію за іншим законом, відповідач міг виходити лише з оцінки об'єктивних обставин, тобто відповідного права особи, яке вона має, або ж відсутності такого права (наприклад за відсутності необхідного стажу роботи на посадах державної служби станом на відповідний момент часу).
В оскаржуваному рішенні не зазначено, що позивач не має достатнього страхового або спеціального стажу роботи. Підставою відмови в оскаржуваному рішенні пенсійного органу вказано про відсутність в електронній пенсійній справі довідки про заробітну плату.
Суд також зазначає, що відповідно до пункту 13 розділу ХV Прикінцеві та перехідні положення Закону №1058-ІV у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про наукову і науково-технічну діяльність», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсій, призначених відповідно до зазначених законів, не переглядається. Пенсії, призначені відповідно до зазначених законів, індексуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про наукову і науково-технічну діяльність», та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону, а також видатки на індексацію зазначених пенсій фінансуються за рахунок коштів державного бюджету.
Оскільки з 01.03.2018 позивач переведена на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, остання має право на переведення її на пенсію за віком відповідно до норм Закону №3723-XII, проте, на умовах, передбачених пунктом 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1058-IV.
Тобто, за бажанням позивача їй може бути поновлена виплата пенсії державного службовця, проте, в розмірі, який їй був встановлений до переведення на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
При цьому, зі спірного рішення не вбачається, що відповідачем відмовлено у зарахуванні до стажу позивача роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, періоди роботи в органах державної податкової служби, відповідно, така позовна вимога не підлягає до задоволення.
Відтак, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області №9300908846370 від 17.04.2024 щодо відмови у переході з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та, як наслідок, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перевести на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» із дати звернення із відповідною заявою.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до абзацу 2 частини п'ятої статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області №9300908846370 від 17.04.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у переході з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перевести ОСОБА_1 із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.