27 серпня 2025 року м. Київ справа №320/8997/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тан»
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
від 08.01.2024 №0001128/0706,
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тан» з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.01.2024 №0001128/0706.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що акт перевірки від 12.12.2023 №82356/Ж5/26-15-07-06-01-19/20348703, прийнятий за результатами виїзної позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тан», містить необґрунтовані та безпідставні висновки, без врахування дійсних обставин виконання зобов'язань за договорами, у результаті чого відповідачем було прийнято протиправне податкове повідомлення-рішення форми «С» №0001128/0706, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (пені) за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 3 212 622,34 грн.
Позивач вказує, що на вимогу відповідача ним надано пояснення та документальне підтвердження стосовно порушення законодавчо встановлених строків розрахунків при здійсненні Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тан» взаєморозрахунків з компанією-нерезидентом відповідно до контрактів від 17.08.2022 №AFS223, від 15.02.2023 №1502, від 23.01.2023 №2301 за період з 17.08.2022 по дату завершення перевірки, а також надано заперечення на акт перевірки контролюючого органу, однак відповідач не надав аргументам позивача належної правової оцінки та повністю проігнорував заперечення.
Так, позивач не погоджується із сумою штрафних санкцій щодо строків повернення грошей по зовнішньоекономічному контракту від 17.08.2022 №AFS223, який позивач уклав з компанією-нерезидентом «Alpfert GMBH» (Швейцарія), яка вчасно не виконала своє зобов'язання щодо поставки товару та повернула кошти на рахунок позивача з порушенням строків валютного нагляду. На думку позивача, відповідач невірно здійснено розрахунок пені по періодам, так як до розрахунку була нарахована пеня, не враховуючи суму зменшення частин повернутих коштів для нарахування пені в день зарахування грошей на поточний рахунок позивача, що призвело до завищення суми пені на 30 717, 62 грн. Вказані відповідачем дати 09, 16, 27 березня 2023 є датами повернення (зарахування) грошей на поточний рахунок, а тому вказані дати не можуть бути взяті до розрахунку пені із суми заборгованості, яка в цей день вже була меншою.
Крім того, позивач вказує, що суть спору за контрактами від 23.01.2023 №2301 та від 15.02.2023 №1502, укладеними позивачем із постачальником-нерезидентом «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща), полягає у неврахуванні відповідачем положень статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування однорідних грошових вимог. При цьому відповідач, посилаючись на п. 14-6 Постанови Правління НБУ від 24.02.2022 №18, безпідставно поширює її положення на правовідносини між сторонами, хоча вказана Постанова визначає порядок дій лише для банків і не містить заборони застосовувати норми Цивільного та Господарського кодексів у господарській діяльності, у тому числі заборони для суб'єктів господарювання здійснювати припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві. Зокрема, відповідач вважає, що при укладенні та виконанні контрактів із контрагентами-нерезидентами, а саме: компанією «Alpfert GMBH» (Швейцарія) - імпортний контракт від 17.08.2022 №AFS223, компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) - контракти від 23.01.2023 №2301 та від 15.02.2023 №1502, позивачем порушено вимоги частини 3 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» №2473-VIII, яка встановлює обов'язок проведення валютних розрахунків у межах визначених строків та відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України.
Відповідач вказує, що позивачем не враховано приписи пункту 14-6 Постанови Правління НБУ від 24.02.2022 №18, якою запроваджено особливий режим здійснення валютних операцій на період дії воєнного стану. На думку відповідача, ця Постанова є нормативно-правовим актом загальної дії, який поширюється не лише на банки, а на всіх учасників валютних правовідносин, у тому числі на суб'єктів господарювання, що укладають зовнішньоекономічні контракти.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 відкрито провадження в адміністративні справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.04.2024.
Відповідно до протоколу судового засідання від 04.04.2024 суд ухвалив відкласти розгляд справи та надати час для надання відзиву. Наступне судове засідання призначено на 19.04.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 суд ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті 09.05.2024.
Відповідно до протоколу судового засідання від 09.05.2024 суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі направлень від 29.11.2023 №22079/26-15-07-06-01-17, №22080/26-15-07-06-01-17, виданих Головним управлінням ДПС у м. Києві та наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 27.11.2023 №5927-п (т.1 а.с.21-22), відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 27.11.2023 № 5927-п, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тан» (далі - ТОВ «Торговий дім Тан») з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за імпортними контрактами від 17.08.2022 №AFS223 з компанією «Alpfert GMBH» (Швейцарія), а також від 23.01.2023 №2301 та 15.02.2023 №1502 з компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща).
За результатами виїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «Торговий дім Тан» складено акт перевірки від 12.12.2023 №82356/Ж5/26-15-07-06-01-19/20348703 (далі - акт перевірки) (т.1 а.с.125-135).
Актом перевірки встановлено порушення позивачем частини 3 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» та пункту 14-2 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», а саме:
- по контракту від 17.08.2022 №AFS223 повернення валютних коштів з порушенням граничного терміну на суму 280 000, 00 доларів США;
- по контракту від 23.01.2023 №2301 ненадходження товару (продукції) на суму 178 749, 50 доларів США з порушенням граничних строків;
- по контракту від 15.02.2023 №1502 ненадходження товару (продукції) на суму 33 000, 00 євро.
За наслідками розгляду заперечень ТОВ «Торговий дім Тан» від 21.12.2023 № 21/12-01 (т.1 а.с.153-159), висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення, про що відповідач повідомив позивача листом від 04.01.2024 № 115/1/26-15-07-06-01-09 (т.1 а.с.237-241).
На підставі наведених висновків акту перевірки, Головне управління ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.01.2024 № 0001128/0706 (далі - податкове повідомлення-рішення) (т.1 а.с.206-207), яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 3 212 622, 34 грн за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства.
Не погоджуючись з правомірністю податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі також - Податковий кодекс України).
Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Згідно з підпунктами 62.1.2, 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Отримання податкової інформації контролюючими органами регламентується статтею 73 Податкового кодексу України та Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245 (далі - Порядок № 1245).
Пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.
Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, які пропонується надати, а також підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує.
Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.
Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За правилами пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав:
- отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;
- платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звітність для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, якщо їх подання передбачено законом.
- платником податків подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся контролюючим органом;
- виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;
- платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки в порядку, визначеному пунктом 86.7 статті 86 цього Кодексу, або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі якщо платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.
За приписами підпункту 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються; крім:
б) документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.2 (в частині контролю за трансфертним ціноутворенням), 78.1.5, 78.1.7, 78.1.8, 78.1.12, 78.1.14 - 78.1.16, 78.1.21 та 78.1.22 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями, та/або документальних позапланових перевірок з питань оподаткування юридичними особами або іншими нерезидентами, які здійснюють господарську діяльність через постійне представництво на території України, доходів, отриманих нерезидентами із джерелом їх походження з України, та/або документальних позапланових перевірок нерезидентів (представництв нерезидентів).
З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень від 29.11.2023 №22079/26-15-07-06-01-17, №22080/26-15-07-06-01-17, виданих Головним управлінням ДПС у м.Києві та наказу Головного управління ДПС у м.Києві від 27.11.2023 №5927-п відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДПС у м.Києві від 27.11.2023 № 5927-п, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім Тан» з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за імпортними контрактами від 17.08.2022 №AFS223 з компанією «Alpfert GMBH» (Швейцарія), а також від 23.01.2023 №2301 та 15.02.2023 №1502 з компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща).
Головне управління ДПС у м.Києві, у межах наданих йому повноважень направлено на адресу позивача запити про надання інформації щодо дотримання строку розрахунків у сфері ЗЕД від 24.04.2023 №16836/1/26-15-07-08-03 та від 30.10.2023 №36113/26-15-07-08-03, у відповідь на які позивач надіслав листи від 02.05.2023 №02/02-01 та від 13.11.2023 №13/11-01 разом з документами, які були витребувані контролюючим органом.
Актом перевірки від 12.12.2023 №82356/Ж5/26-15-07-06-01-19/20348703 встановлено порушення позивачем частини 3 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» та пункту 14-2 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», а саме:
- по контракту від 17.08.2022 №AFS223 повернення валютних коштів з порушенням граничного терміну на суму 280 000, 00 доларів США;
- по контракту від 23.01.2023 №2301 ненадходження товару (продукції) на суму 178 749, 50 доларів США з порушенням граничних строків;
- по контракту від 15.02.2023 №1502 ненадходження товару (продукції) на суму 33 000, 00 євро.
По суті встановлених в ході перевірки порушень, суд зазначає наступне.
Правові засади щодо порядку, строків розрахунків, відповідальності за їх порушення та здійснення уповноваженими банками нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (у тому числі щодо початку та завершення валютного нагляду за експортно-імпортними операціями) регулюються Законом України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII (далі також - Закон № 2473-VIII), Положенням про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року №5 (далі також - Положення № 5), Інструкцією про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 (далі також - Інструкція № 7).
За визначенням понять, наведених у статті 1 Закону № 2473-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валютна операція- операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов'язаних з цим зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей;
Валютне регулювання - діяльність Національного банку України та в установлених цим Законом випадках Кабінету Міністрів України, спрямована на регламентацію здійснення валютних операцій суб'єктами валютних операцій і уповноваженими установами; валютний нагляд - система заходів, спрямованих на забезпечення дотримання суб'єктами валютних операцій і уповноваженими установами валютного законодавства.
Резиденти: а) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за межами України; б) фізичні особи - підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України; в) юридичні особи та інші суб'єкти господарювання з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України; г) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законодавства України; ґ) відокремлені підрозділи юридичних осіб, зазначених в підпункті "б" пункту 8 частини першої цієї статті, а саме філії, представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи та здійснюють підприємницьку діяльність від імені юридичної особи на території України.
Статтею 11 Закону № 2473-VIII визначено, що валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду.
Валютний нагляд здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду з метою встановлення відповідності здійснюваних валютних операцій валютному законодавству з урахуванням ризик-орієнтованого підходу.
Органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.
У разі виявлення агентом валютного нагляду порушення суб'єктом валютної операції валютного законодавства агент валютного нагляду запобігає проведенню такої валютної операції та інформує про таку валютну операцію орган валютного нагляду у порядку, встановленому Національним банком України.
Частиною першою статті 13 Закону № 2473-VIII встановлено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Національний банк України має право встановлювати винятки та (або) особливості запровадження цього заходу захисту для окремих товарів та (або) галузей економіки за поданням Кабінету Міністрів України.
Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів не застосовуються щодо розрахунків, пов'язаних з договорами про участь у розподілі пропускної спроможності, а також щодо грошового забезпечення (кредитних лімітів) з метою участі в аукціонах з розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів.
Національний банк України має право встановлювати мінімальні граничні суми операцій з експорту та імпорту товарів, на які поширюються встановлені відповідно до цього Закону граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Частиною третьою статті 13 Закону № 2473-VIII встановлено, що у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).
За правилами частини п'ятої статті 13 цього Закону, порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).
Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні валютного законодавства. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та нагляду належать, зокрема, видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.
Пунктом 21 розділу II Положення № 5 встановлено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.
При цьому, згідно пункту 14-2 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.
Відповідно до підпункту 2 пункту 7 Інструкції № 7 банк розпочинає відлік встановлених Національним банком граничних строків розрахунків з дати:
1) оформлення МД типу ЕК-10 «Експорт», ЕК-11 «Реекспорт» на продукцію, що експортується (якщо продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню), або підписання акта або іншого документа, що засвідчує поставку нерезиденту товару відповідно до умов експортного договору (якщо товар згідно із законодавством України не підлягає митному оформленню), - за операціями з експорту товарів;
2) здійснення платежу (списання коштів з рахунку клієнта), а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - здійснення банком платежу на користь нерезидента (списання коштів з рахунку банку) - за операціями з імпорту товарів.
Датою здійснення платежу на користь нерезидента - постачальника товару вважається дата здійснення банком платежу на користь нерезидента - постачальника товару, якщо оплата зобов'язань резидента за операцією з імпорту товару здійснюється за рахунок коштів, отриманих від банку на підставі кредитного договору без зарахування цих коштів на поточний рахунок такого резидента в банку.
Згідно пункту 8 Інструкції № 7, Банк для здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів самостійно визначає систему заходів (уключаючи фіксацію цих операцій з дотриманням принципів актуальності, достовірності та інформативності).
Підпунктом 2 пункту 9 Інструкції № 7 встановлено, що Банк завершує здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків:
- у разі експорту товару - після зарахування на поточний рахунок резидента в банку грошових коштів, що надійшли від нерезидента за товар (уключаючи кошти, переказані резидентом із власного рахунку, відкритого за кордоном, якщо розрахунки за експорт товару здійснювалися через рахунок резидента, відкритий за кордоном, та резидентом подано документи іноземного банку, які підтверджують зарахування коштів від нерезидента за товар), або від банку (резидента або нерезидента) за документарним акредитивом, відкритим на користь резидента за операцією з експорту товару, або в порядку, визначеному пунктом 16-2 розділу IV цієї Інструкції.
Згідно пункту 14-6 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», Банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Вимоги абзацу першого пункту 14-6 цієї постанови не поширюються на випадки завершення здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків у разі припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за операціями операторів телекомунікацій з оплати міжнародних телекомунікаційних послуг (міжнародного роумінгу та пропуску міжнародного трафіка).
Відповідно до пункту 25 Інструкції № 7, Банк відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 13 листопада 2018 року № 120, надає Національному банку інформацію про виявлені факти ненадходження в установлені Національним банком граничні строки розрахунків або строки, визначені у висновках, грошових коштів, товарів (або незавершення у граничні строки розрахунків імпортних операцій резидентів без увезення продукції на територію України), уключаючи такі факти за власними операціями банку.
З аналізу наведених норм чинного законодавства можливо дійти висновків, що виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки визначені законодавством, а у разі порушення встановлених строків до резидента застосовується відповідальність у вигляді пені у визначеному розмірі, а саме: 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості, за кожний день прострочення, при цьому, валютним законодавством передбачено можливість зняття експортної операції з контролю (завершення здійснення банком валютного нагляду) через припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом як шляхом їх виконання, так і у разі припинення зобов'язання в інший спосіб, зокрема, відступленням права вимоги та зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності умов, передбачених підпунктом 6 пункту 9 та підпунктом 5 пункту 10 розділу III Інструкції № 7.
Отже, законодавство, у тому числі й спеціальне в сфері зовнішньоекономічних договорів, не містить обмежень щодо зміни сторони за зобов'язанням у зовнішньоекономічному договорі та щодо припинення зобов'язань за таким договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог, водночас, необхідно враховувати специфіку таких правовідносин, зокрема, щодо розповсюдження на них валютного нагляду.
Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Торговий дім Тан» та компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) укладено імпортний контракт від 23.01.2023 №2301 (т.1 а.с. 115-117), відповідно до умов якого компанія «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) зобов'язується поставити на адресу позивача як покупця мінеральне добриво Аммофос у кількості 2000,00 метричних тон по ціні 655, 00 доларів США за метричну тону на суму 1 310 000, 00 доларів США.
Умова постачання - постачання товару здійснюється автомобільним транспортом покупця, за рахунок покупця та ризики до пункту призначення. Відвантаження товару здійснюється в автотранспорт покупця на складі Малашевича.
Умова оплати - попередня оплата, допускається передоплата траншами.
Термін дії контракту - до повного виконання.
На виконання контракту позивачем перераховано валютні кошти в сумі 720 500, 00 доларів США, отримано товар від компанії нерезидента на суму 541 750, 50 доларів США, товар на суму 178 748, 50 доларів США не надійшов.
Крім того, між ТОВ «Торговий дім Тан» та компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) укладено імпортний контракт від 15.02.2023 №1502 (т.1 а.с. 201-203), відповідно до умов якого компанія «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) зобов'язується на адресу позивача як покупця мінеральне добриво Карбамід у кількості 300, 00 метричних тон по ціні 525, 00 євро за метричну тону на суму 157 500, 00 євро.
Умова постачання - постачання товару здійснюється автомобільним транспортом покупця, за рахунок покупця та ризики до пункту призначення. Відвантаження товару здійснюється в автотранспорт покупця на складі Малашевича.
Умова оплати - попередня оплата.
Термін дії контракту - до повного виконання.
На виконання контракту позивачем перераховано валютні кошти в сумі 33 000, 00 євро, товар не отримано від компанії нерезидента.
З матеріалів справи також вбачається, що 10.04.2023 сторони по контракту від 23.01.2023 №2301 звірили взаємні розрахунки та виявили заборгованість постачальника-нерезидента на користь позивача по недоставленому товару на суму 178 748, 50 доларів США, про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків від 10.04.2023 (т.1 а.с.29).
Водночас, із вказаним нерезидентом позивач було укладено ще два імпортні контракти від 02.01.2023 №0301 (т.1 а.с. 118-120) та від 13.02.2023 №1302 (т.1 а.с.208-210), по яким була виявлена заборгованість позивача на користь постачальника-нерезидента за поставлений товар на суму 227 479, 20 доларів США, про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків від 10.04.2023.
Разом з цим, сторони також звірили свої взаємні розрахунки по контракту від 15.02.2023 №1502 та виявили заборгованість постачальника-нерезидента на користь позивача по недопоставленому товару на суму 33 000, 00 євро, про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків від 10.04.2023.
Угодою від 10.04.2023 до контрактів від 15.02.2023 №1502 та від 13.02.2023 №1302 (т.1 а.с.122-123) сторони погодили взаємозалік заборгованості постачальника-нерезидента по контракту від 15.02.2023 №1502 у розмірі 33 000, 00 євро зменшиться на вказану суму 33 000, 00 євро, а сума заборгованості позивача перед постачальником по контракту від 13.02.2023 №1302 у розмірі 33 000, 00 євро зменшиться на вказану суму 33 000, 00 євро.
Угодою від 10.04.2023 до контрактів від 23.01.2023 №2301 та від 02.01.2023 №0301 (т.1 а.с.27-28) сторони погодили взаємозалік заборгованості постачальника-нерезидента по контракту від 23.01.2023 №2301 у розмірі 178 748, 50 доларів США зменшиться на вказану суму 178 748, 50 доларів США, а сума заборгованості позивача перед постачальником по контракту від 02.01.2023 №0301 у розмірі 227 479, 20 доларів США зменшиться на суму 182 048, 50 доларів США, внаслідок чого залишилась заборгованість позивача перед постачальником в розмірі 48 730, 70 доларів США, яка 04.07.2023 була повернута на рахунок постачальника, про що свідчить надана до суду квитанція SWIFT №2300704/001016231.
Таким чином, сторони вказаних імпортних контрактів припинили свої зобов'язання через зарахування зустрічних однорідних вимог.
Дослідивши контракти, за якими відбулося зарахування зустрічних вимог, контролюючий орган дійшов висновку, що зобов'язання за імпортними контрактами між ТОВ «Торговий дім Тан» та компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) не можуть бути припинені шляхом заліку зустрічних вимог, оскільки залік зустрічних вимог суперечить пункту 14-6 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд дійшов наступних висновків.
Одним із принципів валютного регулювання, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону 2473-VIII є свобода здійснення валютних операцій, що передбачає, зокрема право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов'язання, пов'язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн; запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України; недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції.
Статтею 3 Закону 2473-VIII передбачено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.
У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.
Закони України та інші нормативно-правові акти валютного законодавства, що встановлюють нові обов'язки для суб'єктів валютних операцій або погіршують їхнє становище, не мають зворотної сили.
У разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 вказаного Закону валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов'язань за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.
Свобода здійснення валютних операцій забезпечується шляхом дотримання принципів валютного регулювання, встановлених цим Законом.
Засоби захисту, які можуть запроваджуватись Національним банком України передбачені частиною 1 статті 12 Закону 2473-VIII, до них відносяться: 1) обов'язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті у межах, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України; 2) встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; 3) встановлення особливостей здійснення операцій, пов'язаних із рухом капіталу; 4) запровадження дозволів та (або) лімітів на проведення окремих валютних операцій; 5) резервування коштів за валютними операціями; 6) заходи відповідно до статті 7-1 Закону України «Про Національний банк України2, виключний перелік яких визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.
Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі також -Постанова № 18) встановлено, що банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою. Банкам забороняється проводити операції, що порушують визначені цією постановою обмеження, сприяють або можуть сприяти їх уникненню.
Пунктом 14-2 Постанови № 18 передбачено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.
Відповідно до пункту 14-4 Постанови № 18 розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного в пункті 14-2 цієї постанови, з урахуванням вимог пункту 14-3 цієї постанови в повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 14-3 цієї постанови стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в банку в Україні.
Пунктом 14-6 Постанови № 18 встановлено, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Статтею 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами, серед яких зокрема:
- принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України.
- принцип верховенства закону, що полягає у: регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.
Статтею 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та дії щодо її провадження, у тому числі будь-які валютні операції та розрахунки в іноземній валюті з іноземними суб'єктами господарської діяльності, що прямо не заборонені або не обмежені законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими Національним банком України відповідно до Закону України «Про валюту і валютні операції».
Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.
Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.
Станом на дату укладення позивачем з нерезидентом компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) угоди про зарахування зустрічних вимог положення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» жодних заборон не містив.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.
Цивільний кодекс України у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України визначає її одним із загальних принципів господарювання.
Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одним із способів припинення зобов'язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги (стаття 601 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться в частині 3 статті 203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов'язань.
Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, у яких суб'єктам господарювання забороняється припиняти зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України.
При цьому, суд завертає увагу на те, що жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньоекономічними операціями законами України (у тому числі Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність») не передбачено.
Суд зауважує, що Положення актів Національного банку України не регулюють підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, не містять прямої заборони припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, якими передбачено вільний вибір сторонами форми розрахунків.
Таким чином, сторони зовнішньоекономічних операцій - «Торговий дім Тан» та компанія «Alpfert GMBH» (Швейцарія), виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, а також обґрунтовано виходили з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.
При цьому, підпунктом 5 пункту 10 розділу III Інструкції № 7 встановлено, що банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов'язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов:
- вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;
- вимоги однорідні;
- строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання.
Тобто, постанова Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 (пункт 14-6) та постанова Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 (підпункт 5 пункту 10 розділу III) містять суперечливі положення щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду. Так, п підпункт 5 пункту 10 розділу Постанови № 7 вказує на таку можливість, пункт 14-6 Постанови № 18 зазначає, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Як вже зазначалось вище, відповідно до статті 3 Закону 2473-VIII у разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.
Тобто, суперечності щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, наявні в пункті 14-6 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 та підпункт 5 пункту 10 розділу III постанови Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 повинні трактуватися на користь позивача.
Крім того, суд вважає, що обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені пунктом 14-6 Постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», адресовані виключно уповноваженим банкам, не означають та не встановлюють заборону суб'єктам господарювання припиняти зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог.
На переконання суду, резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені). У разі припинення зобов'язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18, від 07 лютого 2023 року у справі № 813/1342/16, від 29 липня 2021 року у справі № 817/1200/15.
У постанові Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №420/21182/21 Суд також вказав, що відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі виду договору та його умов. Водночас, вказавши, що за приписами статті 629 Цивільного кодексу України укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18, від 16.04.2019 у справі №911/483/18, від 21.11.2018 у справі №755/9929/15-ц, від 29.12.2021 у справі №826/17678/15, відповідно до яких залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов'язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов'язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами (не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги тощо).
Суд також звертає увагу, що відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
При цьому, суд наголошує, що у матеріалах справи відсутні докази щодо оскарження вказаних правочинів та визнання їх недійсними.
Суд зазначає, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 185/7362/22.
З огляду на викладене, суд вважає доводи позивача щодо неправомірного поширення дії пункту 14-6 Постанови Правління НБУ від 24.02.2022 №18 на правовідносини з нерезидентом - компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) обґрунтованими. При цьому суд зазначає, що чинним законодавством не встановлено обмежень у застосуванні норм Цивільного та Господарського кодексів у господарській діяльності, у тому числі й щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Відтак, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо доводів позивача про невірність розрахунку пені відповідачем, а саме щодо строків повернення грошей по імпортному контракту ТОВ «Торговий дім Тан» з компанією «Alpfert GMBH» (Швейцарія) від 17.08.2022 №AFS223, вказуючи, що нерезидент вчасно не виконав своє зобов'язання щодо поставки товару та повернув кошти на рахунок позивача частинами з порушенням строків валютного нагляду, встановленого Україною, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що позивач заперечує правильність розрахунку пені, здійсненого Головним управлінням ДПС у м. Києві, мотивуючи тим, що контролюючий орган безпідставно врахував у розрахунку пені дні 09.03.2023, 16.03.2023 та 27.03.2023, коли на поточний рахунок позивача зараховувалися кошти від контрагента. На думку позивача, вказані дати не могли бути враховані при визначенні суми пені із загальної суми податкового боргу, оскільки саме в ці дні зобов'язання вже було зменшене на суму отриманих коштів. При цьому позивач вказує, що норми ст. 129 Податкового кодексу України регулюють порядок нарахування пені у випадку несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов'язань, але не поширюються на правовідносини, що виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності при порушенні строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами. На переконання позивача, у даному випадку нарахування пені мало здійснюватися виключно на підставі ч. 5 ст. 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», яка передбачає відповідальність у вигляді пені за порушення резидентами строків розрахунків за експортно-імпортними операціями і відповідно до якої не передбачено включення до розрахунку пені дня погашення заборгованості. На його переконання, дата зарахування коштів на рахунок резидента є моментом припинення порушення строку розрахунку, а відтак відповідальність у вигляді пені не може нараховуватись за цей день.
Як зазначалося судом, за правилами частини п'ятої статті 13 цього Закону, порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).
Суд звертає увагу, що дійсно, спеціальною нормою, яка регулює порядок нарахування пені у разі порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, є частина п'ята статті 13 Закону «Про валюту і валютні операції». Ця норма встановлює, що у разі порушення резидентами строків розрахунків, визначених Національним банком України, такі резиденти сплачують пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,3 % суми неодержаних грошових коштів (вартості недопоставленого товару), але не більше від суми заборгованості.
Разом з тим, суд враховує, що відповідальність у вигляді пені, передбачена Законом «Про валюту і валютні операції», нараховується податковим органом у порядку, визначеному Податковим кодексом України, оскільки саме Податковий кодекс України регламентує питання адміністрування податкових платежів та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Таким чином, доводи позивача про те, що статті 129 Податкового кодексу України не підлягає застосуванню, суд вважає частково обґрунтованими, оскільки безпосередньою підставою для виникнення пені у цій справі є саме частина п'ята статті 13 Закону «Про валюту і валютні операції». Однак порядок її розрахунку та стягнення здійснюється відповідно до механізмів, встановлених Податковим кодексом України, зокрема статтею 129 Податкового кодексу України, який визначає момент завершення нарахування пені.
Верховний Суд у постановах (зокрема від 27.09.2022 у справі № 380/7694/20 та від 24.02.2021 у справі № 826/15543/18) сформував правову позицію, відповідно до якої день зарахування коштів включається у період, за який нараховується пеня, а припинення її нарахування відбувається саме з цієї календарної дати.
Суд зазначає, що Закон України «Про валюту і валютні операції» не містить прямих приписів щодо включення або невключення дня сплати при визначенні пені. Разом з тим, такі приписи містяться у Податковому кодексі України, зокрема пункту у статті 129, яка визначає, що нарахування пені завершується у день зарахування коштів.
Таким чином, спеціальний закон встановлює підстави та розмір пені, тоді як Податковий кодекс регламентує порядок її обчислення. Враховуючи усталену правову позицію Верховного Суду, згідно з якою день зарахування коштів включається до періоду нарахування пені, доводи позивача щодо неможливості його врахування при розрахунку є безпідставними та відхиляються судом.
Отже, враховуючи, що нерезидентом дійсно було повернуто кошти частинами з порушенням строків, встановлених валютним законодавством України, а контролюючий орган визначив пеню, виходячи з факту прострочення, включно по дні зарахування коштів (09.03.2023, 16.03.2023 та 27.03.2023), суд вважає розрахунок відповідача здійсненим у відповідності до вимог Податкового кодексу України.
Відтак, позов у цій частині не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу спірних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки податкове повідомлення-рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, а саме в частині встановлення порушення позивачем частини 3 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» та пункту 14-2 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» по контракту від 23.01.2023 №2301 ненадходження товару (продукції) на суму 178 749, 50 доларів США з порушенням граничних строків та по контракту від 15.02.2023 №1502 ненадходження товару (продукції) на суму 33 000, 00 євро.
Відтак, відповідачем протиправно нараховано пеню за порушення строків розрахунків по зовнішньоекономічним операціям за контрактами ТОВ «Торговий дім Тан» з компанією «BELOR-POLSKA Sp.z o.o.» (Польща) від 23.01.2023 №2301 та від 15.02.2023 №1502, що відповідно до наданого до суду розрахунку пені (т.1 а.с.137) становить 2 473 205, 25 грн.
Суд також враховує, що Верховний Суд в постанові від 05.10.2023 по справі № 520/14773/21 зазначив, що часткове скасування податкового повідомлення-рішення із зміною ставки штрафу в межах однієї об'єктивної сторони, суб'єкта та об'єкта правопорушення не може розглядатися як втручання у дискреційні повноваження контролюючого органу або перебирання на себе його функцій. У даному випадку лише уточняється правильна кваліфікація діяння платника податків в межах одного складу податкового правопорушення та правильна ставка штрафної санкції.
VI. Судові витрати.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до платіжних інструкцій від 17.01.2024 №9829 на суму 3028, грн та від 21.01.2024 № 23 на суму 27252,00 грн сума сплаченого позивачем судового збору становить 30 280,00 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України становить 23 324,66 грн.
Керуючись статтями 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 08.01.2024 №0001128/0706 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тан» штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 2 473 205,25 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Тан» (03186, м. Київ, вул. Антонова Авіаконструктора, 5-Б, оф.701) судовий збір у розмірі 23 324,66 грн (двадцять три тисячі триста двадцять чотири гривні 66 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.