26 серпня 2025 року м. Київ № 320/37576/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу,
за позовом ОСОБА_1
до Державного бюро розслідувань
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державного бюро розслідувань (відповідач/ ДБР), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань по ненаданню інформації, запитуваної запитом на інформацію від 04.04.2024;
- зобов'язати Державне бюро розслідувань надати ОСОБА_1 повну інформацію за всіма питаннями, поставленими в запиті на інформацію від 04.04.2024, а саме:
1. Чи укладався між ДБР та заступником директора з наукової роботи Науково-дослідницького інституту права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України ОСОБА_2 договір на проведення науково-правової експертизи чи дослідження, а також складання науково-правового висновку щодо порядку призначення на керівні посади посадових осіб і проходження ними військової служби та якщо укладався, то прошу надати копію цього договору.
2. Чи було здійснено оплату ОСОБА_2 Державним бюро розслідувань за проведення науково-правової експертизи чи дослідження, а також складання науково-правового висновку щодо порядку призначення на керівні посади посадових осіб і проходження ними військової служби, та якщо так, в якому розмірі, ким, на який рахунок та на підставі якого саме договору (номер, дата укладання договору).
3. Чи має Державне бюро розслідувань не виконані грошові зобов'язання перед ОСОБА_2 .
4. Чи було укладено договір між Науково-дослідницьким інститутом права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України та Державним бюро розслідувань на виконання вищевказаного науково-правового висновку.
5. Якщо оплату за складання ОСОБА_2 висновку від 15 січня 2020 року було здійснено не Державним бюро розслідувань, а третьою особою, то коли та ким саме.
6. Чи був складений акт приймання-передавання науково-правового експертного висновку від 15 січня 2020 року, здійсненого ОСОБА_2 , слідчому або іншій службовій особі Державного бюро розслідувань.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що в листі, отриманому у відповідь на його запит в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», відсутні відповіді, що містили б ту інформацію, яку позивач запитував у запиті, як і відсутні відповіді на усі поставлені питання.
Позивач звертає увагу суду, що запитом про надання публічної інформації він не запитував жодної інформації, отриманої під час будь-якого кримінального провадження, а всі питання стосувались виключно публічної та відкритої інформації щодо наявності чи відсутності договірних відносин між Державним бюро розслідувань і відповідною установою та її посадовою особою, а також щодо здійснення витрат ДБР бюджетних коштів на здійснення оплати послуг ОСОБА_2 , тобто, інформації, що не стосується здійснення досудових розслідувань слідчими ДБР.
Окремо позивач зазначає, що у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 640/7688/21 Верховний Суд дослідив тотожний перелік питань, з якими позивач звертався у формі адвокатського запиту, та констатував, що запитувана позивачем інформація все ж таки могла бути надана ДБР у порядку Закону № 2939-VI, але для цього позивач мав би звернутися до відповідача із запитом на отримання інформації у порядку цього Закону, або ж зауважити про це в адвокатському запиті з посиланням на відповідні норми останнього. Таким чином, на думку позивача, Верховний Суд прямо встановив належний правовий інструмент для отримання наведеної інформації в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також фактично встановив обов'язок ДБР таку запитувану інформацію надати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2024 року позовну заяву передано судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року відкрито провадження у справі № 320/37576/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано від відповідача всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті спірного рішення, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання» від 12.08.2024 по справі № 320/38731/23 доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 та Державного бюро розслідувань 14.08.2024 о 02:59.
02 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду від Державного бюро розслідувань надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач з позовними вимогами не погоджується, повністю заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Зазначає, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з ненаданням (відмовою) ДБР надати інформацію на запит позивача стосовно складання науково-правового висновку щодо порядку призначення на керівні посади посадових осіб і проходження ними військової служби від 15.01.2020 заступником директора з наукової роботи Науково-дослідницького інституту права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України ОСОБА_2 , який складено в межах досудового розслідування кримінального провадження на підставі вимог КПК України. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 , звертаючись із відповідним запитом до ДБР, був обізнаним про походження запитуваної інформації.
На думку відповідача, обмежуючи надання позивачеві запитуваної інформації, ДБР правомірно роз'яснено, що отримання відповідної інформації позивачем можливе виключно у порядку, визначеному КПК України.
03 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на відсутності законних підстав ненадання йому інформації, запитуваної запитом на інформацію, та вказує, що наведені відповідачем у відзиві доводи до змісту інформації, яку він запитував, жодного стосунку не мають. Звертає увагу суду, що запитом жодної інформації, отриманої під час здійснення будь-якого кримінального провадження не запитував, серед переліку питань відсутнє прохання надання науково-правового експертного висновку від 15.01.2020, чи будь-якої інформації, пов'язаної з його змістом, чи предметом кримінального провадження.
Позивач також посилався на вже зазначену в позовній заяві правову позицію Верховного Суду, а також на окрему думку, викладену в останній, щодо віднесення запитуваної інформації до публічної.
27 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду від ДБР надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач акцентує, що предметом оцінки в цьому спорі є те, чи правомірно ДБР не надало позивачу частину запитуваної інформації зважаючи, що вона не є публічною, оскільки створена в рамках кримінального провадження в порядку, визначеному КПК України, а отже, у надана може бути в тому порядку.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
04 квітня 2024 року ОСОБА_1 на підставі норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» направив запит на інформацію на адресу електронної пошти Державного бюро розслідувань для отримання наступної інформації:
« 1. Чи укладався між ДБР та заступником директора з наукової роботи Науково-дослідницького інституту права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України ОСОБА_2 договір на проведення науково-правової експертизи чи дослідження, а також складання науково-правового висновку щодо порядку призначення на керівні посади посадових осіб і проходження ними військової служби та якщо укладався, то прошу надати копію цього договору.
2. Чи було здійснено оплату ОСОБА_2 Державним бюро розслідувань за проведення науково-правової експертизи чи дослідження, а також складання науково-правового висновку щодо порядку призначення на керівні посади посадових осіб і проходження ними військової служби, та якщо так, в якому розмірі, ким, на який рахунок та на підставі якого саме договору (номер, дата укладання договору).
3. Чи має Державне бюро розслідувань не виконані грошові зобов'язання перед ОСОБА_2 .
4. Чи було укладено договір між Науково-дослідницьким інститутом права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України та Державним бюро розслідувань на виконання вищевказаного науково-правового висновку.
5. Якщо оплату за складання ОСОБА_2 висновку від 15 січня 2020 року було здійснено не Державним бюро розслідувань, а третьою особою, то коли та ким саме.
6. Чи був складений акт приймання-передавання науково-правового експертного висновку від 15 січня 2020 року, здійсненого ОСОБА_2 , слідчому або іншій службовій особі Державного бюро розслідувань».
Листом № 539ПІ/10-13-06-303/24 від 10.04.2024 ДБР повідомило про продовження строку розгляду зазначеного запиту на інформацію на 20 робочих днів.
В подальшому, листом № 539ПІ/10-13-06-365/24 від 30.04.2024 ДБР надало відповідь такого змісту:
«Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) розглянуло запит на інформацію від 04.04.2024.
За результатами його розгляду повідомляємо, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Отже, визначальною ознакою публічної інформації у розумінні Закону є її попередня фіксація. Тобто цей Закон регулює відносини щодо доступу до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати певну інформацію.
Повідомляємо, що слідчим центрального апарату ДБР під час здійснення досудового розслідування у окремому кримінальному провадженні було залучено як спеціаліста у порядку статті 71 Кримінального процесуального кодексу України заступника Директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України ОСОБА_2 для надання науково-практичного висновку з питань, що належать до сфери його знань.
Згідно наявної інформації виплата винагороди за результатом вказаним спеціалістом роботи не здійснювалась, оскільки таких вимог на адресу органу досудового розслідування не надходило.
Разом з цим зазначаємо, що частиною другою статті 2 Закону визначено, що цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна інформація, таємна інформація, службова інформація.
Частиною першою статті 8 Закону встановлено, що таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
Спеціальним законом, який регулює доступ до відомостей, пов'язаних з досудовим розслідуванням, є Кримінальний процесуальний кодекс України.
Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» процесуальні закони (Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України) регламентують спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження.
Отже, норми Закону не поширюються на доступ до інформації або документів, створених під час здійснення досудового розслідування.
Кримінальний процесуальний кодекс України встановлює особливий порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування (інформацією, отриманою під час його здійснення) для сторін та учасників кримінального провадження (стаття 221 «Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення», стаття 290 «Відкриття матеріалів іншій стороні» та інші).
Інші особи, які не є учасниками кримінального провадження, можуть реалізувати своє право на отримання відповідної інформації за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 222 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якої відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Додатково роз'яснюємо, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації здійснюється відповідно до статті 23 Закону».
Не погодившись із ненаданням інформації на запит за всіма поставленими питаннями, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).
Згідно зі ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (ст. 12 Закону № 2939-VI).
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них (частина перша статті 13).
Згідно зі статтею 23 Закону № 2939-VI оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.
Отже, ДБР як державний орган і суб'єкт владних повноважень є розпорядником публічної інформації у розумінні Закону № 2939-VI.
Ключовим питанням для вирішення цього спору є те, чи є запитувана ОСОБА_1 у Державного бюро розслідувань інформація публічною та чи могла ця інформація бути надана останнім на запит про інформацію позивача, та чи відноситься остання до інформації з обмеженим доступом.
Так, судом вище вже вказувалось визначення поняття «публічної інформації», наведене у статті 1 Закону № 2939-VI.
Визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Розпорядник інформації зобов'язаний надати ту інформацію, яка вже існує і зафіксована на певному матеріальному носієві.
Частинами 1-5 статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Отже, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. При цьому, розпорядниками такої інформації є суб'єкти, названі у статті 13 цього Закону.
Як встановлено судом, 04 квітня 2024 року ОСОБА_1 на підставі норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» направив запит на інформацію на адресу електронної пошти Державного бюро розслідувань для отримання наступної інформації:
« 1. Чи укладався між ДБР та заступником директора з наукової роботи Науково-дослідницького інституту права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України ОСОБА_2 договір на проведення науково-правової експертизи чи дослідження, а також складання науково-правового висновку щодо порядку призначення на керівні посади посадових осіб і проходження ними військової служби та якщо укладався, то прошу надати копію цього договору.
2. Чи було здійснено оплату ОСОБА_2 Державним бюро розслідувань за проведення науково-правової експертизи чи дослідження, а також складання науково-правового висновку щодо порядку призначення на керівні посади посадових осіб і проходження ними військової служби, та якщо так, в якому розмірі, ким, на який рахунок та на підставі якого саме договору (номер, дата укладання договору).
3. Чи має Державне бюро розслідувань не виконані грошові зобов'язання перед ОСОБА_2 .
4. Чи було укладено договір між Науково-дослідницьким інститутом права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України та Державним бюро розслідувань на виконання вищевказаного науково-правового висновку.
5. Якщо оплату за складання ОСОБА_2 висновку від 15 січня 2020 року було здійснено не Державним бюро розслідувань, а третьою особою, то коли та ким саме.
6. Чи був складений акт приймання-передавання науково-правового експертного висновку від 15 січня 2020 року, здійсненого ОСОБА_2 , слідчому або іншій службовій особі Державного бюро розслідувань».
Системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави дійти висновку, що запитувана інформація щодо договірних відносин між ДБР та заступником директора з наукової роботи Науково-дослідницького інституту права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України ОСОБА_2 є публічною, а ДБР у розумінні Закону № 2939-VI є її розпорядником.
Так, відповідно до ч.ч.1, 4 ст.20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
В межах спірних правовідносин відповідач листом № 539ПІ/10-13-06-303/24 від 10.04.2024 повідомив про продовження строку розгляду зазначеного запиту на інформацію на 20 робочих днів, а в подальшому, листом № 539ПІ/10-13-06-365/24 від 30.04.2024 ДБР надали позивачу відповідь на запит.
По суті поставлених в запиті питань, відповідач повідомив, що слідчим центрального апарату ДБР під час здійснення досудового розслідування у окремому кримінальному провадженні було залучено як спеціаліста у порядку статті 71 Кримінального процесуального кодексу України заступника Директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України ОСОБА_2 для надання науково-практичного висновку з питань, що належать до сфери його знань.
Згідно наявної інформації виплата винагороди за результатом вказаним спеціалістом роботи не здійснювалась, оскільки таких вимог на адресу органу досудового розслідування не надходило.
Відповідач з посиланням на приписи Закону №2939-VI, які врегульовують поняття таємної інформації, та приписи Кримінального процесуального кодексу України, повідомив про можливість реалізувати своє право на отримання інформації в порядку, встановленому КПК України.
Отже, наступним питанням, що підлягає з'ясуванню чи є публічна інформація, яку запитував позивач, відкритою, або ж чи належить остання до інформації з обмеженим доступом, зокрема, до таємної в розумінні Закону № 2939-VI.
Так, згідно з частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Таємною є інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами (ст. 8 Закону № 2939-VI).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема, інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
З системного аналізу змісту поставлених у спірному запиті питань, суд констатує, що останні стосуються виключно договірних відносин між ДБР та заступником директора з наукової роботи Науково-дослідницького інституту права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України ОСОБА_2 на проведення науково-правової експертизи чи дослідження, а також складання науково-правового висновку щодо порядку призначення на керівні посади посадових осіб і проходження ними військової служби, а також оплати за цим договором.
Поставлені питання не стосуються ані змісту відповідного науково-правового висновку чи надання його копії тощо, ані будь-якого кримінального провадження, оскільки жодних посилань на таке запит позивача на інформацію не містить.
Питання стосуються виключно того, чи укладався ДБР з зазначеною особою (або Науково-дослідницьким інститутом права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України) договір, та чи був він оплачений, якщо так, то коли і ким саме, а також чи був складений акт приймання-передавання висновку.
Той факт, зазначений у відповіді на запит позивача Державним бюро розслідувань, що слідчим центрального апарату ДБР під час здійснення досудового розслідування у окремому кримінальному провадженні було залучено як спеціаліста у порядку статті 71 КПК України заступника Директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України ОСОБА_2 для надання науково-практичного висновку з питань, що належать до сфери його знань, не спростовує того, що зміст запиту стосувався лише договірних відносин між ДБР та Науково-дослідницьким інститутом права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України і їх оплати.
Іншими словами, факт, повідомлений ДБР про те, що у межах певного кримінального провадження ОСОБА_2 залучався як спеціаліст для надання науково-практичного висновку з питань, що належать до сфери його знань, взагалі не стосувався тих питань, що були поставлені в запиті, оскільки позивача не цікавила участь ОСОБА_2 в будь-яких кримінальних провадженнях, а питання, поставлені в запиті, стосувались лише наявності чи відсутності факту укладення договору між ДБР та ОСОБА_2 (або Науково-дослідницьким інститутом права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України) та здійснення оплати за цим договором.
У разі, якби відповідачем було надано прямі відповіді на поставлені позивачем у запиті запитання щодо факту укладення договору, здійснення оплати за ним та складання акту приймання-передачі, мова б жодним чином не йшла про будь-яке кримінальне провадження та відомості, які можуть бути отримані лише в порядку, встановленому КПК України.
При цьому, посилання відповідача у відзиві на те, що ОСОБА_1 , звертаючись із відповідним запитом до ДБР, був обізнаним про походження запитуваної інформації, зокрема, про те, що у межах певного кримінального провадження ОСОБА_2 надавався науково-практичний висновок щодо порядку призначення на керівні посади посадових осіб і проходження ними військової служби, вищевикладеного не спростовує, оскільки той факт, що позивач був обізнаним із наявністю такого висновку і його належністю до матеріалів кримінального провадження, не змінює того, що запит позивача стосувався не цього висновку, його змісту, матеріалів кримінального провадження тощо, а стосувався виключно наявності договірних відносин між ДБР та ОСОБА_2 (або Науково-дослідницьким інститутом права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України), здійснення оплати за цим договором та складання акту приймання-передачі.
Суд також звертає увагу, що в межах іншої адміністративної справи № 640/7688/21 між тими самими сторонами ( ОСОБА_1 та Державним бюро розслідувань) спірним було питання надання аналогічної інформації (повністю ідентичних питань), однак, запитуваної не в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», а шляхом адвокатського запиту.
У вказаній справі № 640/7688/21 Верховний Суд у постанові від 21 березня 2024 року проаналізував запитувану інформацію (яка, як вже зазначено вище, була аналогічна тій, що запитував позивач спірним у цій справі запитом) і зазначив таке:
«Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що запитувана позивачем інформація все ж таки могла бути надана ДБР у порядку Закону № 2939-VI, але для цього позивач мав би звернутися до відповідача із запитом на отримання інформації у порядку цього Закону, або ж зауважити про це в адвокатському запиті з посиланням на відповідні норми останнього».
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 640/7688/21 Верховний Суд констатував можливість надання запитуваної позивачем інформації щодо договірних відносин між ДБР та ОСОБА_2 (або Науково-дослідницьким інститутом права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України), здійснення оплати за цим договором та складання акту приймання-передачі у порядку Закону № 2939-VI за наслідком звернення до ДБР із запитом на отримання інформації у порядку цього Закону, що і було здійснено позивачем у межах спірних правовідносин.
Крім іншого, в окремій думці судді до вказаної постанови, зазначено, що «інформація є публічною, а ДБР відповідно є розпорядником такої інформації», а також, що «як було з'ясовано, що запитана ОСОБА_1 інформація не була віднесена до інформації з обмеженим доступом, підстав не надавати таку інформацію не було».
Отже, Верховним Судом, висновки якого підлягають врахуванню, було встановлено, що інформація, яку запитував позивач (як в межах справи № 640/7688/21, так і в межах цієї справи № 320/37576/24, оскільки поставлені питання в цих справах були однакового змісту), могла бути повідомлена Державним бюро розслідувань у відповідь на запит про отримання такої інформації у порядку Закону № 2939-VI.
Враховуючи встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що оскільки запитувана ОСОБА_1 інформація є публічною, а ДБР у розумінні Закону № 2939-VI є її розпорядником, інформація не є таємною, оскільки не стосується таємниці досудового розслідування в межах кримінального провадження, а стосується виключно договірних відносин між ДБР та ОСОБА_2 (або Науково-дослідницьким інститутом права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України), здійснення оплати за цим договором та складання акту приймання-передачі, запитувана позивачем інформація повинна була бути надана ДБР у порядку Закону № 2939-VI.
Посилання відповідача на належність запитуваної інформації до таємної та можливість її отримання лише в порядку КПК України не відповідає наведеним вище встановленим фактичним обставинам щодо змісту запиту та нормативно-правовому регулюванню.
Вищевикладене свідчить про допущення відповідачем бездіяльності по ненаданню інформації, запитуваної запитом на інформацію від 04.04.2024.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на встановлену бездіяльність ДБР по ненаданню інформації, запитуваної запитом на інформацію від 04.04.2024, суд дійшов висновку про наявність підстав для ефективного захисту порушених прав позивача шляхом зобов'язання Державного бюро розслідувань надати ОСОБА_1 повну інформацію за всіма питаннями, поставленими в запиті на інформацію від 04.04.2024, що сприятиме повному відновленню порушеного права позивача на отримання запитуваної інформації.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, який в силу ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань по ненаданню інформації, запитуваної запитом на інформацію від 04.04.2024.
3. Зобов'язати Державне бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повну інформацію за всіма питаннями, поставленими в запиті на інформацію від 04.04.2024.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.