28 серпня 2025 року м. Київ № 320/2530/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд :
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в наданні встановлених пунктами 4, 5 частини 1, частинами 2,3 статті 12 Закону №3551-ХІІ пільг на оплату житлово-комунальних послуг всім членам сім'ї позивача - йому особисто та його сину ОСОБА_2 протиправною;
- зобов'язати відповідача з 01.08.2025 надавати встановлені пунктами 4, 5 частини 1, частинами 2,3 статті 12 Закону №3551-ХІІ пільг на оплату житлово-комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 всім членам сім'ї позивача - йому особисто та його сину ОСОБА_2 за нормами встановленими постановою № 409.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є учасником бойових дій, пенсіонером та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві. Вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у надання пільг його сину , як члену сім'ї учасника бойових дій, у зв'язку із досягненням повноліття. Позивач із посиланням на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 №3-р/2020 та рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року №5-рп/99 вказує, що його син проживає та веде спільне господарство разом із позивачем, а тому також має право на отримання пільг відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугою років відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Також, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .
Відповідно до копії паспорту громадянина України позивач зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 , проживає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом громадянина України, свідоцтвом про народження та довідкою про реєстрацію місця проживання особи.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 29.11.2024 щодо проведення перерахунку та нарахування пільг на оплату житлово-комунальних послуг із з розрахунку на дві особи - заявника та його сина.
Листом від 24.12.2024 №50349-51758/В-02/8-2600/24 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовлено позивачу у наданні пільг на оплату житлового-комунальних послуг на його сина, оскільки пільги не поширюються на дітей пільговика після досягнення ними повноліття. Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач користується 75% пільгою на оплату житлово-комунальних послуг в межах норм, визначених чинним законодавством України.
Не погоджуючись із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22.05.2014 року набрав чинності Закон України від 06.05.2014 року №1233-VII «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно якого частина 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) доповнена пунктом 19 наступного змісту: учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також брали участь в антитерористичній операції.
На підставі матеріалів справи встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 25.09.2018 року та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Відповідно до пункту 4 та пункту 5 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги: 75-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому; приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю); 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону №3551-XII передбачено, що пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4 - 6 цієї статті, надаються учасникам бойових дій та членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.
На підставі наданих суду матеріалів встановлено, що позивач проживає у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , разом із сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини 5 статті 51 Бюджетного кодексу України при наданні пільг та здійсненні видатків з бюджету щодо їх виплати до членів сім'ї пільговика належать: дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, визнані інвалідами з дитинства I та II групи або інвалідами I групи; особа, яка проживає разом з інвалідом війни I групи та доглядає за ним, за умови що інвалід війни не перебуває у шлюбі; непрацездатні батьки; особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням громадянина, який має право на пільги, та проживає разом із ним.
За таких обставин, судом встановлено, що син позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з 10.05.2014 року набув 18-річного віку, не відносяться до кола осіб, на яких поширюються пільги, встановлені статті 12 Закону №3551-XII, а відтак відсутні підстави перерахунку та нарахування пільг на оплату житлово-комунальних послуг на вказану особу.
Доказів того, що його син є інвалідом з дитинства I та II групи або інвалідом I групи позивачем до справи не надано.
Також, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується позивачем 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання особисто до позивача застосовується.
При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, оскільки вказаним рішенням відновлено дію частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах зокрема: учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Отже, вказане рішення Конституційного Суду України стосується перерахунку та виплати інвалідам війни та прирівняним до них осіб щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня, а не надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг членам сім'ї учасника бойових дій.
З аналогічним предметом розгляду були також рішення Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №560/8064/22.
Також, суд не бере до уваги посилання позивача рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99, оскільки в цьому рішенні суд дав офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» у контексті положень Законів України «Про соціальній і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про міліцію» та «Про пожежну безпеку», в той час як позивач оспорює право на пільги членів сім'ї згідно положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таким чином, на спірні правовідносини рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року №5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї») не розповсюджується з огляду на те, що про тлумачення положень Закону №3551-ХІІ в зазначеному рішенні не йдеться.
Судом застосовано правові висновки у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 р. справа №486/600/16-а та від 15.05.2019 у справі № 219/10374/15.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Згідно з частиною п'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.