27 серпня 2025 року справа №640/2462/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними дій, стягнення коштів.
Суть спору: У січні 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві та дії щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 рік із застосуванням статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік";
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 рік по 28.08.2020 рік із застосуванням обмежень, встановлених Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік";
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року в сумі 236 701, 81 грн. за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є ДСА України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона обіймає посаду судді Оболонського районного суду м. Києва, на яку була спочатку призначена Указом Президента України, а згодом обрана Верховною Радою України безстроково.
Позивач стверджує, що з моменту набрання чинності Законом України №553-IX, яким внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та запроваджено норму щодо обмеження максимального розміру заробітної плати у бюджетних установах, її суддівська винагорода нараховувалась з порушенням вимог Конституції України та спеціального Закону України "Про судоустрій і статус суддів". У зв'язку з цим у позовній заяві наголошено, що суддівська винагорода регулюється виключно вказаним спеціальним законом, а не законом про державний бюджет, який не має юрисдикції змінювати умови оплати праці суддів.
Позивач наводить норми Конституції України, зокрема статті 19, 126 та 130, якими встановлюється обов'язок державних органів діяти в межах повноважень, гарантується незалежність суддів та визначається, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно законом про судоустрій. Також позивач посилається на положення статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які деталізують складові суддівської винагороди та порядок її нарахування.
У позові наведено інформацію, що міститься в довідці ТУ ДСА України в м. Києві, згідно з якою за період з квітня по серпень 2020 року позивач недоотримала суддівську винагороду на загальну суму 236 701,81 грн. Зазначено, що причиною обмеження стало застосування положень статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що, на думку позивача, є незаконним.
На підтримку своїх доводів позивач також посилається на рішення Конституційного Суду України, зокрема рішення №4-рп/2016, №3-рп/2013, №11-р/2018 та №10-р/2020, в яких розкрито зміст конституційних гарантій незалежності суддів, неприпустимість втручання у встановлений законом порядок формування суддівської винагороди, а також визнано неконституційними окремі положення статті 29 згаданого бюджету. У позовній заяві міститься посилання на відповідні положення Європейської хартії про статус суддів, а також на практику Європейського суду з прав людини, що підкреслюють важливість матеріальної стабільності судді як елементу гарантії незалежності.
Позивач вважає, що дії ТУ ДСА України в м. Києві щодо застосування бюджетного обмеження та бездіяльність ДСА України щодо забезпечення відповідного обсягу фінансування порушують її конституційні права, встановлені законодавством та рішеннями Конституційного Суду. Відтак, ефективним способом судового захисту позивач вважає визнання зазначених дій протиправними та стягнення на її користь недоотриманої винагороди з використанням коштів бюджетної програми КПКВК 0501150. Позивач просить суд застосувати норми Конституції України як норми прямої дії та захистити її порушене право.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2022 (суддя Амельохін В.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/2462/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
10.02.2022 до Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву разом із доказами у справі.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві у відзиві на позовну заяву обґрунтовує правомірність своїх дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Відповідач вказує, що у відповідний період ним здійснювались бюджетні видатки виключно в межах доведених асигнувань, відповідно до затверджених кошторисів і положень Бюджетного кодексу України.
У відзиві зазначено, що після набрання чинності Законом №553-IX від 13.04.2020, яким внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та встановлено обмеження максимального розміру заробітної плати для працівників бюджетної сфери, управління було зобов'язане застосовувати ці обмеження при формуванні та реалізації кошторису видатків. Відповідно до цих обмежень суддівська винагорода виплачувалась у розмірі 47 230 грн на місяць, що дозволило перерозподілити бюджетні кошти для забезпечення виплат працівникам апаратів судів та інших обов'язкових статей витрат.
Відповідач наголошує, що вказаний закон діяв до 28.08.2020, коли рішенням Конституційного Суду України №10-р/2020 відповідні положення були визнані неконституційними. Проте, посилаючись на статтю 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", відповідач звертає увагу, що положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення, а не з моменту їх прийняття, і тому не можуть бути підставою для ретроспективної зміни правового регулювання та перегляду дій, що були вчинені на його основі.
Крім того, відповідач зазначає, що управління діяло в межах чинного законодавства та було позбавлене дискреції щодо обрання порядку нарахування суддівської винагороди в умовах бюджетних обмежень. У зв'язку з цим відповідач вважає, що на нього не може бути покладено обов'язок щодо виплати винагороди понад розмір, встановлений законодавством на момент здійснення відповідних нарахувань.
Окремо відповідач посилається на обмеження процесуального строку звернення до адміністративного суду, передбаченого частинами 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та вказує, що позовна заява була подана позивачем з перевищенням шестимісячного строку, у зв'язку з чим позовні вимоги у відповідній частині мають бути залишені без розгляду згідно з частиною 4 статті 123 КАС України.
У відзиві наведено фінансові розрахунки щодо розподілу фонду оплати праці в межах бюджетних призначень, які свідчать про дефіцит фінансування заробітної плати як суддів, так і працівників апаратів судів. Управління також інформувало про ситуацію Державну судову адміністрацію України, Кабінет Міністрів України та Верховну Раду України, однак зміни до бюджету не забезпечили необхідного фінансового ресурсу. Після запровадження обмежень щодо суддівської винагороди та отримання додаткового фінансування у 2020 році дефіцит був частково покритий, що дозволило здійснити додаткові виплати, зокрема для апаратів судів.
Відповідач також зазначає, що позивач отримала частину заявленої суми (3 944,50 грн) у вересні 2020 року, що підтверджується відповідною довідкою, а тому суму позову слід зменшити на цей розмір. Відповідач вказує, що обраний позивачем спосіб захисту - стягнення недоотриманої винагороди за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150 - формально відповідає практиці Верховного Суду, однак має здійснюватися лише у випадку встановлення правових підстав для виплати, які, на думку відповідача, відсутні в цьому випадку.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
14.11.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 03.01.2023 №03-19/413/23 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №640/2462/22.
15.11.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 прийнято адміністративну справу №640/2462/22 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Продовжено розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами зі стадії розгляду справи по суті.
Позивач та відповідачі у справі з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Указом Президента України від 25.07.2006 №840/2006 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва строком на п'ять років.
Наказом Голови Оболонського районного суду міста Києва від 28.07.2006 №296 ОСОБА_1 , керівника апарату Оболонського районного суду міста Києва, переведено на посаду судді цього ж суду з 01.08.2006.
Постановою Верховної Ради України від 22.09.2011 №3780-VI ОСОБА_1 обрано безстроково суддею Оболонського районного суду міста Києва.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 10.12.2024 № 3577/0/15-24 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку" звільнено ОСОБА_1 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку (https://hcj.gov.ua/doc/doc/48860).
Судом встановлено, що за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Відповідно до довідки про розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 від 11.09.2020 №755, виданої Територіальним управління Державної судової адміністрації України в місті Києві невиплачена частина суддівської винагороди за цей період складає 236 701,81 грн, а саме: квітень 2020 року - 30 053,33 грн, травень 2020 року - 58 129,48 грн, червень 2020 року - 78 890,00 грн, липень 2020 року - 61 740,00 грн, серпень 2020 року - 7 889,00 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати у період із 01.04.2020 по 31.08.2020 суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та такою, що прямо порушує її конституційні права, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків. Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з частинами 1 - 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частин 5 - 6 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина 8 статті 135 Закону №1402-VIII).
Частиною 7 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України в редакції Закону №1401-VIII містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у поєднанні (системному зв'язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Отже, з огляду на приписи частини 2 статті 130 Конституції України та частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом №1402-VIII.
Водночас, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" від 13.04.2020 №553-ІХ, яким Закон України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон №294-ІХ) доповнено статтею 29, а саме: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині 1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини 2 цієї статті).
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 у справі №4-р/2020 з посиланням, у тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина 1 статті 124 Конституції України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти".
Таким чином, суд приходить до висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII, при цьому застосування статті 29 Закону №294-ІХ прямо суперечить статті 130 Конституції України.
У постанові від 03.03.2021 (справа №340/1916/20) Верховний Суд зазначив, що Закон №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону №294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону №553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII.
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Закон №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Набрання 18.04.2020 чинності Законом №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
Проте відповідач всупереч приписам частини 2 статті 130 Конституції України та частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону №294-ІХ, якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та у спірний період виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
Відповідно до частини 1 - 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону №294-ІХ у частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Враховуючи те, що Закон №294-ІХ та Закон №553-IX не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих на їх розвиток приписів статті 135 Закону №1402-VIII.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин 1, 3 статті 29 Закону №294-ІХ зі змінами;
- абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №553-ІХ.
При цьому Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Отже, положення Закону №294-ІХ зі змінами, Закону №553-ІХ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що своєю чергою виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші закони.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не у відповідності до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону №294-ІХ, зокрема - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Вказане свідчить про протиправну бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві та протиправні дії щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 рік із застосуванням статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік".
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 рік по 28.08.2020 рік із застосуванням обмежень, встановлених Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік", суд зазначає таке.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Отже суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не у відповідності до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону №294-ІХ, зокрема - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 рік по 28.08.2020 рік із застосуванням обмежень, встановлених Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік"
Оскільки нарахування та виплата Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в місті Києві позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 були здійснені із застосуванням обмеження її розміру, що суперечить вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII та призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд дійшов висновку про те, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 рік по 28.08.2020 рік із застосуванням обмежень, встановлених Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік".
Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриманої частини суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року в сумі 236 701,81 грн за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є ДСА України, суд зазначає таке.
Враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви, суд вважає, що у даному спірному випадку, належним способом захисту порушеного права позивачки є стягнення суддівської винагороди на її користь з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI).
Частиною 1 статті 3 Закону №4901-VI закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до підпункту 3 пункту 35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку №845 в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Абзацом 10 пункту 25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.
Положеннями статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.
З 2004 року запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150, метою якої є погашення заборгованості за виконавчими провадженнями на користь суддів, її завданням є - виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів.
Таким чином, суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється в порядку черговості згідно з чинним законодавством України органами Казначейства за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №640/27139/20 дійшов висновку, що наявні правові підстави для стягнення на користь позивачки суми невиплаченої у спірному періоді суддівської винагороди за рахунок коштів, передбачених для виконання рішень судів на користь суддів.
Вказане, на переконання суду, свідчить про необхідність стягнення на користь позивача недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
Саме такий спосіб буде належним та ефективним заходом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах, оскільки забезпечить поновлення порушених прав та буде адекватним наявним обставинам.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02.06.2020 у справі № 620/6056/20, від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020, від 22.07.2021 у справі № 260/3598/20, від 09.06.2022 у справі № 280/136/21, від 31.10.2023 у справі № 420/23334/21, від 29.05.2025 у справі №580/3002/23.
Крім того, у матеріалах справи наявна довідка Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві від 08.02.2022 №55, яка підтверджує здійснення у вересні 2020 року на користь позивача додаткової виплати суддівської винагороди в розмірі 3?944,50 грн.
З огляду на те, що ця сума частково компенсує недоотриману винагороду за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, щодо якого заявлено вимоги в розмірі 236?701,81 грн, суд вважає обґрунтованим коригування розміру заявлених грошових вимог шляхом їх зменшення на суму вже фактично отриманих коштів.
Відповідно, остаточна сума матеріальної вимоги за вказаний період становить 232?757,31 грн. Такий підхід узгоджується з принципами добросовісності, недопущення подвійного відшкодування, а також забезпечує об'єктивність і точність обрахунку грошових зобов'язань.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, а також необхідність належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе застосувати такий спосіб захисту прав позивача, як стягнення з Державної судової адміністрації України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 232?757,31 грн з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, з обов'язковим утриманням податків та зборів".
Саме такий судовий захист суд вважає ефективним.
Крім того, щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.
Суд не бере до уваги твердження відповідача стосовно того, що позов подано з перевищенням шестимісячного строку, встановленого частинами 1 та 2 статті 122 КАС України, оскільки зазначене не враховує особливості обчислення строку в контексті публічно-правового спору, що виник у зв'язку з системним порушенням гарантій суддівської незалежності.
Водночас суд оцінює доводи позивача про дотримання процесуального строку звернення до суду як обґрунтовані, послідовні та такі, що узгоджуються з нормами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також міжнародними стандартами доступу до правосуддя.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №?808/3241/17 (К/9901/55227/18), де суд зазначив, що порушення, які тривають у часі, не можуть бути обмежені загальним процесуальним строком, оскільки кожен місяць, у якому триває порушення, є окремим фактом порушення.
Позивачем наведено обставини, які свідчать про триваючий характер порушень, пов'язаних із нарахуванням та виплатою суддівської винагороди із застосуванням положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у редакції Закону №?553-IX, що, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №?10-р/2020, були визнані такими, що не відповідають Конституції України.
Судом враховано також положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на судовий захист та справедливе судочинство. Суд бере до уваги рішення ЄСПЛ у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", "Walchli v. France", "Kutic v. Croatia", в яких підкреслюється, що застосування надмірного формалізму щодо процесуальних строків не повинно обмежувати сутнісне право особи на доступ до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що цей адміністративний позов подано до суду 14.01.2022 року, про що свідчить поштовий штемпель на конверті, в якому на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва був направлений цей позов, тому строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Згідно з частиною1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати позивачем понесені не були, а тому розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись статтями 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення належного фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві та дії щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 рік із застосуванням статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік".
3. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 рік по 28.08.2020 рік із застосуванням обмежень, встановлених Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік".
4. Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року в сумі 232 757,31 грн (двісті тридцять дві тисячі сімсот п'ятдесят сім гривень 31 копійка) за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.