28 серпня 2025 року Справа № 280/5679/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому з урахуванням уточнення (вх. №35856 від 16.07.2025) просить:
визнати протиправною відмову відповідача (викладену в листі від 05.06.2025 №239док) у виплаті основного та додаткового грошового забезпечення за час безпідставного призупинення військової служби, включно з часом перебування в полоні;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу недоотриманого грошового та не здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення відповідно до абз. 11 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок», за весь час безпідставного призупинення військової служби, з 01.03.2022 по 01.03.2025;
зобов'язати відповідача застосувати передбачені чинним законодавством наслідки визнання безпідставним призупинення військової служби позивача з 01.03.2022 по 01.03.2025;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу основне та додаткове грошове забезпечення за час безпідставного призупинення військової служби, в тому числі, винагороду в розмірі 100000 грн за час перебування у полоні та до дня звільнення з полону включно, згідно з п. 11 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, з урахуванням індексації, а також здійснити продовольче, речове та інші види забезпечення відповідно до абз. 11 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що призупинення військової служби відбувається з дня внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст.407, ст.408 або ст.430 Кримінального кодексу України, перекваліфікація відповідного діяння свідчить про відсутність складу правопорушення, яке передбачає призупинення військової служби. Відповідна обставина має наслідком визнання призупинення військової служби - безпідставним, з подальшою виплатою недоотриманого грошового забезпечення. Вказує, що відмова частини не ґрунтується на вимогах закону, а виключно на безпідставних звинуваченнях в іншому кримінальному правопорушенні, в порушення презумпції невинності, то така є протиправною, що стало підставою звернення до суду.
Ухвалою судді від 20.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, 06.08.2025 через систему «Електронний суд» надав до суду відзив на позовну заяву (вх. №39580), в якому зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2022 №39 особовий склад батальйону, в якому проходив військову службу позивач, прибув 25.02.2022 до м. Дніпро, проте позивач не виконав наказ та не вибув з АДРЕСА_1 , маючи можливість це зробити 24.02.2022. Із посиланням на приписи ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п. 144-1, 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, зазначає, що відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.05.2023 №9-РС колишньому начальнику радіомаркерного пункту групи радіонавігації та посадки літаків радіотехнічної системи вузла радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпеченні сержанту ОСОБА_1 з 06.03.2022 призупинено військову службу та дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Також наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.05.2023 №109 сержанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 26.05.2023, а тому просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
З 29.04.2004 ОСОБА_1 проходив військову службу в батальйоні зв'язку та радіотехнічного забезпечення ВЧ НОМЕР_1 (далі - батальйон), місце дислокації якої було АДРЕСА_1 .
В зв'язку зі збройною агресію російської федерації проти України, на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №38 військова частина була передислокована до АДРЕСА_2 .
24.02.2022 сержанту ОСОБА_1 було доведено наказ на евакуацію усно перед строєм через начальника вузла радіотехнічного забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_2 про необхідність переміщення на аеродром «МіГ ремонт» міста Запоріжжя.
В ніч з 24 на 25 лютого 2022 року батальйон перемістився в м. Дніпро, тому сержанту ОСОБА_1 було доведено по телефону, що він повинен прибути до тимчасового місця перебування батальйону в АДРЕСА_2 .
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2022 №39 особовий склад батальйону в якому проходив військову службу позивач прибув 25.02.2022 до м. Дніпро.
Відповідач стверджує, що позивач не виконав наказ та не вибув з м. Мелітополь, Запорізької обл., маючи можливість це зробити 24.02.2022.
Натомість, позивач вказує, що Під час відступу ВЧ НОМЕР_1 з АДРЕСА_1 сержант ОСОБА_1 був покинутий внаслідок дезертирства сержанта ОСОБА_3 , який мав вивозити позивача та ще одного військовослужбовця на наявному у нього автомобілі. Залишившись без автомобіля, сержант ОСОБА_1 був позбавлений змоги самостійно дістатись до нового місця розташування ВЧ НОМЕР_1 , однак не полишав відповідних спроб.
Відтак, під час однієї зі спроб покинути АДРЕСА_1 з метою прибуття до ВЧ НОМЕР_1 , 21.04.2022 останній був виявлений військами агресора та потрапив у полон, з якого був звільнений лише 03.01.2024.
У період з 06.03.2022 по 25.02.2025 сержант ОСОБА_1 перебував у стані призупинення військової служби на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.05.2023 №9-РС.
На підставі листа Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 03.02.2025 №17-02-1771/2025, в якому повідомлено про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022081370000046 від 06.03.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України за фактом невиконання наказу про переміщення з АДРЕСА_1 начальником радіомаркерного пункту групи радіонавігації та посадки літаків радіотехнічної системи вузла радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпеченні сержантом ОСОБА_1 , було поновлено військову службу та дію контракту ОСОБА_1 з 25.02.2025 на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.02.2025 №7-РС.
У зв'язку з цим, сержант ОСОБА_1 подав рапорт на виплату перерахунок та виплату основного та додаткового грошового забезпечення за час призупинення військової служби, в тому числі, винагороду в розмірі 100000 грн за час перебування у полоні та до дня звільнення з полону включно, з 21.04.2022 по 03.01.2024, згідно з п. 11 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018.
Однак, листом від 05.06.2025 №239док ВЧ НОМЕР_1 відмовила у задоволенні рапорту, пославшись на те, що військова частина видала наказ, згідно з яким ОСОБА_1 був виключений з усіх видів забезпечення як військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину.
Вважаючи відмову відповідача щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 01.03.2025 протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII, зокрема, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
За правилами пункту 3 розділу ХХХ Поряду № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці) визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Відповідно до пунктів 5, 6, 7 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
При цьому, однією з підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення є з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Слід зазначити, що сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут). Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
В силу статті 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення (стаття 83 Дисциплінарного статуту).
Згідно зі статтею 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
За правилами статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Пунктом 1 розділу IІ Порядку №608 встановлено, що службове розслідування може призначатися у разі:
невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (пункт 1 роздвілу V Порядку №608).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (пункт 6 розділу VI Порядку № 608).
Також, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Пунктом 144-1 Положення №1153/2008 встановлено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України (пункт 144-2 Положення №1153/2008).
Проте, суд звертає увагу, що жодних доказів проведення першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, розслідування у кримінальному провадженні №42022081370000046 від 06.03.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 КК України за фактом вчинення дезертирства сержантом ОСОБА_1 відповідачем до суду не надано, а наявний у матеріалах справи лист ДБР від 03.02.2025 №17-02-1771/2025 підтверджує, що здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022081370000046 від 06.03.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 402 КК України за фактом невиконання наказу про переміщення з м. Мелітополь, Запорізької області до м. Запоріжжя начальником радіомаркерного пункту групи радіонавігації та посадки літаків радіотехнічної системи вузла радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпеченні сержантом ОСОБА_1 ; при цьому, досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, повідомлення про підозру жодній особі не здійснювалось.
Тобто, суд наголошує, що саме лише проведення службового розслідування та прийняття наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26.05.2023 №9-РС не може вважатися з'ясуванням в установленому законодавством порядку обставин щодо дезертирства позивача.
Таким чином, суд вважає, що відповідно до приписів Положення №1153/2008, факт здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022081370000046 від 06.03.2022 за частиною 4 статті 402 КК України за фактом невиконання наказу військовослужбовцем ОСОБА_1 не є підставою для призупинення проходження військової служби.
Наведене свідчить про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати з 06.03.2022 по 01.03.2025 ОСОБА_1 належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018.
При цьому, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як наслідок, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 06.03.2022 по 01.03.2025 належне йому грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та Порядку №260.
Водночас, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нараховувати належне грошове забезпечення у певному розмірі задоволенню не підлягають, як заявлені передчасно, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судовий збір у відповідності до статті 139 КАС України не стягується.
Керуючись статтями 16, 134, 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 06.03.2022 по 01.03.2025 належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 06.03.2022 по 01.03.2025 належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018.
В решті позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак