27 серпня 2025 року Справа № 280/4562/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного знаходження: ДУ «Кам'янська ВК № 101» 70050 Запорізька область, Запорізький район, смт Кам'яне, вул. Зелена, 32, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради (69033, м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 10А, ЄДРПОУ 05498909), третя особа Державна установа «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, ЄДРПОУ 41713679) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
02 червня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду від Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради (Фтизіопульмонологічна МСЕК КУ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» ЗОР) (далі - відповідач), третя особа Філія центру охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області (медична частина № 101)» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої (в редакції уточненої позовної заявим) позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення фтизіопульманологічної медикосоціальної експертної комісії КУ "Обласний центр медико-соціальної експертизи" ЗОР, викладеного у довідці форми №167/о від 18.12.2024, про невизнання інвалідом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );
зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ: 05498909) повторно провести оцінювання повсякденного функціонування ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), за результатами якого прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 2020 року медико-соціальною експертною комісією м. Харкова позивача було визнанo особою з інвалідністю ІІІ групи з приводу загального захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, із встановленням дати чергових переоглядів через один рік. До примусової тимчаcoвої зміни місця перебування позивача в Запорізьку область, поперeдній його огляд та встановлення групи інвалідності проводився комунальним закладом охорони здоров'я - міжрайонною спеціалізованою фтизіатричною МСЕК при департаменті охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації (довідка до акта - огляду МСЕК серії 12ААВ №344404) з визначенням та встановленням третьої групи інвалідності з 01.12.2023 та датою чергового переогляду 02.11.2024. Індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю №179/182. Загальна тривалість перебування на групі інвалідності - 3 (три) роки. Втрата працездатності визначена на рівні 75%. На протязі останнього року перебування на групі інвалідності позивачем сумлінно виконувалась рекомендовані індивідуальною програмою реабілітаційні заходи щодо відновлення обмеження життєдіяльності та інше. В тому числі ДУ ЦОЗ ДКВС України в Харківській та Луганській областях Темнівська багатопрофільна лікарня №100, ЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій областях Дніпропетровської багатопрофільної лікарні №4 в період з 21.10.2024 по 18.11.2024, відповідно до висновків яких загальний стан здоров'я не відновлено, у зв'язку із чим надані медичні рекомендації. На підставі заключних медичних висновків та встановлених діагнозів, медичною частиною №101 філії ЦОЗ ДКВС України в Запорізькій області до спеціалізованої фтизіатричної МСЕК м. Запоріжжя 27.11.2024 сформовано та направлено медичну справу для продовження раніше встановленої групи інвалідності. Начальником медичної частини №101 16.01.2025 було ознайомлено позивача з довідкою фтизіатричної медико-соціальної експертизи ЗОР від 18.12.2024 форми №167/о наказу МОЗ №577 від 30.07.2012 про невизнання інвалідом, без зазначення причини та підстав такої відмови. З метою досудового врегулювання спору позивачем 23.01.2025 до фтизіатричної МСЕК КУ "Обласний центр медико-соціальної експертизи" ЗОР направлено скаргу від 21.01.2025 вимогою скасування незаконно прийнятого рішення та надання роз'яснень щодо відмови в продовженні групи інвалідності. Не отримавши у установлений законом строк позивачем 10.03.2025 направлено скаргу до Міністерства охорони здоров'я України та звернення до філії ЦОЗ ДКВС України в Запорізькій області щодо бездіяльності та неправомірних дій керівництва фтизіатричної МСЕК КУ "Обласний центр медико-соціальної експертизи" ЗОР м. Запоріжжя та вимогу повторного направлення медичної справи позивача на розгляд новостворених експертних команд оцінювання повсякденного функціонування особи. 02 квітня 2025 року за вих. №737 від 13.02.2025 від КНП "Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб" Запорізької обласної ради позивачем було отримало лист - відповідь на його скаргу від 21.01.2025, в якому йдеться про начебто відсутність даних в медичній документації (справі) для встановлення групи інвалідності (саме встановлення, а не як у випадку позивача - продовження вже раніше призначеної групи). При цьому також позивач не погоджується з зазначеним листом в частині зволікань на супутні раніше встановлені діагнози загального захворювання, пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ (додаток - копія виписки із медичної карти №3089), які безпідставно проігноровано та не взято до уваги з передчасним винесенням оскаржуваного рішення МСЕК. При цьому, оскаржуваного рішення остаточно не скасовано та де-юре не заперечують права звернення до суду в поновленні конституційних прав позивача. Всупереч приписам, передбачених п. 19 положення про МСЕК, огляд позивача, за результатами якого було прийнято оскаржуване рішення, за його твердженнями, здійснювався лікарями, спеціальність яких невідома. Окрім цього, немає підтверджень тому, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем після здійснення необхідних досліджень Болюха Є.А. лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, опитування хворого та за результатами об'єктивного обстеження позивача членами комісії, що свідчить про порушення відповідачем порядку проведення медико-соціальної експертизи. У зв'язку із викладеним позивач звернулася з даним позовом до суду та просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
23 червня 2025 року представником позивача надано до суду клопотання про усунення недоліків позовної заяви та уточнену позовну заяву згідно змісту якої змінено третю особу та позовні вимоги
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду витребувано у Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради інформацію та належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2025 повторно витребувано у Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради інформацію та належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, викладене у довідці форми № 167/о від 18.12.2024 про невизнання інвалідом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На виконання ухвали суду 22.08.2025 на адресу суду відповідачем надано витребувані докази.
Станом на час розгляду справи від відповідача ані відзиву, ані повідомлення щодо неможливості надання відзиву не надходили.
Відповідно до положень частин 3 - 4 ст. 124 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється:
1) за наявності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки до її електронного кабінету;
2) за відсутності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур'єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.
Копія ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 27.06.2025 направлялася відповідачу до його електронного кабінету в системі Електронний суд та отримана ним 27.06.2025 о 13:45 год.
Таким чином, суд вжив усіх необхідних процесуальних заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Згідно з положеннями статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Шевченківським РВ УМВС України в Харківській області 20.12.2001.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 344208 від 29.11.2022 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 01.12.2022 строком до 02.11.2023. Захворювання пов'язане з проходженням служби в ОВС.
Відповідно до довідки про невизнання інвалідом від 18.12.2024 ОСОБА_1 не визнано інвалідом.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно положень частин 1 - 2 ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закону № 875-XII, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
Абзацом четвертим статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV (далі - Закону № 2961-IV, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено, що інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
За визначенням, наведеним у статті 1 вказаного Закону, медико-соціальна експертиза це встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Відповідно до частин першої-шостої статті 7 цього Закону, медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу "особа з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю" у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані. Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від міри втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді. До підгрупи А першої групи інвалідності належать особи з виключно високою мірою втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування. До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з високою мірою втрати здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Згідно з частиною восьмої цієї ж статті, медико-соціальні експертні комісії визначають:
- групу інвалідності, її причину і час настання (особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини);
- види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я;
- причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою;
- ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
- ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи, військової агресії Російської Федерації проти України;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 3 Закону № 875-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин і втратила чинність з 01.01.2025, відповідно до статті 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та статті 7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" було затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затверджені.
Положення про медико-соціальну експертизу визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Пунктами 3, 4 Положення про медико-соціальну експертизу було передбачено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Згідно з пунктом 17 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктами 12, 13 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії, зокрема, здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють правомірність прийнятих ними рішень і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх; повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання; проводять у складних випадках огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій.
Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, зокрема, здійснює організаційно-методичне керівництво обласними, Київським та Севастопольським міськими центрами (бюро) медико-соціальної експертизи; розробляє комплексні заходи щодо профілактики і зниження рівня інвалідності, а також удосконалення порядку проведення реабілітації осіб з інвалідністю; проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, і в разі необхідності скасовує їх.
Пунктом 20 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
Так, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 №561 затверджено Інструкцію про встановлення груп інвалідності (далі - Інструкція №561 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1.3 Інструкції №561, відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, медико-соціальна експертиза проводиться хворим, що досягли повноліття, інвалідам, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до п. 1.4 Інструкції №561, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з п. 1.9 Інструкції №561, огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, проводиться згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.
Відповідно до п. 1.10 Інструкції № 561, при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Пунктом 2.2 Інструкції № 561 передбачені критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.
Ступінь обмеження життєдіяльності - величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.
Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 561, причини інвалідності встановлюються згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317.
Згідно з п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.
Як передбачено пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Відповідно до п.22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності №1317 повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.
Повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такої особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності або за рішенням суду.
Особам, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду у разі наявності вроджених вад розумового чи фізичного розвитку, анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у місці проживання особи з інвалідністю, а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Зі змісту позовної заяви слідує, що 18.12.2024 ОСОБА_1 рішенням фтизіатричної МСЕК КУ "Обласний центр медико-соціальної експертизи" ЗОР було відмовлено в наданні статусу особи з інвалідністю, що підтверджується довідкою про невизнання інвалідом від 18.12.2024 форми №167/о.
Разом із тим, пунктом 15 Положення №1317 передбачено, що комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Крім того, пункт 5 цього Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності також передбачає, що у разі коли особа, що звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд до комісії за станом здоров'я згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії у зв'язку з тим, що проживає у віддаленій місцевості, огляд проводиться за місцем проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров'я, в яких така особа перебуває на лікуванні.
У разі подання письмової заяви особою, що звертається для встановлення інвалідності (її законним представником), у якої наявні захворювання, дефекти, необоротні морфологічні стани, порушення функцій органів та систем організму, за яких група інвалідності встановлюється безстроково, перелік яких затверджується МОЗ, комісія може приймати рішення про встановлення інвалідності заочно на підставі направлення лікарсько-консультативної комісії.
Встановлення інвалідності заочно не проводиться за п'ятьма найбільш поширеними нозологічними формами захворювань, визначеними у переліку, що затверджується МОЗ, а також у разі, коли вона спричинена:
нещасним випадком на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я);
професійним захворюванням;
захворюванням, одержаним під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;
захворюванням, пов'язаним з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
захворюванням, одержаним в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
У разі тимчасового легального перебування громадян України за кордоном на території держав, з якими укладено міждержавні договори (угоди) про соціальне забезпечення, комісія може за заявою особи, що звертається для встановлення інвалідності, приймати рішення про встановлення інвалідності заочно за результатами медичного обстеження в державі перебування.
Суд звертає увагу, що пунктом 2 постанови "Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України" від 08.03.2022 №225 (далі - Постанова №225, в редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин) було установлено, що на період дії воєнного стану на території України: пункт 5 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», не застосовується.
Згідно з пп. 1 п. 1 Постанови №225 на період дії воєнного стану на території України та протягом шести місяців після його припинення або скасування: у разі коли особа, що звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд до медико-соціальної експертної комісії, така комісія може приймати рішення про встановлення інвалідності заочно на підставі направлення лікарсько-консультативної комісії.
Кримська республіканська, обласні, центральні міські у мм. Києві та Севастополі, міські, міжрайонні та районні медико-соціальні експертні комісії здійснюють свої функції з забезпеченням принципу екстериторіальності та забезпечують проведення медико-соціальної експертизи за направленням лікарсько-консультативною комісією незалежно від місця реєстрації, проживання або перебування особи, що звертається для встановлення інвалідності (пп. 2 п. 1 Постанови №225).
Таким чином, як Положенням №1317, так і Постановою №225, в тому числі на період дії воєнного стану, встановлена особиста участь особи в огляді для медико-соціальної експертної комісії.
І лише у разі коли особа, що звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд до медико-соціальної експертної комісії, така комісія може приймати рішення про встановлення інвалідності заочно на підставі направлення лікарсько-консультативної комісії.
Відтак, законодавством визначена можливість комісії приймати рішення про встановлення інвалідності заочно, лише у тому випадку, коли особа, що звертається для встановлення інвалідності, не може прибути.
Таким чином, на період дії воєнного стану медико-соціальні експертні комісії мають право у разі неприбуття особи на огляд приймати рішення заочно за наявними документами.
У спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, суд враховує положення пункту 1.10 Інструкції №561, чинної на час виникнення спірних правовідносин, де вказано, що при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
За таких обставин, з враховуючи надані відповідачем документи архівної медико-експертної справи ОСОБА_1 суд доходить висновку, що доводи позову щодо того, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем без здійснення необхідних досліджень ОСОБА_2 лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, опитування хворого та за результатами об'єктивного обстеження позивача членами комісії, що свідчить про порушення відповідачем порядку проведення медико-соціальної експертизи не знаходять свого підтвердження матеріалами справи.
Враховуючи наведене, відповідачем правомірно прийнято рішення на підставі медичних документів позивача.
Отже, позивачем не доведено факту вчинення з боку відповідача порушення його прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд у постановах від 26.09.2018 у справі №817/820/16, від 17.12.2018 у справі №819/3211/15, від 17.03.2020 у справі №240/7133/19, від 30.11.2020 у справі №200/14695/19-а, від 30.04.2021 у справі №160/12235/19 висловив правову позицію, що при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів «Інструкції про встановлення груп інвалідності», «Положення про медико-соціальну експертизу» та «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності».
При цьому, в постанові від 30.11.2020 у справі №200/14695/19-а Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вищевикладених правових висновків.
З огляду на зазначене, суд констатує, що у даній справі відсутні підстави для здійснення власної оцінки прийняття відповідачем висновку щодо відсутності підстав для встановлення позивачу групи інвалідності, оскільки це є дискреційним повноваженням МСЕК.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У розвиток цієї конституційної норми частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (ст. 2 КАС України).
Конституційний Суд України, надаючи тлумачення частини другої статті 55 Конституції України в своєму Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/4406/16 та від 29.06.2021 у справі №1/380/2019/000578.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного знаходження: ДУ «Кам'янська ВК № 101» 70050 Запорізька область, Запорізький район, смт Кам'яне, вул. Зелена, 32, РНОКПП 3041525012) до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради (69033, м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 10А, ЄДРПОУ 05498909), третя особа Державна установа «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, ЄДРПОУ 41713679) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 27 серпня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз