28 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/20964/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати з 29 січня 2020 року по 22 серпня 2024 року належних виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (надалі - Закон № 294-IX) станом на 01 січня 2020 року, Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (надалі - Закон № 1082-IX) станом на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (надалі - Закон № 1928-ІХ) станом на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (надалі - Закон № 2710-ІХ) станом на 01 січня 2023 року та без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (надалі - Закон № 3460-IX) станом на 01 січня 2024 року;
- зобов'язати відповідача здійснити з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року перерахунок належного грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 294-IX станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року перерахунок належного грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 1082-IX станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року перерахунок належного грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом № 1928-ІХ станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року перерахунок належного грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2710-ІХ станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01 січня 2024 року по 22 серпня 2024 року перерахунок належного грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 15 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку зі звільненням з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 3460-IX станом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон № 2050-ІІІ) за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення.
Позовні вимоги мотивовані виплатою грошового забезпечення під час проходження військової служби у неналежному розмірі. Стверджуючи, що після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (надалі - Постанова № 103), згідно з якою було визначено до застосування при обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, відновлено дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704) у попередній редакції, відповідно до якої при обрахунку посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Проте, відповідач продовжував з 29 січня 2020 року виплачувати грошове забезпечення (посадовий оклад та оклад за військовим званням) з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що також зумовило заниження виплачених додаткових видів грошового забезпечення. Тому вважає належним до виплати грошове забезпечення з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб з урахуванням його розміру на 01 січня календарного року, разом із компенсацією втрати частини доходів відповідно до положень Закону № 2050-ІІІ.
Ухвалою від 04 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву зазначає про те, що в редакції на час набрання чинності Постановою № 704 у пункті 4 було закріплено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 цієї постанови. В подальшому Постановою № 103 внесено зміни до Постанови № 704 та пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: виключено вимогу щодо обрахування посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи із розрахункової величини "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року)", вказавши цю розрахункову величину як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року". Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 підтверджено незмінність правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі - "1762,00 грн.". Наведена обставина, як доводить відповідач, неспростовно засвідчує, що у спірних правовідносинах відсутня подія прийняття Урядом з 29 січня 2020 року постанови з приводу збільшення розмірів посадових окладів та окладів за званнями у порядку частини четвертої 4 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII). Тому у силу дії відповідного рішення Уряду нормативного характеру усі суб'єкти владних повноважень були зобов'язані призначати, обчислювати, нараховувати та виплачувати реальне (фактичне) грошове забезпечення діючих публічних службовців за Постановою № 704 із використанням показника прожиткового мінімуму працездатної особи у 1762 грн. Щодо виплати суми компенсації згідно із Законом № 2050-ІІІ, то як вважає відповідач, у разі нарахування виплати за рішенням суду, виникає підстава для виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати спірної компенсації є, як стверджує відповідач, порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
З таких підстав просить відмовити в позові.
Ухвалою суду від 03 квітня 2025 року задоволено клопотання позивача та зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/35573/23; ухвалою від 15 липня 2025 року провадження поновлено.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Не є спірним, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 та на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 серпня 2024 року № 243 майстер-сержанта контрактної служби ОСОБА_1 , командира радіолокаційного взводу батареї управління та артилерійської розвідки Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 22 серпня 2024 року № 174-РС з військової служби у відставку за підпунктом "б" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", з 22 серпня 2024 року виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 07 вересня 2024 року № 4592 з 01 січня 2020 року по 01 травня 2020 року ОСОБА_1 за посадою "командир взводу" встановлено посадовий оклад 3440,00 грн (12 тарифний розряд; 1,95 тарифний коефіцієнт) та оклад за військовим званням у розмірі 880,00 грн (тарифний коефіцієнт 0,5); з 01 травня 2020 року по 01 березня 2023 року за посадою "командир взводу" встановлено посадовий оклад 3440,00 грн (12 тарифний розряд; 1,95 тарифний коефіцієнт) та оклад за військовим званням у розмірі 950,00 грн (тарифний коефіцієнт 0,54); з 01 березня 2023 року по день звільнення за посадою "командир взводу" встановлено посадовий оклад 3440,00 грн (12 тарифний розряд; 1,95 тарифний коефіцієнт) та оклад за військовим званням у розмірі 1020,00 грн (тарифний коефіцієнт 0,58).
Довідкою відповідача про виплачені одноразові додаткові види грошового забезпечення від 08 листопада 2024 року за № 5988 підтверджено нарахування позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2024 роки у сумах: 14115,53 грн (у листопаді 2020 року та у грудні 2021 року), 19071,53 грн (у жовтні 2022 року), 26446,65 грн (у жовтні 2023 року), 26814,60 грн (у липні 2024 року); матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у сумах 950,00 грн (у жовтні 2020 року, у листопаді 2021 року та у листопаді 2022 року); грошової компенсації за невикористані дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток у серпні 2024 року у сумі 178764,00 грн та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у сумі 134073,00 грн.
На заяву позивача від 29 серпня 2024 року щодо перерахунку грошового забезпечення відповідач у довідці від 07 вересня 2024 року № 4592 зазначив про нарахування виплат відповідно до Постанови № 704.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом № 2011-XII.
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова № 103, якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Так, відповідно до статті 7 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року визначено на рівні 1762 гривень.
Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, та, відповідно, передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: "1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
У цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 22 серпня 2024 року, тобто, позивач, апелюючи до дати ухвалення судового рішення - 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, доводить, що посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися за правилами пункту 4 Постанови № 704, у редакції, чинній на 29 січня 2020 року - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, тобто на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, на 01 січня 2024 року, а не "на 01 січня 2018 року" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 суд касаційної інстанції висловився, зокрема, про таке: "на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон № 294-IX та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"."
Таким чином, Закони № 294-IX, № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-IX не містять застережень щодо застосування у 2020-2023 роках як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, згідно із яким прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX, Закону № 1928-IX та Закону № 2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Разом з тим, 20 травня 2023 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704" (надалі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови № 704 й викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, був застосовним до 19 травня 2023 року включно.
Роблячи висновки в частині позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з 20 травня 2023 року суд, насамперед, виходить з принципу диспозитивності адміністративного судочинства, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23).
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 520/27906/21).
А тому слід враховувати, що у цій справі позивачем визначено предметом оскарження, зокрема "протиправність дій відповідача щодо обчислення грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року". Проте, у межах розгляду цієї справи позивач не ставить питання про скасування Постанови № 481.
Суд зважає, що підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Постанова № 481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24 (ухвалою від 04 серпня 2025 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України), № 320/41449/23, № 320/35573/23.
Питання нарахування грошового забезпечення військовослужбовця з 20 травня 2023 року, яке розраховане із розміру посадових окладів військовослужбовців із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 грн, запровадженої Постановою № 481, а не із розміру "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року", як це було передбачено пунктом 4 Постанови № 704 до внесених змін, було предметом розгляду Верховним Судом у постановах від 02 липня 2025 року у справі № 240/29489/23, від 03 липня 2025 року у справі № 380/13292/24, які в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України підлягають урахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У вказаних судових рішеннях Верховний Суд резюмував, що внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704. Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Верховний Суд неодноразово підкреслював, що принцип законності, закріплений у статті 19 Конституції України, вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.
Спеціальним Законом № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов'язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).
Водночас, як зазначив Верховний Суд у згаданих постановах від 02 липня 2025 року у справі № 240/29489/23, від 03 липня 2025 року у справі № 380/13292/24, визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, за наведеного правового регулювання спірних правовідносин, з 20 травня 2023 року до розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб підлягає урахуванню розрахункова величина 1762 грн, встановлена пунктом 4 Постанови № 704 в чинній на час виплат редакції.
За результатом розгляду адміністративної справи ураховуючи встановлені обставини цієї справи та за наведеного вище правового регулювання суд дійшов висновку, що посадовий оклад ОСОБА_1 , його оклад за військовим званням як військовослужбовця, з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а не "на 01 січня 2018 року"). З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувались й одноразові додаткові види грошового забезпечення упродовж цього періоду: грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2022 роки.
Тож позовні вимоги у цій частині суд визнає обґрунтованими, які, відповідно, підлягають задоволенню.
Що ж до періоду розрахунку грошового забезпечення з 20 травня 2023 року по 22 серпня 2024 року, то у зв'язку із набранням чинності Постановою № 481 на час нарахування спірних виплат, відсутні підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2023 року та на 01 січня 2024 року за вказаний період, а також відповідного перерахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2023 - 2024 роки (нараховані у жовтні 2022 року та у липні 2024 року відповідно), а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення за означений період, у тому числі нарахованих відповідно до пункту 6 Розділу XXXІ та пункту 5 Розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, і виплачених при звільненні з військової служби та заявлених до перерахунку за змістом позовних вимог: грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільнення з військової служби, нараховані та виплачені позивачу у вересні 2024 року.
Тому у задоволенні заявлених вимог за період з 20 травня 2023 року по 22 серпня 2024 року включно (день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ) слід відмовити.
В частині заявлених позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати спірних сум грошового забезпечення починаючи з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати, суд виходить з того, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-III.
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Аналіз наведених норм Закону № 2050-ІІІ дає підстави вважати, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформульовано Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 та підтримано й натепер, зокрема, у постановах від 28 жовтня 2024 року у справі № 420/2598/24 та від 20 грудня 2024 року у справі № 440/6875/24, висновки у яких є релевантними у цій справі.
Ба більше, такий висновок суду узгоджується із висновками Європейського Суду з прав людини у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі "Шемет проти України". Так, у цій справі під час провадження в Європейському суді з прав людини Уряд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, в якій право позивача на компенсацію за невиплачену пенсію було визнано лише після того, як національні суди зобов'язали ПФУ перерахувати його пенсію, стверджував, що заявниця не могла вимагати компенсації за відсутності попереднього судового рішення, яке зобов'язувало ПФУ перерахувати її пенсію. Проте, Європейський суд з прав людини відхилив вказаний вище довід Уряду і зазначив, що з положень національного законодавства не випливає, що рішення національних судів щодо позову заявниці про компенсацію залежало від попереднього рішення, яке зобов'язувало ПФУ перерахувати її пенсію.
Тому суд визнає безпідставними доводи відповідача про попереднє нарахування та фактичну сплату відповідних сум грошового забезпечення для цілей виплати компенсації втрати частини доходів.
Так само необґрунтовано відповідач ставить у залежність виплату спірної компенсації від виконання судового рішення щодо спірних сум грошового забезпечення з підстав, викладених судом вище.
За встановленого правового регулювання виплати компенсації втрати частини доходів та враховуючи висновки суду щодо задоволення заявлених вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, суд доходить висновку, що позивач має право на спірну компенсаторну виплату втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати безвідносно до попереднього нарахування та виплати спірних сум грошового забезпечення, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 29 січня 2020 року компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати спірного у цій справі грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно суд визнає обґрунтованими.
Таким чином позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню частково.
Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246, 250 КАС України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року належних ОСОБА_1 виплат без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок належного з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок належного з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок належного з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових його складових), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок належного з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових його складових) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
28.08.25