28 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/19214/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року відкрито провадження у справі № 240/1579/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 31 липня 2025 року роз'єднано позовні вимоги у справі № 240/1579/25 та ухвалою суду від 31 липня 2025 року виділено в окреме провадження у справі № 240/19214/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова про:
- визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на календарний рік, в період з 30 січня 2020 року по 14 березня 2022 року;
- зобов'язання відповідача здійснити з 30 січня 2020 року по 14 березня 2022 року перерахунок та виплату грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704) із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на календарний рік, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року;
- зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги для оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік відповідно до Постанови № 704 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року;
- зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік відповідно до Постанови № 704 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, із урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані виплатою грошового забезпечення під час навчання у військовому інституті у неналежному розмірі, оскільки з набранням чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (надалі - Постанова № 103), згідно з якою було визначено до застосування при обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у попередній редакції, відповідно до якої при обрахунку посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Тому, на переконання позивача, нарахування грошового забезпечення (посадовий оклад та оклад за військовим званням) з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн, що також зумовило заниження матеріальної допомоги для оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, доводить протиправність поведінки відповідача у спірних правовідносинах.
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву зазначає про те, що з набранням чинності з 24 лютого 2018 року нової редакції пункту 4 Постанови № 704, пункт 6 Постанови № 103 став частиною Постанови № 704 і вичерпав свою дію, тому скасування судом 29 січня 2020 року зазначеного пункту 6 жодним чином не вплинуло, на переконання відповідача, на чинність пункту 4 Постанови № 704. Стверджує, що абзац перший пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103 був чинним з 24 лютого 2018 року по 19 травня 2023 року - моменту внесення з 20 травня 2023 року змін постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704". Жодним судовим рішенням, як зауважує відповідач, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103 не було визнано протиправним та нечинним, окрім того, Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями, як доводить відповідач, вносити зміни до нормативно-правового акту, який втратив свою чинність, відповідно, своєю Постановою від 12 травня 2023 року № 481 Кабінет Міністрів України 12 травня 2023 року вніс зміни до чинного на той момент абзацу першого пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 24 лютого 2018 року, тобто воля Уряду була спрямована на припинення дії відповідних норм з 12 травня 2023 року, та положення яких були правомірно застосовані відповідачем для належного і своєчасного розрахунку та виплати грошового забезпечення позивача.
Також відповідач наполягає на пропущенні позивачем тримісячного строку звернення до суду відповідно до положень частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) у редакції, чинній з 19 липня 2022 року. Натомість, як зазначає відповідач, припущення, що звернення до суду з цим позовом не обмежується строком в силу положення частини другої статті 233 КЗпП України, є необґрунтованими враховуючи, що вказана норма КЗпП України зазнала змін згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (надалі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відтак відповідач наполягає на відсутності правових підстав для застосування редакції норми частини другої статті 233 КЗпП України до 19 липня 2022 року на момент звернення позивача з адміністративним позовом 22 січня 2025 року.
З таких підстав просить відмовити в позові.
Розглянувши доводи позовної заяви та заперечення у відзиві на позовну заяву, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Не є спірним у цій справі, що упродовж спірного періоду (з 30 січня 2020 року по 14 березня 2022 року) ОСОБА_1 навчався у Житомирському військовому інституті імені С.П.Корольова.
Згідно з довідкою про нараховане щомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 в матеріалах справи у період з січня 2022 року по березень 2022 року встановлено посадовий оклад 3440 грн на місяць; оклад за військовим званням з січня по жовтень 2020 року 670,00 грн, а з листопада 2020 року по березень 2022 року - 740,00 грн. Наданою "Інформацією про розмір прожиткового мінімуму, застосованого при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 у 2020 та 2021 роках" підтверджено застосування такого показника станом на 01 січня 2018 року на рівні 1762,00 грн.
Відповідно до довідки про розмір нарахованих одноразових додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік нараховано грошову допомогу для оздоровлення у сумі 12147,83 грн та у 2021 році - 12303,75 грн грошової допомоги для оздоровлення.
Оскільки питання строку звернення до суду з позовом потребує вирішення до переходу до розгляду спору по суті, суд, враховуючи довід відповідача щодо пропущення строку звернення до суду з цим позовом, звертає увагу, що з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом'якшує або скасовує відповідальність (абзац 3 пункту Рішення від 09 лютого 1999 року, пункт 4 Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зпівід 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів дозволяють дійти висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Оскільки період заявлених позовних вимог щодо обчислення спірного грошового забезпечення з 30 січня 2020 року по 14 березня 2022 року охоплено дією норми частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до 19 липня 2022 року, відсутні підстави вважати пропущеним позивачем строк звернення до суду із позовом у цій справі.
Такі висновки суду викладені в ухвалі від 27 січня 2025 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 240/1579/25 й суд не знаходить їх передчасними, а тому доводи відповідача у цій частині суд відхиляє.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам по суті спору суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набрала чинності Постанова № 103, якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постанова № 103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Так, відповідно до статті 7 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року визначено на рівні 1762 гривень.
Отже, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, та, відповідно, передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України Постановою № 1038 виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: "1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.". В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
У цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 14 березня 2022 року, тобто, позивач, апелюючи до дати ухвалення судового рішення - 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, доводить, що посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу має визначатися за правилами пункту 4 Постанови № 704, у редакції, чинній на 29 січня 2020 року - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, тобто на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, а не "на 01 січня 2018 року" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 суд касаційної інстанції висловився, зокрема, про таке:
"на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-IX) та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX (надалі - Закон № 1082-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"."
Отже, Закон № 294-IX, Закон № 1082-IX та Закон України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (надалі - Закон № 1928-IX) не містять застережень щодо застосування у 2020-2022 роках як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року.
Таким чином, з огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, згідно із яким прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Законам № 294-IX, № 1082-IX, № 1928-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
За результатом розгляду адміністративної справи ураховуючи встановлені обставини цієї справи та за наведеного вище правового регулювання суд дійшов висновку, що посадовий оклад ОСОБА_1 , його оклад за військовим званням як військовослужбовця, з 30 січня 2020 року по 14 березня 2022 року включно мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а не "на 01 січня 2018 року"). З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувалась й грошова допомога на оздоровлення за 2020 - 2021 роки.
Тому позовні вимоги у цій частині заявлено обґрунтовано, які підтверджено належними та достатніми доказами в матеріалах справи, а тому, відповідно, підлягають задоволенню.
Оскільки ухвалою суду від 27 січня 2025 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 240/1579/25, суд, задовольнивши клопотання позивача, витребував у відповідача, серед іншого, довідку про суми нарахованих та виплачених позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, й наданою відповідачем довідкою про розмір нарахованих одноразових видів грошового забезпечення підтверджено нарахування позивачу лише грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2021 роки, у задоволенні позовних вимог щодо перерахунку грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2021 роки належить відмовити.
Тож позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова (просп. Миру, буд. 22, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10004, код ЄДРПОУ 08183359) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на календарний рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" в період з 30 січня 2020 року по 14 березня 2022 року.
Зобов'язати Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова здійснити з 30 січня 2020 року по 14 березня 2022 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на календарний рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Зобов'язати Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", із урахуванням раніше виплачених сум.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
28.08.25