27 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/12082/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - Управління, відповідач) про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №064450012096 від 01 квітня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 01 вересня 1987 року по 03 серпня 1987 року та з 12 жовтня 1990 року по 08 червня 1994 року, з 01 березня 1995 року по 17 жовтня 1999 року, з 05 березня 2002 року по 01 квітня 2002 року, з 13 травня 2004 року по 31 серпня 2004 року, з 01 вересня 2004 року по 05 серпня 2005 року та призначити йому пенсію за віком, починаючи з дати звернення, тобто з 25 березня 2025 року.
В обґрунтування позову зазначає, що має право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058), у зв'язку із чим після досягнення необхідного віку звернувся до пенсійного органу з відповідною заявою, проте отримав відмову, мотивовану недостатністю у нього страхового стажу необхідної тривалості. Вважаючи таку відмову пенсійного органу протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, а також визначено, що вона буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Водночас, ОСОБА_1 подано до матеріалів справи додаткові пояснення, в яких наведено доводи і мотиви, аналогічні тим, що вже були ним викладені у позовній заяві, вимоги якої він просив задовольнити.
У відповідності до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі її фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Так, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 25 березня 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою про призначення йому дострокової пенсії за віком відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058).
Порушуючи питання про призначення пенсії, ОСОБА_1 виходив з того, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за №121 від 30 квітня 2024 року та довідок Військової частини НОМЕР_1 за №1018 від 04 квітня 2024 року і за №1312 від 01 травня 2024 року, він в період з 26 грудня 2023 року по 29 квітня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Бахмутський район, н.п. Торецьк, н.п. Костянтинівка, як наслідок, після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років набув як такого права на призначення дострокової пенсії за віком на підставі пункту 4 частини 1 статті 115 Закону №1058.
Вказана заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яким 01 квітня 2025 року прийнято рішення №064450012096 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Мотивуючи таке своє рішення, пенсійний орган, посилаючись на положення статті 24 Закону №1058 та Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року №2783-IX, зазначав, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 20 років 14 днів й до нього не враховуються періоди:
- навчання з 01 вересня 1987 року по 08 червня 1994 року, оскільки навчання перетинається з проходженням військової cлужби;
- з 01 березня 1995 року по 17 жовтня 1999 року, оскільки цей стаж набутий на території pociйської федерації;
- з 05 березня 2002 року по 01 квітня 2002 року, оскільки має місце виправлення в даті постанови про звільнення та відсутня інформація в Реєстрі (мається на увазі Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування);
- з 13 травня 2004 року по 31 серпня 2004 року та з 01 вересня 2004 року по 05 серпня 2005 року, оскільки відсутня інформація в Реєстрі.
Не погоджуючись із відмовою у зарахуванні йому спірних періодів до страхового стажу, що дає право на призначення дострокової пенсії за віком, та, як наслідок, - з відмовою у призначенні такої пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон №1058, який також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
В частині 3 статті 4 Закону №1058 закріплено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положеннями статті 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Приписами статті 8 Закону №1058 визначено право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом пункту 4 частини 1 статті 115 Закону №1058 право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058).
За правилами, встановленими статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як вже вказувалось в цьому рішенні, відмовляючи ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, Управління у своєму рішенні від 01 квітня 2025 року за №064450012096 посилалось на відсутність у нього необхідного страхового стажу, оскільки зарахуванню до нього не підлягають періоди:
- навчання з 01 вересня 1987 року по 08 червня 1994 року, оскільки навчання перетинається з проходженням військової cлужби;
- з 01 березня 1995 року по 17 жовтня 1999 року, оскільки цей стаж набутий на території pociйської федерації;
- з 05 березня 2002 року по 01 квітня 2002 року, оскільки має місце виправлення в даті постанови про звільнення та відсутня інформація в Реєстрі (мається на увазі Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування);
- з 13 травня 2004 року по 31 серпня 2004 року та з 01 вересня 2004 року по 05 серпня 2005 року, оскільки відсутня інформація в Реєстрі.
Що до незарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи в Окружній виборчій комісії №67 - з 05 березня 2002 року по 01 квітня 2002 року, оскільки в трудовій книжці має місце виправлення в даті постанови про звільнення та відсутня інформація в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, в Державному підприємстві «Укрмонолітспецбуд» - з 13 травня 2004 року по 31 серпня 2004 року і в Закритому акціонерному товаристві «Лігобуд» - з 01 вересня 2004 року по 05 серпня 2005 року, оскільки відсутня інформація в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України та статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (надалі також - Інструкція №58).
В пункті 1.1 Інструкції №58 визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За змістом пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
При цьому, заповнення трудової книжки здійснюється виключно роботодавцем, а не працівником. Тобто, відповідальним за заповнення трудової книжки є саме підприємство-роботодавець, а відтак вина позивача в тому, що його трудова книжка могла бути заповнена роботодавцем з якимись недоліками, відсутня.
Крім того, приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладено на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках - іншу відповідальність.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
В той же час, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у його постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, жодним діючим нормативним актом не передбачено права пенсійного органу на незарахування певних документально підтверджених періодів роботи до страхового стажу пенсіонера, в зв'язку з чим, покладення відповідачем відповідальності на заявника у вигляді незарахування останньому певних періодів його роботи до трудового стажу є неприйнятним.
Проте, приймаючи оскаржуване рішення, Управління не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах та наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, формальні неточності (виправлення) у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження пенсійним органом особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Така ж позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Також, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року (дата набрання чинності 01 січня 2011 року) (далі - Закон №2464-VI) у 2011 році створений Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В статті 1 Закону №2464-VI зазначено, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб (пункт 1 частини 1). Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом (пункт 7 частини 1).
Положеннями статті 19 Закону №2464-VI визначено, що Реєстр страхувальників - це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску страхувальників. Реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (частина 1). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті дані з реєстру страхувальників про взяття на облік страхувальника (частина 3).
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону №2464-VI Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
З наведеного можна зробити висновок, що позивач не є відповідальним за формування та ведення Реєстру страхувальників та Реєстру застрахованих осіб.
В той же час, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.
Згідно трудової книжки ОСОБА_1 у період з 26 лютого 2002 року по 01 квітня 2002 року він працював по строковому трудовому договору в Окружній виборчій комісії №67, у період з 13 травня 2004 року по 31 серпня 2004 року - на посаді геодезиста другої категорії в Державному підприємстві «Укрмонолітспецбуд», у період з 01 вересня 2004 року по 05 серпня 2005 року - на посаді геодезиста першої категорії в Закритому акціонерному товаристві «Лігобуд».
Разом з тим, відсутність за даними органів Пенсійного фонду України в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування інформації про роботу позивача в Окружній виборчій комісії №67, Державному підприємстві «Укрмонолітспецбуд», Закритому акціонерному товаристві «Лігобуд», відповідно, в періоди з 26 лютого 2002 року по 01 квітня 2002 року, з 13 травня 2004 року по 31 серпня 2004 року та з 01 вересня 2004 року по 05 серпня 2005 року не може бути підставою для відмови в зарахуванні ОСОБА_1 цих періодів до страхового стажу й призначенні йому дострокової пенсії за віком, оскільки пенсійний стаж позивача підтверджується записами в його трудовій книжці.
Крім того, при оформленні документів для призначення пенсій органами Пенсійного фонду України застосовується Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846.
Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунку та поновлення пенсії, визначений Розділом 2 цього Порядку.
Згідно з пунктом 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Пунктом 4.2 цього Порядку передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до приписів пункту 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Тобто, пенсійний орган визначає наявність або відсутність права особи на пенсію після всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Таким чином, в даному випадку, у разі виникнення сумнівів в достовірності поданих позивачем документів пенсійний орган міг скористатись наданими йому законом повноваженнями для повного та об'єктивного розгляду заяви позивача про призначення пенсії, зокрема, надіслати запити або витребувати необхідні, на його думку, документи тощо, чого однак не зробив.
З приводу ж незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду його роботи з 01 березня 1995 року по 17 жовтня 1999 року, оскільки цей стаж набутий на території pociйської федерації, суд враховує таке.
Відмовляючи позивачу у зарахуванні вказаного періоду стажу, пенсійний орган посилається на положення Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року №2783-IX та зазначає, що при призначенні пенсій громадянам України, які проживали/працювали на території російської федерації, до їх страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) по 31 грудня 1991 року.
23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах з російською редерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР, а також вирішено вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13 березня 1992 року. Крім того, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас, за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.
Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, то даний спір слід вирішувати за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням положень Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 цієї Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода від 14 січня 1993 року) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Аналіз наведених положень Угоди від 14 січня 1993 року дає підстави дійти висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком.
Наведене також підтверджує те, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації.
Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 01 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Таким чином, обчислення стажу роботи позивача має здійснюватись згідно із законодавством російської федерації, на території якої у спірний період виконувалась трудова діяльність.
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Припинення ж участі російської федерації в Угоді, так само як і постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача згаданого вище періоду його роботи, адже такий стаж набутий позивачем до прийняття відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Крім того, суд враховує, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти його права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
В даному випадку, позиція пенсійного органу суперечить принципу верховенства права, оскільки право ОСОБА_1 на пенсійні виплати не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи на території російської федерації з 01 березня 1995 року по 17 жовтня 1999 року.
Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не зарахувало до страхового стажу позивача період його навчання з 01 вересня 1987 року по 08 червня 1994 року, оскільки навчання перетинається з проходженням військової cлужби.
Згідно ж наданого пенсійним органом розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 до нього зарахованого лише період проходження ним строкової військової служби з 04 серпня 1987 року по 11 жовтня 1990 року.
Цей же період проходження військової служби підтверджується військовим квитком ОСОБА_1 серії « НОМЕР_2 від 30 серпня 1987 року.
Втім, як вже зазначалось в цьому рішенні, основним документом, що підтверджує пільговий стаж роботи працівника з огляду на положення статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ є трудова книжка.
За змістом пункту "д" частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до пункту 8 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Як передбачено пунктом 2.16 Інструкції №58, для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.
Записи трудової книжки ОСОБА_1 свідчать про те, що 01 вересня 1987 року він вступив на навчання до Ленінградського вищого військово-топографічного командного училища та 08 червня 1994 року закінчив повний курс Московського Державного університету геодезії та картографії.
Ці обставини підтверджуються й дипломом ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 08 червня 1994 року.
Тобто, зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 підлягає період його навчання у вищому навчальному закладі за виключенням строку проходження військової служби, який вже зарахований пенсійним органом, а саме - з 01 вересня 1987 року по 03 серпня 1987 року та з 12 жовтня 1990 року по 08 червня 1994 року.
Така ж правова позиція викладена й у судовій практиці, зокрема, постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі №560/7868/24, рішеннях Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №520/35202/24, Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі №240/4311/23.
Відтак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його навчання з 01 вересня 1987 року по 03 серпня 1987 року та з 12 жовтня 1990 року по 08 червня 1994 року.
Проаналізувавши викладене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №064450012096 від 01 квітня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним, незаконним й таким, що підлягає скасуванню.
Крім того, суд враховує, що дискреція - це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії/прийняти конкретне рішення і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Відтак, за обставин, що склались у даній справі, та беручи до уваги, що єдиною підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком було саме незарахування до його страхового стажу періодів роботи/навчання з 01 вересня 1987 року по 03 серпня 1987 року та з 12 жовтня 1990 року по 08 червня 1994 року, з 01 березня 1995 року по 17 жовтня 1999 року, з 05 березня 2002 року по 01 квітня 2002 року, з 13 травня 2004 року по 31 серпня 2004 року та з 01 вересня 2004 року по 05 серпня 2005 року, що, як зазначено вище у цьому рішенні, здійснено протиправно, у пенсійного органу не було повноважень на обрання альтернативного варіанту вирішення порушеного ОСОБА_1 в поданій заяві питання окрім як прийняти рішення про призначення йому дострокової пенсії за віком, оскільки ним було подано всі необхідні й передбачені законом документи, тобто дотримано визначену законодавцем процедуру реалізації права на соціальний захист.
Отже, з метою дотримання гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи/навчання з 01 вересня 1987 року по 03 серпня 1987 року та з 12 жовтня 1990 року по 08 червня 1994 року, з 01 березня 1995 року по 17 жовтня 1999 року, з 05 березня 2002 року по 01 квітня 2002 року, з 13 травня 2004 року по 31 серпня 2004 року та з 01 вересня 2004 року по 05 серпня 2005 року, а також призначити йому пенсію за віком, починаючи з дати звернення, тобто з 25 березня 2025 року.
При цьому, як вже зазначалось, для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви від 25 березня 2025 року за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, рішенням якого відмовлено позивачу в призначенні дострокової пенсії за віком.
Тож дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Аналогічні висновки щодо визначення органу, який має розглянути заяву, викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22.
Наведеним спростовуються й покликання відповідача у відзиві на позовну заяву щодо необхідності залучення до участі у даній справі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області як органу, в якому перебуватиме на обліку ОСОБА_1 .
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 - 4 статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на все наведене вище в сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Натомість викладені Управлінням у відзиві на позовну заяву доводи не спростовують наведених вище висновків суду та не впливають на правильність прийнятого ним рішення.
З приводу ж відшкодування позивачеві витрат на професійну правничу допомогу слід вказати таке.
В позовній заяві ОСОБА_1 заявлено попередній розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. та в підтвердження їх понесення додано копії договору про надання професійної правничої допомоги, акту виконаних робіт, рахунку-фактури, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю а також ордер на надання правової допомоги.
Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву проти відшкодування за його рахунок судових витрат як таких заперечує, вказуючи, що є бюджетною установою й кошти на такі видатки йому не виділялись.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 КАС України).
Згідно з частиною 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).
Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 КАС України).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон України №5076-VI).
Статтею 30 Закону України №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Суд акцентує увагу на тому, що при вирішенні витання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, він не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та умови договору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2020 у справі №520/8489/19.
Підсумовуючи викладене та зважаючи, що розгляд даної справи відбувався у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін, беручи до уваги, що подані представником позивача додаткові пояснення у справі не є документом, подання якого обов'язково передбачено спрощеним провадженням, суд вважає, що витрати на правничу допомогу за такі послуги є завищеними.
Отже, суд дійшов висновку, що реальний та співмірний розмір витрат позивача на правничу допомогу, надану йому в межах розгляду даної справи, слід визначити в сумі 5 000,00 грн., які, як і сплачений ним судовий збір в сумі 968,96 грн., враховуючи приписи статті 139 КАС України та задоволення позову, належить стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72 - 77, 139, 242 - 246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , PHOKПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, 25009, код ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №064450012096 від 01 квітня 2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 01 вересня 1987 року по 03 серпня 1987 року та з 12 жовтня 1990 року по 08 червня 1994 року, з 01 березня 1995 року по 17 жовтня 1999 року, з 05 березня 2002 року по 01 квітня 2002 року, з 13 травня 2004 року по 31 серпня 2004 року, з 01 вересня 2004 року по 05 серпня 2005 року та призначити йому пенсію за віком, починаючи з дати звернення, тобто з 25 березня 2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко