Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 серпня 2025 року Справа№200/3412/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Рущака Володимира Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
12 травня 2025 року адвокат Рущак Володимир Михайлович в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) з вимогами (з урахуванням уточнень):
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо розгляду рапорту інспектора прикордонної служби 2 категорії - снайпер третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_1 - старшого солдата ОСОБА_1 щодо звільнення його на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, а також потребує постійного догляду;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення інспектора прикордонної служби 2 категорії - снайпер третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_1 - старшого солдата ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, а також потребує постійного догляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків.
30 травня 2025 року представник позивача, з метою виконання вимог ухвали суду від 19 травня 2025 року, надав до суду клопотання щодо усунення недоліків позовної заяви, до якого долучив заяву щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду, виправлену позовну заяву з додатками, довідку про наявність електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувано встановлені судом докази по справі. Вирішено питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.
16 червня 2025 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року витребувано у позивача (його представника) докази по справі.
12 серпня 2025 року представник позивача надав до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, які останнім не долучено до позовної заяви.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Отже відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, в обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що позивач 08 вересня 2024 року звернувся з рапортом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі начальника про звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААГ №345356 від 09 жовтня 2023 року. Крім цього потребує, постійного догляду, що підтверджується висновком на наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 25 липня 2024 року. До рапорту додано належним чином посвідчені документи: копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №345356 від 09 жовтня 2023 року; копію висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 25 липня 2024 року; копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_6 ; копію акта проведення обстеження сім'ї №632 від 24 грудня 2024 року; копія акта обстеження сімейного стану військовослужбовця від 24 грудня 2024 року; копія довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб та землекористування №631 від 24 грудня 2024 року; копія заяви ОСОБА_2 . 12 вересня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі начальника було відмовлено з задоволені рапорту щодо звільнення Позивача в запас Збройних Сил України, оскільки серед додатків до рапорту відсутні документи, які дають підстави вважати, що у ОСОБА_2 відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд та що вона потребує постійного догляду. Окрім цього, до рапорту додано документи, які підтверджують факт наявності у ОСОБА_2 повнолітнього сина, який за станом здоров'я може здійснювати постійний догляд за матір'ю. Із зазначеним висновком ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі начальника представник позивача не погоджується, так як другий син ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проходить службу в Департаменті патрульної поліції Управління патрульної поліції у Волинській області, що підтверджується довідкою №5152/41/17/8/02-2025 від 05 травня 2025 року. Крім цього, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 не враховано заяву ОСОБА_2 про те, що вона бажає, щоб догляд за нею здійснював син ОСОБА_1 .
Представник позивача вважає таке рішення та допущену відповідачем бездіяльність протиправною. Просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що 30 серпня 2024 року на адресу Військової частини НОМЕР_2 надійшов рапорт від позивача, який зареєстрований за реєстраційним номером №27/39077/24-Вн. У даному рапорті позивач просить звільнити його з військової служби на підставі підпункту 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. За результатами розгляду даного рапорту позивачу надана відповідь, якою повідомлено про відсутність підстав для задоволення рапорту. Відповідач зазначив, що до рапорту додано свідоцтво про народження ОСОБА_3 НОМЕР_7 , що є безпосереднім підтвердженням того факту, що у ОСОБА_2 є повнолітній син. Відтак, у брата позивача наявний конституційний обов'язок відносно піклування, догляду та утримання ОСОБА_2 . Відповідач зауважує, що наявність повнолітнього брата, який проходить службу в Національній поліції, виключає можливість задоволення рапорту про звільнення за сімейними обставинами, оскільки не доведено обов'язкову умову, а саме відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Щодо нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 відповідач зазначив, що дана заява не є беззаперечним доказом факту, так як нотаріус, відповідно до чинного законодавства, лише засвідчує факт підписання заяви особою та її особу. Вона не підтверджує правдивість викладеного змісту - лише те, що така особа дійсно зробила таку заяву.
Крім того, відповідач зауважив, що акт проведення обстеження сім'ї, який підтверджує нібито постійний догляд військовослужбовця за матір'ю, є юридично нікчемним (недійсним), оскільки суперечить фактичним умовам проживання та проходження служби, а також не може використовуватись як достовірне джерело доказів у процедурі звільнення. Такий документ не має правового значення без реального підтвердження факту присутності військовослужбовця поруч із особою, яка потребує догляду. Також, як вбачається з довідки до акта МСЕК 12 ААГ №345356 від 09 жовтня 2023 року інвалідність ОСОБА_2 встановлена безстроково, однак висновок від 25 липня 2024 року дійсний до 25 липня 2025 року. Відповідач вважає, що з аналізу представлених військовослужбовцем документів до рапорту №27/39077/24-Вн від 03 серпня 2024 року не вбачається, що мати позивача, являється особою, яка потребує постійного догляду у зв'язку з інвалідністю ІІ групи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_8 , та має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Позивач проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) з 13 липня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 липня 2024 року №814-ОС «Про особовий склад» старшого солдата ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення з 13 липня 2024 року.
03 серпня 2024 року позивач звернувся до заступника начальника відділу з морально-психологічного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування з рапортом вх.№27/39077/24-Вн, в якому зазначив про клопотання перед вищим командуванням про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - снайпера третього відділення третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування, з військової служби на підставі підпункту г) пункту 2) частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
На підтвердження підстав звільнення позивача з військової служби ним зазначено наступне.
Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_9 ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .
Мати: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи (загальне захворювання) довічно.
Позивач вказав, що не має бажання продовжувати військову службу.
До рапорту додано:
копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ;
копію паспорта ОСОБА_2 ;
копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 ;
копію довідки про проходження служби ОСОБА_3 ;
копію паспорта ОСОБА_3 ;
копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
копію ІПН ОСОБА_2 ;
довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;
довідку про склад сім'ї;
заяву на отримання догляду;
копію заключення ЛКК №258;
копію паспорта ОСОБА_1 ;
копію ІПН ОСОБА_1 ;
висновок ЛКК про потребу соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі;
свідоцтво про розірвання шлюбу ОСОБА_2 .
Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 09 березня 1989 року підтверджується, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 від 20 січня 1991 року підтверджується, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_10 від 31 березня 1994 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 31 березня 1994 року зроблено запис за №291.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №345356 від 08 листопада 2023 року ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності довічно.
Відповідно до довідки Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 24 липня 2024 року №9291/41/17/8/02-2024 капітан поліції ОСОБА_3 з 07 листопада 2015 року дійсно проходить службу в Національній поліції України та з 17 червня 2024 року перебуває на посаді начальника сектору озброєння Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції.
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Берестечківської міської ради від 24 липня 2024 року №354 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб та землекористування ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 , є головою домогосподарства, та зареєстрований за цією адресою разом із матір'ю ОСОБА_2 .
Заключенням ЛЛК №258 Комунального підприємства «Берестечківська міська лікарня» Берестечківської міської ради Волинської області від 25 липня 2024 року встановлено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Згідно з висновком Комунального підприємства «Берестечківська міська лікарня» Берестечківської міської ради Волинської області від 25 липня 2024 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 25 липня 2025 року.
25 липня 2024 року ОСОБА_2 складено заяву, яку посвідчено приватним нотаріусом Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області та зареєстровано в реєстрі за №1705, в якій серед іншого зазначено, що із числа військовозобов'язаних членів своєї сім'ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) вона обирає ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2024/008831563 від 25 липня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , має зареєстровану адресу місця проживання: АДРЕСА_2 .
06 серпня 2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 листом вих.№08/8597-24-Вих повідомив позивача, що його рапорт №27/39077/24-Вн від 03 серпня 2024 року щодо звільнення в запас Збройних Сил України розглянуто. За результатами розгляду серед іншого повідомлено, що відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» однією з підстав для звільнення є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. У додатках до рапорту відсутні документи, які дають підстави вважати, що у ОСОБА_5 відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або, що члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Підстави для звільнення позивача в запас Збройних Сил України відсутні.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12 серпня 2024 року №316-ВВ «Про особовий склад» старшому солдату ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки за 2024 рік тривалістю 15 календарних днів з 17 серпня 2024 року.
Позивач звернувся до Першого заступника начальника відділу Першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування з рапортом, який датовано наступним чином: «___» вересня 2024 року», та на якому відсутній вхідний номер відповідача, яким просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - снайпер третього відділення третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування, з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Звертаючись із означеним рапортом, позивач вказав, що підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з поміж іншого, передбачено, що військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб інвалідністю І чи ІІ групи (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
На підтвердження підстав звільнення з військової служби позивач зазначив, що відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_9 він є сином ОСОБА_2 . Його мати: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи (загальне захворювання) довічно, інших родичів, які по закону мають доглядати за нею і мають змогу - не має.
Зауважив, що не має бажання продовжувати військову службу.
До рапорту додано:
копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ;
копію паспорта та рнокпп ОСОБА_2 ;
копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 ;
заява та довідка про проходження служби ОСОБА_3 ;
копію паспорта та рнокпп ОСОБА_3 ;
копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;
довідку про склад сім'ї;
копію заключення ЛКК №258;
копію паспорта та рнокпп ОСОБА_1 ;
копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ;
заява ОСОБА_2 ;
копія свідоцтва про народження дітей ОСОБА_3 ;
копія свідоцтва про шлюб.
12 вересня 2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 листом вих.№08/10194-24-Вих повідомив позивача, що його рапорт №25/45849/24-Вн від 08 вересня 2024 року щодо звільнення в запас Збройних Сил України розглянуто. За результатами розгляду серед іншого повідомлено, що відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» однією з підстав для звільнення є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. У додатках до рапорту відсутні документи, які дають підстави вважати, що у ОСОБА_2 відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд та що вона потребує постійного догляду. Окрім цього, до рапорту додано документи, які підтверджують факт наявності у ОСОБА_2 повнолітнього сина, який за станом здоров'я може здійснювати постійний догляд за матір'ю. Додатково зазначено, що родичами першого ступеня споріднення вважаються батьки, чоловік та дружина, діти, в тому числі усиновлені. До членів сім'ї громадянина другого ступеня споріднення відносяться його рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки. Підстави для звільнення позивача в запас Збройних Сил України відсутні.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 листопада 2024 року №1356-ОС «Про особовий склад» старшого солдата ОСОБА_1 вважати таким, що приступив до виконання обов'язків з 14 вересня 2024 року.
Не погоджуючи із такою відповіддю відповідача, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Судом встановлено, що 16 вересня 2024 року ОСОБА_2 складено заяву, яку посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області та зареєстровано в реєстрі за №4021, в якій серед іншого зазначено, що вона потребує обов'язкового отримання соціального догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (стороннього догляду), та те, що її син ОСОБА_1 є особою, яка згідно законодавства зобов'язана такий догляд здійснювати, та який відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» має право на звільнення з військової служби. Також, зазначено, що її син ОСОБА_3 проходить службу Управлінні патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, та немає змоги здійснювати за матір'ю догляд та утримання.
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Берестечківської міської ради від 24 грудня 2024 року №631 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб та землекористування ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 , є головою домогосподарства, та зареєстрований за цією адресою разом із матір'ю ОСОБА_2 .
Відповідно до акта Виконавчого комітету Берестечківської міської ради від 24 грудня 2024 року №632 проведення обстеження сім'ї ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , щоденно надає соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , яка потребує постійного стороннього догляду відповідно до довідки №258 від 25 липня 2024 року, та такий догляд за нею здійснює син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з актом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 24 грудня 2024 року обстеження сімейного стану військовослужбовця на підставі заяви від 24 грудня 2024 року матері ОСОБА_2 , яка потребує постійного догляду, місце проживання: АДРЕСА_1 , встановлено, що місцем проживання військовослужбовця, який здійснює постійний догляд, ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 . Наявність у особи, яка потребує постійного догляду інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд - відсутні.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2024/015412319 від 30 грудня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , має зареєстровану адресу місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 05 травня 2025 року №5152/41/17/8/02-2025 капітан поліції ОСОБА_3 з 07 листопада 2015 року дійсно проходить службу в Національній поліції України та з 17 червня 2024 року перебуває на посаді начальника сектору озброєння Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції.
Заключенням ЛЛК №360 Комунального підприємства «Берестечківська міська лікарня» Берестечківської міської ради Волинської області від 05 серпня 2025 року встановлено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Згідно з висновком Комунального підприємства «Берестечківська міська лікарня» Берестечківської міської ради Волинської області №360 від 05 серпня 2025 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 05 серпня 2026 року.
Отже, спірним питанням у справі є допущення відповідачем бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача щодо звільнення його на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, а також потребує постійного догляду.
Суд зауважує, що спірною є бездіяльність відповідача саме щодо розгляду рапорту позивача від 08 вересня 2024 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на який листом від 12 вересня 2024 року відповідач надав відмову, як це зазначено представником позивача у позовній заяві.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено й на теперішній час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2232-XII).
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення №1115/2009), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період (пункт 1).
Згідно із пунктом 12 Положення №1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
За змістом пункту 13 Положення №1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).
Пунктом 279 Положення №1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Пунктом 305 Положення №1115/2009 визначено, що в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період.
Відповідно до підпункту 1 пункту 307 Положення №1115/2009 з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв'язку із визнанням їх за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Порядок звільнення врегульований пунктами 288-297 Положення №1115/2009.
Згідно з пунктом 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення. Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Разом з тим, вказаним Положенням №1115/2009 не врегульовано перелік документів, які необхідно надати військовослужбовцю Держприкордонслужби для звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Першого заступника начальника відділу Першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування із рапортом, який датовано наступним чином: «___» вересня 2024 року», та на якому відсутній вхідний номер відповідача, про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
До зазначеного рапорту позивачем додано, наступні документи: копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; копію паспорта та рнокпп ОСОБА_2 ; копію витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 ; заяву та довідку про проходження служби ОСОБА_3 ; копію паспорта та рнокпп ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; довідку про склад сім'ї; копію заключення ЛКК №258; копію паспорта та рнокпп ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; заява ОСОБА_2 ; копія свідоцтва про народження дітей ОСОБА_3 ; копія свідоцтва про шлюб. Вказане, не заперечується відповідачем.
Предметом розгляду у цій справі є відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Причиною такої відмови, як зазначено відповідачем за результатом розгляду рапорту №25/45849/24-Вн від 08 вересня 2024 року у листі від 12 вересня 2024 року вих.№08/10194-24-Вих є відсутність підстав для звільнення з військової служби відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», через відсутність у додатках до рапорту документів, які дають підстави вважати, що у ОСОБА_2 відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд та що вона потребує постійного догляду. Окрім цього, до рапорту додано документи, які підтверджують факт наявності у ОСОБА_2 повнолітнього сина, який за станом здоров'я може здійснювати постійний догляд за матір'ю.
Щодо тверджень відповідача про відсутності в додатках до рапорту документів, які підтверджують, що мати позивача - ОСОБА_2 потребує постійного догляду, варто встановити, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду.
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18 вересня 2020 року №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення №1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження постійно.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 квітня 2008 року №189 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 Розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ Порядку №189 до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку №189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги. Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги. Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.
Також, повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31 липня 2013 року №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулась із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 липня 2013 року № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XI, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 липня 2013 року №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав не приймати до уваги заключення ЛЛК №258 Комунального підприємства «Берестечківська міська лікарня» Берестечківської міської ради Волинської області від 25 липня 2024 року, яким встановлено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. А також, наявний в матеріалах справи висновок Комунального підприємства «Берестечківська міська лікарня» Берестечківської міської ради Волинської області від 25 липня 2024 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, у якому зазначено, що ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, який позивачем подавався разом із рапортом від 06 серпня 2024 року, та знаходиться у розпорядженні відповідача.
Враховуючи вищенаведене, суд висновує, що позивачем в розумінні вимог підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII поданий до рапорту про звільнення з військової служби висновок ЛКК №258 Комунального підприємства «Берестечківська міська лікарня» Берестечківської міської ради Волинської області від 25 липня 2024 року, є належним і достатнім документом для підтвердження того, що особа (мати позивача) потребує постійного догляду.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 13 червня 2024 року у справі №520/21316/23.
Крім того, суд зауважує, що зі змісту норми абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.
Як встановлено судом вище та не заперечується відповідачем, 08 вересня 2024 року позивач повторно звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІI групи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є матір'ю позивача, особою з інвалідністю IІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду. Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_10 від 31 березня 1994 року шлюб між ОСОБА_4 (батько позивача) та ОСОБА_2 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 31 березня 1994 року зроблено запис за №291.
Судом також встановлено та відповідачем не заперечується, що єдиними родичами першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 є її два сини: ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 , які обидва проходять службу: позивач - військову службу, ОСОБА_3 - службу в Національній поліції України, та проживає в іншому місці.
Водночас, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що брат позивача ОСОБА_3 звертався до свого керівництва із рапортом про звільнення його зі служби в Національній поліції України, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІI групи.
Разом із цим, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 від 25 липня 2024 року, яку посвідчено приватним нотаріусом Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області та зареєстровано в реєстрі за №1705, з якої вбачається, що цією заявою ОСОБА_2 підтверджує, що із числа військовозобов'язаних члені її сім'ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) заявник обирає ОСОБА_1 (позивача), який доводиться їй сином.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Враховуючи вищенаведене та необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір'ю ОСОБА_2 , особою з інвалідністю IІ групи, відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, відсутності заяви іншого сина про звільнення зі служби в Національній поліції України, у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за матір'ю, визначення самою матір'ю ОСОБА_2 для свого утримання (догляду) саме позивача, суд дійшов висновку про не доведення відповідачем правомірності відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім'ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за матір'ю, через проходження служби Національній поліції України та проживання в іншому місті, є не лише об'єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов'язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
Звільнення позивача для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю IІ групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.
Отже, відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Необґрунтованими є доводи відповідача про те, що позивач не надав доказів відсутності інших члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд, оскільки згідно з процесуальним законодавством, обов'язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення, відповідач мав надати докази наявності ОСОБА_2 інших члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, зазначити конкретних осіб та довести можливість їх участі у здійсненні догляду, однак відповідач цього не зробив.
Так, у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Враховуючи наведене, суду вважає, що не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, у даному випадку, наявні всі підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», шляхом зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на вказаних підставах.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові 25 червня 2020 року по справі №520/2261/19, згідно яких «обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги».
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.
Вирішуючи питання щодо стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. за надання правничої допомоги, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що правнича допомога відповідачу надавалась, зокрема, адвокатом Рущаком Володимиром Михайловичем на підставі договору про надання правничої допомоги №_61/25 від 05 травня 2025 року, ордеру на надання правничої допомоги, додаткової угоди №1 від 09 травня 2025 року до договору про надання правничої допомоги №_61/25 від 05 травня 2025 року, акта приймання передачі наданих послуг від 09 травня 2025 року, прибуткового касового ордеру №61/25 від 09 травня 2025 року.
Згідно з пунктом 3.1. договору про надання правничої допомоги №_61/25 від 05 травня 2025 року розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.
Відповідно до пунктів 1, 2 додаткової угоди №1 від 09 травня 2025 року до договору про надання правничої допомоги №_61/25 від 05 травня 2025 року дана додаткова угода визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Бюро за надання правничої допомоги. На виконання пункту 3.1. Договору, сторони дійшли згоди встановити наступний порядок та розміри грошової винагороди Адвокатському бюро, а саме: 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. за підготовку позову та представлення інтересів в суді першої інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 2 акта приймання передачі наданих послуг від 09 травня 2025 року до договору про надання правничої допомоги №_61/25 від 05 травня 2025 року Адвокатське бюро «Рущак і партнери» надало Клієнту правничу допомогу відповідно до Договору про надання правничої допомоги та представлення інтересів від 01 січня 2024 року, а Клієнт прийняв надані послуги. Вартість послуг становить 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп., з них: надання усної консультації - 500,00 грн.; вивчення документів наданих клієнтом, відповідних нормативних актів - 1500,00 грн.; підготовка адвокатського запиту та складання позовної заяви - 4000,00 грн.; представлення інтересів клієнта в суді - 4000,00 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас, у договорі про надання правничої допомоги №_61/25 від 05 травня 2025 року та додатковій угоді №1 від 09 травня 2025 року до цього договору сторонами не визначено конкретного порядку обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, умови повернення тощо.
Тобто, сторонами у договорі про надання правничої допомоги №_61/25 від 05 травня 2025 року та додатковій угоді №1 від 09 травня 2025 року до цього договору не дотримано вимог щодо визначення конкретного розміру гонорару адвоката, що не відповідає положенням Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Позивачем сплачено 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп. відповідно до договору про надання правничої допомоги №_61/25 від 05 травня 2025 року та додаткової угоди №1 від 09 травня 2025 року до цього договору, що підтверджується долученим до матеріалів справи прибутковим касовим ордером №61/25 від 09 травня 2025 року
Разом з тим, вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа є справою незначної складності та не потребує значної затрати часу на вказані та здійсненні роботи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд вважає, що дії направленні на підготовку позовної заяви та супроводження в суді першої інстанції, та вартістю таких послуг у розмірі 10000,00 грн. не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, враховуючи те, що вказана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справа незначної складності, виходячи з критерію пропорційності, суд висновує, що сума судових витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності до 3000,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що визначені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними з обсягом проведеної роботи, і вважає можливим стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов адвоката Рущака Володимира Михайловича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; рнокпп НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 27 серпня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна