Дата документу 19.08.2025 Справа № 336/7167/24
ЄУН 336/7167/24 Головуючий у І інстанції: Дацюк О.І.
Провадження № 22-ц/807/1459/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
19 серпня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Гончар М.С.,
секретар: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Колеснікової Тетяни Альбертівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-
У липні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Колеснікової Т.А. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на теперішній час сторони у справі отримали тимчасовий притулок в Німеччині на період війни та не можуть бути присутніми у судових засіданнях, у зв'язку з чим, подавали до суду відповідні заяви відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, про розгляд справи за їх відсутності в судовому засіданні, в яких позивач наполягає на задоволенні позову, а відповідач його визнає та просить задовольнити.
Визнаючи явку позивача обов'язковою, суд першої інстанції не зазначив, які обставини неможливо встановити за його відсутності, та з яких підстав без цього розгляд справи є неможливим. Сторони були належним чином повідомлені, ними подані заяви про розгляд справи за відсутності позивача та відповідача, а матеріали справи дають змогу розглянути її по суті.
Таким чином, суд не міг за власною ініціативою залишати позовну заяву без розгляду.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
22 липня 2025 року засобами міжнародного поштового зв'язку до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про розгляд справи за його відсутності, в якій він зазначає, що підтримує вимоги апеляційної скарги та просить її задовольнити.
22 липня 2025 року засобами міжнародного поштового зв'язку до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності, в якій вона зазначає, що отримала тимчасовий притулок в Німеччині на період війни та не може бути присутньою в судовому засіданні з цієї причини.
18 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Колеснікової Т.А. про розгляд справи за її відсутності у зв'язку з захворюванням на Covid.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до положень частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції керувався приписами ч.5 ст. 223, п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, якими встановлено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв'язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким же позовом. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін.
Вичерпний перелік підстав залишення заяви без розгляду наведений у ст. 257 ЦПК України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Частиною 5 ст. 223 ЦПК України встановлено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Так, матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також вказаною ухвалою визнано обов'язковою участь позивача в судовому розгляді.
03.09.2024 до суду надійшла заява ОСОБА_3 про розгляд справи за його відсутності, в якій він наполягає на задоволенні позову.
Проте, ухвалою суду від 24.09.2024 судове засідання відкладено та визнано обов'язковою участь позивача в судовому розгляді.
27.11.2024 до суду надійшла заява ОСОБА_3 про розгляд справи за його відсутності, в якій він наполягає на задоволенні позову.
Колегія суддів зауважує, що визнаючи явку позивача обов'язковою, суд першої інстанції не зазначив підстав, з яких є неможливим розгляд справи за відсутності позивача, а також обставини, яких неможливо встановити без участі ОСОБА_2 .
Крім того, справи про розірвання шлюбу є малозначними відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, тобто, її розгляд цілком можливий без повідомлення сторін, тому, визнаючи явку позивача, який просив розглядати справу за його відсутності, обов'язковою, суд мав зазначити причини такої необхідності.
Право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.
Позивач зобов'язаний або з'являтись до суду (скеровувати представника), або не з'являтись до суду, однак обов'язково подати заяву про розгляд справи за його відсутності. А в разі неявки до суду позивача та неподання заяви про розгляд справи без його участі суд залишає його позовну заяву без розгляду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав обґрунтованих підстав залишати позовну заяву без розгляду, зважаючи на заяви сторін про розгляд справи за їх відсутності та категорію справи. А залишення позовної заяви без розгляду суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, як основоположного принципу, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів наголошує на тому, що суд повинен забезпечити особі реальний, а не формальний доступ до правосуддя, що гарантовано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою законом України № 475/97-ВР від 17.07.97, в контексті забезпечення права особи на ефективний засіб юридичного захисту передбаченого ст. 13 даної Конвенції. Ця Конвенція підлягає застосуванню національними судами відповідно до правил ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany), заява № 42527/98, § 44).
Право доступу до правосуддя, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, може зазнавати обмежень, що застосовуються на розсуд держави-члена. Суд повинен встановити "розумну пропорційність" зазначених обмежень меті їх запровадження, а також з'ясувати, чи не звужується вказане право в результаті їх застосування. (справа "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії" рішення від 23 червня 1995 року).
Неврахування судом першої інстанції вказаних правових висновків призвело до порушення норм процесуального права, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, що є підставою для її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року не можна вважати законною та обґрунтованою, її постановлено з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Колеснікової Тетяни Альбертівни - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року в цій справі - скасувати. Справунаправити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 28 серпня 2025 року.
Головуючий:
Судді: