Дата документу 19.08.2025 Справа № 336/7229/24
ЄУН 336/7229/24 Головуючий у І інстанції: Дацюк О.І.
Провадження № 22-ц/807/1431/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
19 серпня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Гончар М.С.,
Кухаря С.В.,
Секретар: Бєлова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усенка Антона Володимировича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті фінанс», треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька Крістіна Олександрівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно набутих коштів,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Скользнєвої В.В. звернулася до суду з позовом до ТОВ «ФК «Сіті фінанс», треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Л.М., приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька К.О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно набутих коштів.
В обґрунтування позову зазначено, що 23.07.2008 між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» укладено кредитний договір №19/2008/1563 Фпкп, за умовами якого було надано кредит, 06.05.2020 ПАТ «КБ «Надра» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Сіті фінанс» на підставі договору факторингу № GL3N01660.
З сайту «Автоматизована система виконавчого провадження» ОСОБА_1 стало відомо про внесення відносно неї інформації до реєстру боржників, у зв'язку з виконанням виконавчого провадження № 69485488.
Так, 18.01.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. було вчинено виконавчий напис № 470 про стягнення на користь стягувача - ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» з боржника - ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №№19/2008/1563 Фпкп від 23 липня 2008 року в розмірі 26654,97 грн.
У подальшому на підставі вищезазначеного виконавчого напису відкрито виконавче провадження, накладено арешт на всі рахунки боржника, та звернуто стягнення на заробітну плату.
На думку позивача, вказаний виконавчий напис було вчинено з порушенням вимог ст.ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, оскільки нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення заборгованості без належних доказів її безспірності, за копією кредитного договору, який, у свою чергу, не був посвідченим нотаріально.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К.О. від 16.05.2024 закінчено виконавче провадження № 69485488 на підставі п. 9 частини першої статті 39, статтею 40 ЗУ «Про виконавче провадження», тобто у зв'язку із фактичним виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Так, в межах виконавчого провадження з боржника стягнуто заборгованості за виконавчим провадженням - 26654,97 грн, основна винагорода виконавця - 2665,50 грн, витрати виконавчого провадження - 470,00 грн. Таким чином, в рахунок сплати заборгованості за виконавчим провадженням на рахунок стягувача ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС» перераховано суму в розмірі 26654,97 грн, що фактично товариством набуті без достатньої правової підстави.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Скользнєвої В.В. просила суд:
- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 470 від 18.01.2022, вчинений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Ларисою Михайлівною, про стягнення на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» з боржника - ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №19/2008/1563 Фпкп від 23 липня 2008 року в розмірі 26654,97 грн;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, - 26654,97 грн.
Також просила стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 6500 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усенка А.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усенка А.В. зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про добровільність сплати позивачем заборгованості, оскільки грошові кошти стягувались приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження у примусовому порядку. Натомість виконавчий напис нотаріуса є незаконним, вчинений з порушенням законодавства, у зв'язку з чим, його слід скасувати.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
19 серпня 2025 року до апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Усенка А.В. про розгляд справи за відсутності сторони позивача.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 106-109). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сама по собі видача нотаріусом виконавчого напису, за умови добровільної оплати позивачем заборгованості в межах виконавчого провадження, вказують про відсутність порушення матеріального права позивача, яка не заперечувала самого факту існування заборгованості та наявності підстав для її погашення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували сторони, що 23.07.2008 між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №19/2008/1563 Фпкп, за умовами якого ОСОБА_2 надано кредит в сумі 5000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 3,15% на місяць строком до 15.07.2011 року, а ОСОБА_2 зобов'язалась повернути суму кредиту разом із відсотками шляхом ануїтетних платежів.
25.12.2014 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, та після державної реєстрації шлюбу, ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
18.01.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. вчинено виконавчий напис за №470, яким запропоновано звернути стягнення зі ОСОБА_2 , яка є боржником за кредитним договором №19/2008/1563 Фпкп від 23.07.2008, укладеним нею з ПАТ «КБ «Надра», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «Сіті фінанс» на підставі договору факторингу № GL3N016600, укладеного 06.05.2020 між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Сіті фінанс», на користь ТОВ «ФК «Сіті фінанс». Зазначено, що стягнення заборгованості проводиться за період з 06.05.2020 до 02.12.2021, сума заборгованості складає 26154,97 гривень, у тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту 4797,25 гривень; прострочена заборгованість за процентами 21357,72 гривень. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом стягнуто плату зі стягувача в розмірі 500 гривень, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума, яка підлягає стягненню з боржника ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Сіті фінанс», складає 26654,97 гривень. Виконавчий напис набирає чинності з дати вчинення та має бути пред'явлений до виконання до ВДВС або приватного виконавця протягом трьох років з дня його вчинення.
22.07.2022 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Білецькою К.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №69485488 з примусового виконання виконавчого напису №470 від 18.01.2022, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Сіті фінанс» суми боргу у розмірі 26654,97 гривень.
16.05.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Білецькою К.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №69485488 на підставі ст. 39 ч. 1 п. 9, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення виконано фактично та у повному обсязі згідно виконавчого документа, що підтверджується платіжними інструкціями про перерахування коштів №903 від 25.07.2022 року, №1089, 1090, 1091 від 26.05.2023 року, №1355, 1356 від 05.06.2023 року, №4046, 4047 від 16.05.2024 року.
18.07.2024 приватний виконавець Білецька К.О. надала адвокату Усенку А.В. відповідь, згідно з якою, у приватного виконавця Білецької К.О. перебувало виконавче провадження № 69485488 з примусового виконання виконавчого напису №470 від 18.01.2022, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Сіті фінанс» суми боргу у розмірі 26654,97 гривень. У ході примусового виконання виконавчого документу з боржника було стягнуто 26654,97 гривень заборгованості за виконавчим документом, 2665,50 гривень основної винагороди приватного виконавця, 470 гривень витрат виконавчого провадження.
16.05.2024 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №69485488 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процес Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року.
Відповідно до ст. ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
З гідно зі ст. 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року.
Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
Пунктом 2 Розділу "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 до Переліку, визнано незаконними та нечинними.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року рішення суду залишено без змін.
Згідно з пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20 травня 2013 року "Про судове рішення в адміністративній справі" визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" № 1172 від 29 червня 1999 року / в редакції постанови КМУ від 29 листопада 2001 року /.
Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 "Вчинення виконавчих написів" розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відповідачем не доведено, що ним було передано приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису документи відповідно до вище приведеного Переліку.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в справі № 750/1627/18/ провадження № 61-43895 св 18/ від 06 червня 2019 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, при здійсненні своєї діяльності нотаріус не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.
Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше.
Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
При цьому, з точки зору ст.88 Закону України «Про нотаріат», безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року по справі № 310/9293/15, яка має враховуватися судом у порядку виконання судом вимог ч.4 ст.263 ЦПК України.
На думку Верховного суду в постанові № 750/1627/18/ провадження № 61-43895 св 18/ від 06 червня 2019 року, розрахунок заборгованості, зроблений стягувачем, з урахуванням положень Переліку документів, не може вважатись доказом на підтвердження безспірності заборгованості боржника.
Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника є обов'язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Враховуючи ці обставини та вимоги ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.
Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Суд при цьому має перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
В той же час законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості.
Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року по справі № 6-887цс17.
Відповідачем та третіми особами належних та допустимих доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин надано до суду не було.
Будь-яким чином перевірити безспірність заборгованості по наданому товариством нотаріусу Кредитному договору та розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості, такий обов'язок на суд не покладається, оскільки довести безспірність такої заборгованості, з точки зору викладеного вище обґрунтування, має товариство при зверненні до нотаріуса.
З огляду на вищевикладене, враховуючи однин з основних принципів цивільного судочинства - принцип змагальності, спірності заборгованості позивача перед товариством, не спростованої відповідачем, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 470 від 18.01.2022, вчиненого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Ларисою Михайлівною, про стягнення на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» з боржника - ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №19/2008/1563 Фпкп від 23 липня 2008 року в розмірі 26654,97 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить о реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи а рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, за яким відбулося повне виконання, що є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки правова підстава набуття товариством коштів, стягнутих на виконання напису нотаріуса є такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно, тому кошти в розмірі 26654,97 грн, стягнуті з ОСОБА_1 у примусовому порядку, підлягають поверненню їй як такі, що набуті без достатньої правової підстави.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, скасувати Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В обґрунтування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції позивач надала розрахунок попереднього (орієнтовного) розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 6500 грн, Договір про надання правової допомоги від 20.05.2024, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою В.В., Ордер на надання правничої допомоги серії АР № 1189467 від 18.07.2024, Акт здачі-прийняття наданих послуг від 18.07.2024, відповідно до якого адвокатом були надані такі послуги: ознайомлення з документами та матеріалами, необхідними для надання правової допомоги, та надання консультації щодо способу захисту порушених прав клієнта - 0,5 год - 500 грн; складання позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Сіті фінанс», треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Л.М., приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька К.О., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно набутих коштів (в години роботи входить у тому числі робота помічника адвоката, пов'язана з формуванням пакету документів, а саме позову та додатків, та подальша відправка документів поштою до суду) - 2 год. - 4000 грн; складання адвокатського запиту - 1 год - 2000 грн. Всього загальний розмір гонорару: 6500 грн. Також до позову надано квитанцію до прибуткового касового ордера № б/н від 18.07.2024, відповідно до якої адвокат Скользнєва В.В. прийняла від ОСОБА_1 за договором від 20.05.2024 та Акту здачі-прийнятя наданих послуг від 18.07.2024 оплату за надані послуги в розмірі 6500 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 6500 грн.
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог - повне задоволення позову, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, її значення для позивача, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу в розмірі 6500 грн. Стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, за подання апеляційної скарги - 1816,10 грн.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на відшкодування їй витрат зі сплати судового збору в розмірі 3027,30 грн, які слід стягнути з відповідача.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усенка Антона Володимировича -задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2025 року - скасувати. Ухвалити в цій справі нову постанову, якою:
«Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті фінанс», треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька Крістіна Олександрівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 470 від 18 січня 2022 року, вчинений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Ларисою Михайлівною, про стягнення на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» з боржника - ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №19/2008/1563 Фпкп від 23 липня 2008 року в розмірі 26654,97 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, 26654 (двадцять шість тисяч шістсот п'ятдесят чотири) гривні 97 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, яких вона зазнала під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 6500 (шість тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3027 (три тисячі двадцять сім) гривень 30 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 28 серпня 2025 року.
Головуючий:
Судді: