Справа № 317/4210/25
Провадження № 2/317/1701/2025
про залишення заяви без руху
26 серпня 2025 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького районного суду Запорізької області Каярка Д.О., ознайомившись з матеріалами цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності за набувальною давністю,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Запорізького районного суду Запорізької області з позовною заявою до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання за нею право власності за набувальною давністю на житлову квартиру АДРЕСА_1 , що знаходиться на території Новоолександрівської ОТГ Запорізького району Запорізької області та яке раніше перебувало на балансі військової частини НОМЕР_1 . Позивач посилається на те, що зазначеним житлом вона володіла безперервно понад 10 років. Незважаючи на відсутність формального переоформлення майна з Міністерства оборони України, саме нею забезпечувалось його утримання, захист, ремонт, експлуатація як повноцінним власником. Тому, позивач вважає, що вона набула право власності на це житло на підставі набувальної давності. При цьому позивач просила звільнити її від сплати судового збору на підставі п. 21 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».
Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Разом з тим, порядок звернення до суду за судовим захистом врегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання заяви має відбуватись з дотриманням певних умов.
Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦПК України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статям 175, 176 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
При вирішенні питання про прийняття справи до свого провадження та відкриття провадження в даній цивільній справі, з'ясована невідповідність форми і змісту позову певним вимогам ст. 175, 176 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог; спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Частиною 5 ст. 176 ЦПК України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В позові позивач належним чином не обґрунтувала свої позовні вимоги в частині викладення обставин, які б свідчили про наявність спору між нею та відповідачем та неможливість вирішення вказаного спору в позасудовому порядку, що впливає на наявність чи відсутність спору між сторонами.
В порушення вимог ст. 175 ЦПК України, позивачем в позовній заяві не зазначено обставини, які мають суттєве значення для розгляду справи, та докази, що їх підтверджують, а саме: з яких підстав позивач вселилася та проживала у спірному житловому приміщенні. Також позивачем не зазначено на балансі якої установи перебуває житловий будинок, в якому знаходиться спірна квартира.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
З 1 вересня 2021 р набув чинності новий стандарт, який регулює порядок оформлення організаційно-розпорядчих документів - ДСТУ 4163:2020. Він замінив ДСТУ 4163-2003, за яким складали документи ще з 2003 року. Нова система діє для всіх підприємств, а також ФОП (з урахуванням ст. 51 ЦКУ). Тому необхідно оформляти документи з урахуванням нових норм.
Так, для друкування текстів документів потрібно використовувати гарнітуру Times New Roman та шрифт розміром 12-14 друкарських пунктів. Для реквізиту «Назва виду документу» можна використовувати шрифт розміром 14-16 друкарських пунктів. Текст документів на аркушах паперу формату А4 ДСТУ рекомендує друкувати через 1-1,5 міжрядкових інтервали.
Пунктом 7.7 ДСТУ 4163:2020 визначені нові розміри відступів від лівого поля документів: для абзаців у тексті - 10 мм (замість 12,5 мм); реквізиту «Адресат» - 90 мм ( замість 92 мм); реквізиту «Гриф затвердження документа» та «Гриф обмеження доступу до документа» - 100 мм (замість 104 мм).
Подана позивачем позовна заява не відповідає вимогам ДСТУ 4163:2020 «Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації, зокрема організаційно-розпорядчі документи виготовляють за допомогою автоматизованих та/або друкувальних засобів, однак дані у графі «Позивач» виконані рукописним текстом, шрифт та розміри відступів не відповідають затвердженим нормам ДСТУ.
В порушення вимог ст. 176 ЦПК України, позивачем не додано технічної документації на майно з визначенням вартості останнього (для обрахунку сплати судового збору), що підлягає визнанню за набувальною давністю та відомостей про власника (користувача) квартирою АДРЕСА_1 , що знаходиться на території Новоолександрівської ОТГ Запорізького району Запорізької області та яке раніше перебувало на балансі військової частини НОМЕР_1 , для встановлення належності відповідача.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.
Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.
Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Такого правового висновку дійшла і Велика палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Згідно інформаційного листа № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 р. Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" в частині 6 зазначено, що позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником. Це призводить до помилки у правовідносинах, і до договірних правовідносин застосовуються правовідносини набувальної давності. Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент заволодіння чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.
В позовній заяві не зазначено з огляду на приписи ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України, як, яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача; немає достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст. 344 ЦК України. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору за даним позовом.
Відповідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном.
Оформлення права власності за набувальною давністю це процедура, за якою особа може набути право власності на майно, якщо вона володіє ним певний час безперервно та відкрито, не порушуючи прав інших осіб. Для того щоб суд міг встановити чи не порушуються права інших осіб у даному спорі, потрібно визначити коло останніх (в даному випадку пайовиків) для вирішення питання щодо їх залучення, оскільки в майбутньому рішення суду може вплинути на їх права та обов'язки. Таким чином, має бути правильно визначений склад учасників.
Пунктом 2, 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, передбачено, що ціна позову визначається : у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
Частиною 4 ст. 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Проаналізувавши вищевказану норму, суд вважає, що зазначення ціни позову є обов'язком позивача, незалежно від того, можливо визначити точну вартість майна на момент звернення з позовом, чи ні.
Згідно п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22 грудня 1995 року, вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» на підтвердження оцінки майна складається звіт про оцінку майна (акт оцінки майна).
Отже, позивачу для визначення правильної ціни позову необхідно надати докази на підтвердження вартості спірної квартири (грошова оцінка, тощо) на момент звернення з позовом до суду, на підставі яких можливо буде визначити ціну позову та правильно розрахувати суму судового збору, що підлягає сплаті.
Щодо посилання позивача на звільнення від сплати судового збору на підставі п. 21 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», суд зауважує на наступному.
Частиною 1 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» №3674-VІ від 08.07.2011 року передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відповідному співвідношенні до ціни позову у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2025 року становить 3028 гривні.
Згідно п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв'язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, втрати документів, необхідних для отримання компенсації за пошкоджені та знищені об'єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Таким чином, положення п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» застосовуються при зверненні заявника до суду з заявою в порядку окремого провадження, а не позовного.
Як вбачається з позову позивачем заявлено вимогу майнового характеру, а саме визнання права власності за набульною давністю на квартиру АДРЕСА_2 , розташованому та території колишнього містечка № НОМЕР_2 поблизу с.Юльївка Запорізького району, Запорізької області, що знаходиться на території Новоолександрівської ОТГ Запорізького району Запорізької області. Відтак, позивач відповідно до закону не звільнена від сплати судового збору за вимогою про визнання права власності. Позивачем не зазначено інших підстав звільнення його від сплати судового збору.
Згідно ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду заяви постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. В ухвалі про залишення заяви без руху зазначаються недоліки останньої, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху. За викладених обставин суд не може відкрити провадження у справі.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву подану ОСОБА_1 без руху.
Способом усунення недоліків, зазначених у даній ухвалі, є оформлення позовної заяви належним чином та надання доказів у відповідності до чинного законодавства зі сплатою судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 175-177, 185 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності за набувальною давністю, залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'ять днів з дня отримання ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі, коли недоліки заяви вчасно усунені не будуть або будуть усунені частково, позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута Позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Д.О. Каряка