Справа № 331/3863/25
Провадження № 2-о/331/365/2025
про залишення заяви без розгляду
27 серпня 2025 року місто Запоріжжя
Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді Яцун О.О.,
при секретарі судового засідання Красан І.Л.,
за участю заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника адвоката Щасливої М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Олександрівського районного суду міста Запоріжжя в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,
07 липня 2025 року до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя через підсистему «Електронний суд» в порядку окремого провадженнянадійшла заява ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1244972 від 10.06.2025 року (з.б.а.с.3), заінтересована особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. У заяві заявник просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання та утримання заявником ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
07 липня 2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддею по цивільній справі (Єдиний унікальний номер судової справи 331/3863/25, провадження № 2-о/331/365/2025) визначено суддю Яцун О.О. (а.с.18).
Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 11 липня 2025 року вищезазначену заяву ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком було залишено без руху та надано заявнику п'ятиденний строк для усунення недоліків заяви (а.с.26-27).
11 серпня 2025 року,на виконання вимог ухвали суду від 11 липня 2025 року, представником заявника ОСОБА_1 - адвокатом Ганчевою М.А.було подано до суду через підсистему «Електронний суд» заяву про усунення недоліків, разом з доданими до заяви письмовими матеріалами (а.с.31-42).
Ухвалою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 15 серпня 2025 року вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами окремого провадження (а.с.44).
У судовому засіданні 27.08.2025 року заявник ОСОБА_1 і представник заявника -адвокат Щаслива М.О., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1260961 від 26.08.2025 року, підтримали заявлені вимоги, з підстав зазначених у заяві, та просили суд заяву задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній, та надані докази.
Представник заінтересованої особи - Органу опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання (а.с.47), до суду не з'явився. Разом з тим, представник заінтересованої особи Семенченко Н.В., яка діє на підставі довіреності від 30.12.2024 року (а.с.55), надіслала до суду заяву, в якій, пославшись на службову завантаженість, просить суд розглянути справу без участі представника заінтересованої особи, при ухваленні рішення врахувати права та інтереси дитини (а.с.54).
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторони заявника, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов до наступних висновків.
Правовідносини щодо встановлення факту, який має юридичне значення, регулюються главою 6 розділу IV ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Положеннями ч. 2 ст. 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому, в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Отже, окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право.
Заява про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, серед іншого, мотивована тим, що заявник ОСОБА_1 є батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та він самостійно виховує і утримує свого сина. При цьому вказує, що встановлення факту самостійного виховання та утримання заявником свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , необхідно для отримання соціальних пільг, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо подальшого проживання та навчання дитини, подальшого оформлення відстрочки від призову заявника на військову службу під час мобілізації.
У заяві заявник також вказує, що важливим питанням для нього є можливість оформлення відстрочки від мобілізації, оскільки у разі призову на військову службу неповнолітній син залишиться сам, оскільки мама дитини, яка наразі перебуває за кордоном, категорично не бажає жити разом із сином. Заявник стверджує, що повертатися в Україну мама дитини - ОСОБА_4 не бажає, переїхати до неї за кордон вона також не пропонує сину. Останнього не бажає і сам син ОСОБА_5 .
На підтвердження вищезазначених обставин заявником надано письмові докази, які були досліджені у судовому засіданні.
Так, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Бердянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бердянському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками дитини вказано ОСОБА_1 і ОСОБА_4 (а.с.4).
Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 лютого 2022 року шлюб між батьками дитини - ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області 26.09.2009 року, актовий запис № 555, було розірвано (а.с.41-42).
Судовим наказом, виданим Жовтневим районним судом міста Запоріжжя 20 квітня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з дня пред'явлення заяви про видачу судового наказу, тобто з 10.04.2023 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.36).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 25 січня 2024 року позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з його батьком - ОСОБА_1 (а.с.38-40).
Із змісту листа Відділу освіти Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 28.06.2024 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , навчається в 7-А класі Бердянської загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів № 11. Мама дитини - ОСОБА_4 отримує інформацію щодо його навчання, від класного керівника, шляхом отримання повідомлень у Телеграмі. Протягом 2022-2023 років мама дитини - ОСОБА_4 надсилала повідомлення класному керівнику дитини із запитаннями щодо присутності дитини на уроках та її успіхів у навчанні. Востаннє повідомлення від мами було надіслано 01.10.2023 року (а.с.5).
Відповідно до довідок № 2302-7501328275 від 30.09.2022 року і № 2302-5002199455 від 03.10.2022 року заявник ОСОБА_1 і його син ОСОБА_3 були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи у місті Запоріжжі. Фактичне місце проживання / перебування яких за адресою: АДРЕСА_1 (з.б.а.с.5, а.с.6).
Із змісту листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19/67720-25 від 21.08.2025 року, який на виконання ухвали суду від 15.08.2025 року надійшов на адресу суду 22.08.2023 року, вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , востаннє перетнула державний кордон України (на пункті пропуску Смільниця) 18.03.2023 року (а.с.52).
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19) від 22 квітня 2020 року, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Таким чином, однією з умов встановлення факту в рамках окремого провадження є відсутність спору про право, тобто якщо встановлення такого факту підтвердить наявність чи відсутність саме неоспорюваних прав.
Так, заявником зазначено, що встановлення вказаного факту йому необхідно, зокрема, для можливості отримання відстрочки від призову під час мобілізації.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки у СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
У даній справі заявник просить суд встановити факт самостійного виховання ним і перебування на його утриманні неповнолітнього сина. В той же час, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для мами неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 .
З огляду на зазначене вище вбачається, що у даній справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні та матеріальному забезпеченні (утриманні) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (ч.ч. 4-5 ст. 19 СК України).
Доведення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мама дитини не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить заявник ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій мами дитини щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання та утримання дитини, то факт самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання та утримання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
У даній справі вимоги заявника пов'язані з доведенням наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, право на яке встановлено пунктом 4) частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і встановлення цього факту у судовому порядку за цих фактичних обставин є для нього єдиним способом реалізації права заявника на отримання відстрочки.
Крім того, подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в порядку окремого провадження, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні та матеріальному забезпеченні неповнолітньої дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання та утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Необхідно зауважити, що стороною заявника було надано суду копію рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 25 січня 2024 року, яким задоволено позов ОСОБА_1 та визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з його батьком - ОСОБА_1 . При цьому, із змісту даного рішення суду, зокрема, вбачається, що під час розгляду справи в суді, представництво інтересів мами дитини - ОСОБА_4 , яка була відповідачем по справі, здійснювала адвокат Левицька Ю.В., яка в рамках розгляду вказаної справи надавала суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого сторона відповідача не була згодна із позовними вимогами та просила суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з ним.
За установлених у даній судовій справі конкретних обставин, факт перебування на вихованні та утриманні батька ОСОБА_1 його неповнолітнього сина ОСОБА_3 не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку з чим заяву ОСОБА_1 необхідно залишити без розгляду.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 468/1025/23.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14- 132цс23), від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24).
За змістом частини 7 статті 19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За правилами частини 3 статті 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
У частині 6 статті 294 ЦПК України встановлено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Таким чином, враховуючи те, що дана заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, тому суд приходить до висновку про необхідність залишення заяви ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, без розгляду.
Разом з тим, суд вважає необхідним роз'яснити заявнику, що відповідно до положень ч. 6 ст. 294 ЦПК України, заявник має право звернутися до суду з позовною заявою на загальних підставах.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 258-261, 293, 294, 315, 352- 354 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, залишити без розгляду.
Роз'яснити заявнику ОСОБА_1 , що він має право звернутися до суду з позовною заявою на загальних підставах.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено 28 серпня 2025 року.
Суддя О.О. Яцун