Справа № 303/5579/25
2/303/2020/25
ряд. стат. звіту № 44
28 серпня 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі головуючого судді Мирошниченка Ю.М.
за участю секретаря судових засідань Лукач К.М.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представниці відповідача Олексій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області (третя особа - Мукачівське районне управління поліції) про відшкодування шкоди,
Згідно з позовною заявою 19.12.2019 р. у дворі школи, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 невідомою особою з автомобіля ОСОБА_1 вчинено крадіжку ноутбука вартістю 8000 грн. Наступного дня Мукачівським районним управлінням поліції за цим фактом відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 КК України. Покладаючись на неефективність розслідування, позивачка просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП України в Закарпатські й області 15 400 грн, що становлять актуальну вартість викраденого у неї майна.
Відповідач та треті особи заперечують проти позову через його безпідставність.
Дослідивши доводи та заперечення сторін, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Нормами статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження своєї вимоги позивачка надала численні звернення до керівництва правоохоронних органів та суду, скарги на бездіяльність слідчого, що підтверджують наявність у провадженні слідчого відділу Мукачівського РУП кримінального провадження № 12019070040002913, відкритого за фактом викрадення з автомобіля позивачки ноутбука 19.12.2019 р., що кваліфіковане за частиною 3 статті 185 КК України, в якому вона має статус потерпілої.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги пані Дамелгарт, посилається на загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду (стаття 1176 ЦК України) та норми статті 1172 ЦК України, що регулюють відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою, а також на статтю 1177 ЦК України, яка, власне, й є безпосередньою правовою підставою позову.
За змістом цієї статті шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону та компенсується за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Проте, як зазначив Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2022 року (справа № 757/59744/19-ц), на даний час у національному законодавстві відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який визначає такий порядок відшкодування шкоди.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина 4 статті 10 ЦПК України).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 вересня 2014 року у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява № 54904/08, Суд зауважив, що відповідно до ЦК України питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Такий закон має також містити процедуру присудження та сплати компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Практика національних судів підтверджує, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно зі статтею 1177 ЦК України, як окремо взятою.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
Такий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року (справа № 916/1423/17).
На підставі викладеного суд, керуючись статтями 2, 4, 12, 76-81, 89, 200, 206, 263-265 ЦПК України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області (третя особа - Мукачівське районне управління поліції) про відшкодування шкоди відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Ракоці, буд.13.
Третя особа: Мукачівське районне управління поліції ГУНП в Закарпатській області, місцезнаходження: м. Мукачево, вул. Ярослава Мудрого, буд. 8.
Головуючий Юрій МИРОШНИЧЕНКО