Справа № 346/5403/23
Провадження № 11-кп/4808/86/25
Категорія ч.1 ст.286 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач
ОСОБА_2 И Р О К
28 серпня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023091180000535 за апеляційною скаргою прокурора Коломийської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді шести місяців арешту з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
На підставі ст.76 КК України зобов'язано ОСОБА_8 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив дії, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесне ушкодження,
Досудовим розслідуванням встановлено, що 22.05.2023 приблизно о 19 годині, водій ОСОБА_8 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами, що свідчить про відсутність навиків при керуванні будь-яким транспортним засобом, керував технічно справним мотоциклом марки «MUSSTANG» реєстраційний номер НОМЕР_1 у світлу пору доби, на сухому асфальтному дорожньому покритті та рухався прямою ділянкою дороги в с. Підгайчики по вул. Григорашівка в напрямку до с. Турка Коломийського району.
В цей час, правим узбіччям вулиці Григорашівка в с. Підгайчики по напрямку руху мотоцикла марки «MUSSTANG» реєстраційний номер НОМЕР_1 , на зустріч даному мотоциклу напрямку ішла ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька АДРЕСА_2 .
Рухаючись даною прямою ділянкою дороги та при наближенні до пішохода, водій ОСОБА_8 проявив неуважність, не обрав безпечної швидкості для руху, не врахував дорожню обстановку, стан дорожнього покриття та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не справився з керуванням, унаслідок чого допустив виїзд за межі проїзної частини дороги праворуч та виїхав на праве узбіччя по ходу свого руху де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_12 .
п.1.5., який вказує, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
п.1.10, в частині терміну «узбіччя» - виділений конструктивно або суцільною лінією дорожньої розмітки елемент автомобільної дороги, який прилягає безпосередньо до зовнішнього краю проїзної частини, розташований з нею на одному рівні та не призначений для руху транспортних засобів, крім випадків, передбачених цими Правилами. Узбіччя може використовуватися для зупинки і стоянки транспортних засобів, руху пішоходів, мопедів, велосипедів (за відсутності тротуарів, пішохідних, велосипедних доріжок або у разі неможливості пересуватися по них), гужових возів (саней);
п. 2.1. Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення;
г) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;
п. 2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну;
д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
п. 12.1., який вказує, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
п. 12.3., який зобов'язує водія в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
У результаті порушення ОСОБА_8 Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої ОСОБА_12 відповідно до висновку експерта від 20.07.2023 отримала тілесні ушкодження у вигляді травми голови, з ушкодженням м'яких тканин голови (саднами та раною на шкірі, підшкірною гематомою в межах лобної ділянки ліворуч) та ушкодженням головного мозку (крововиливами в мозкову речовину - забоєм головного мозку правої потиличної частки), а також закритої трави грудної клітки з ушкодженням м'яких тканин (синцями, підшкірними крововиливами) та переломами 5-7 ребер ліворуч, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які спричинили тривалий розлад здоров'я, але не були небезпечними для життя у момент спричинення.
Не погоджуючись з вказаним вироком суду, прокурор Коломийської окружної прокуратури ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу. Просив змінити вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року з підстав неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, в решті вирок залишити без змін.
Так, відповідно до Закону України №3342-ІХ від 23.08.2023 «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань», для осіб, які не мають статусу військовослужбовця замінено покарання у виді арешту на покарання у виді пробаційного нагляду. Зазначені зміни набрали законної сили 28.03.2024 року. Тобто, цим законом звужено коло осіб, до яких може бути застосовано покарання у вигляді арешту та доповнено Кримінальний кодекс більш м'яким видом покарання у вигляді апробаційного нагляду. Разом з тим, неповнолітній обвинувачений ОСОБА_8 не є військовослужбовцем, а тому йому не може бути призначено покарання у виді арешту. Крім того, ч. 1 ст. 98 КК України передбачено, що до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, пробаційний нагляд та позбавлення волі на певний строк. Однак, суд першої інстанції, не виконавши вказаних вимог закону, призначив ОСОБА_8 покарання у виді арешту, належно не мотивувавши його. Таким чином, суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Під час апеляційного розгляду:
- прокурор підтримав доводи та вимоги поданої апеляційної скарги. Просив врахувати, що відповідно до обвинувального акту обставинами, що пом'якшують покарання визнано вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального провадження. Стверджував, що сукупність вищевказаних обставин надає можливість застосувати вимоги ч.1 ст.69 перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання та призначити обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду ;
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора. Зокрема, захисник зазначив, що ОСОБА_8 покарання у виді арешту було призначено судом першої інстанції, ще до внесення відповідних змін до кримінального закону, якими передбачено призначення покарання у виді арешту тільки військовослужбовцям. Крім того, судом першої інстанції були застосовані вимоги ст. 75 КК України та звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням. Разом з тим, прокурор просить призначити покарання, яке необхідно відбувати реально, що погіршує становище обвинуваченого. Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_8 не заперечував щодо призначення йому покарання у виді штрафу.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно фактичні обставини вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, доведеність його вини та кваліфікація дій за ч.1 ст. 286 КК України у поданій апеляційній скарзі не оспорюється і апеляційним судом не перевіряється.
Перевіряючи вирок суду в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо неправильного застосування судом Закону України про кримінальну відповідальність.
Так, обвинувачений ОСОБА_8 22 травня 2023 року вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 286 КК України.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді арешту на строк шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік та на підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
Проте, ч. 1 ст. 75 КК України передбачено, що якщо суд, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань» №3342-ІХ від 23.08.2023 року, який набрав чинності 28.03.2024 року, внесено зміни до ст.60 КК України, згідно з якими покарання у виді арешту може бути застосоване лише до військовослужбовців і, яке полягає в триманні засудженого військовослужбовця в умовах ізоляції на гауптвахті.
Цим же законом № 3342-IX внесено зміни до розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» КК України, який доповнено пунктом 23 такого змісту: «З дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань» засудженим, які відбувають покарання у виді арешту в арештних домах, замінити невідбуту частину покарання на інший вид покарання відповідно до статті 72 КК України».
Однак, ОСОБА_8 покарання у виді арешту ще не відбував, тобто у даному випадку не може застосовуватись заміна невідбутої частини покарання на інший вид покарання, передбачена у п. 23 розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» КК України, як про це просить прокурор в апеляційній скарзі.
Колегія суддів приймає до уваги, що обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник адвокат ОСОБА_9 заперечували проти призначення обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду.
Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.409 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Частина 1 ст. 421 КПК України визначає, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, тільки у випадку, якщо за цими підставами апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий або його представник.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання та звільнення від відбування основного покарання, та ухвалити новий вирок.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Апеляційний суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу обвинуваченого, зокрема те, що він не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, позитивно характеризується за місцем проживання, на утриманні нікого немає, його молодий вік.
Колегія суддів визнає обставинами, що пом'якшують покарання вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального провадження.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи вищезазначені обставини, позицію прокурора, який просив призначити покарання у виді пробаційного нагляду та позицію обвинуваченого, який не заперечував проти призначення йому покарання у виді штрафу, колегія суддів вважає що ОСОБА_8 необхідно призначити покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу .
При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до вимог ч.2 ст.99 КК України розмір штрафу, в тому числі за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, який на час його вчинення був неповнолітнім, приймаючи до уваги тяжкість вчиненого правопорушення та майновий стан обвинуваченого, колегія суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутня необхідність у застосуванні вимог ст.69 КК України, оскільки при визначенні розміру штрафу суд керується вимогами ч.2 ст.99 КК України, яка прямо передбачає розмір штрафу, який може бути призначений обвинуваченому, який вчинив правопорушення у неповнолітньому віці.
Колегія суддів вважає, що саме таке покарання відповідатиме вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Крім того, призначене покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
З урахування викладеного, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині призначеного покарання та звільнення обвинуваченого від відбування покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку.
Керуючись ст.ст.370, 374, 404, 405, 407, 409, 418, 420, 421 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Коломийської окружної прокуратури ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання та звільнення від відбування покарання, та ухвалити новий вирок.
Визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 ( вісім тисяч п'ятсот ) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5