28 серпня 2025 року
Справа № 642/4006/25
Провадження № 2/642/1445/25
Іменем України
28.08.25 м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Гримайло А.М.,
за участю секретаря Антонян А. М.,
позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - адвоката Данілюка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі,
04.07.2025 року до Холодногірського районного суду м. Харкова звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Данилюк О. В. з позовною заявою до ОСОБА_2 , у якій просить стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 000,00 грн. щомісячно з дати подання позову до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позову посилається на те, що ОСОБА_1 має доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є ОСОБА_2 . Донька проживає разом з позивачкою та знаходиться на її утриманні, ОСОБА_1 самостійно займається вихованням малолітньої дитини та піклується про її здоров'я, без участі та підтримки з боку відповідача. Батько дитини ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток малолітньої дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не проживає разом з позивачем та з дитиною в одній квартирі, не спілкується з дитиною взагалі на протязі більше п'яти років, починаючи з 2019 року та по теперішній час. Тобто відповідач своїх батьківських обов'язків, зокрема обов'язку виховувати та утримувати дитину до досягнення нею повноліття, не виконує та не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання. Жодних виплат або допомоги на утримання, виховання та лікування малолітньої дитини не надає, не цікавиться життям та інтересами доньки. З 2019 року відповідач не відвідував дитячий садочок, школу, де навчалася та навчається дитина, а також з 2019 року не відвідував з донькою медичних закладів, у яких дитина перебувала та перебуває на обліку та отримує лікування. Під час неодноразових розмов з відповідачем останній повідомив про те, що він не має роботи та не в змозі виплачувати кошти щомісяця на потреби дитини. Оскільки відповідач не надає достатньої матеріальної допомоги, яка необхідна для утримання та виховання спільної дитини, позивачка вимушена звернутися із позовною заявою до суду про стягненню аліментів та додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі.
Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 07.07.2025 відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Данілюк О.М. у судове засідання з'явилися, надали пояснення, аналогічні доводам позовної заяви, просили позовні вимоги задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку шляхом направлення копії позову з додатками, ухвали про відкритя провадження по справі та судових повісток на адресу зареєстрованого місця проживання.
Поштова кореспонденція повернулася до суду без вручення з відмітками в рекомендованих повідомленнях «адресат відсутній за вказаною адресою».
У відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до постанови КЦС ВС від 01.12.2023 № 591/4832/22 (61-10261св23) -довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутністю за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18.
Також на номер телефону відповідача зазначений позивачкою при зверненні до суду направлялися судові виклики у формі смс-повідомлення щодо документу "Судова повістка про виклик до суду в справі", які ОСОБА_2 відповідно довідки про доставку отримав.
Окрім того, повідомлення про виклик відповідачів розміщувалося на веб-сайті «Судова влада України».
Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вислухавши позивачку та її представника, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, за відсутності відзиву, оскільки відповідач своїм правом про заперечення проти позову не скористався, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається зі свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 17.09.2016 року, виданого Червонозаводським районним у м. Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2 і ОСОБА_5 мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 11).
Згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 від 10.06.2021 року, виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), ОСОБА_5 ( у шлюбі - ОСОБА_6 ) зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 (а. с. 8).
ОСОБА_8 зареєстрована та проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 20.03.2017 (а. с. 9) та довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 07.07.2025 (а.с. 16 на звороті).
Згідно з довідкою КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 423 Харківської міської ради від 18.10.2023 малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно відвідувала КП «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 423 Харківської Міської Ради», у зв'язку зі вступом до школи. За час перебування ОСОБА_3 у закладі, дівчинка завжди була доглянута, охайна, соціально-побутові навички, самообслуговування сформовані на достатньому рівні. Розвиток дитини відповідає віковим особливостям. Дитина добре контактує з однолітками та дорослими. Під час занять вміє слухати вихователя та доводить справу до завершення, є емоційною, активною у різних видах діяльності. Мати дитини завжди цікавилася досягненнями доньки, прислухалася до порад вихователя, ввічлива, відповідальна. Була головою батьківської ради закладу та брала активну участь у житті садочка. Завідувач КП «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 423 Харківської Міської Ради» Слухай О.В. робить висновок про те, що за період відвідування дитиною дошкільного закладу, вона виховується в атмосфері довіри й доброзичливості, ознак фізичного чи психологічного насилля стосовно дитини, не спостерігалося (а. с. 9).
Відповідно до довідки з медичного центру ТОВ «Лорідан плюс-центр лазерних технологій» від 18.10.2023 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у ТОВ «Лорідан плюс-центр лазерних технологій». ОСОБА_1 займається медичним доглядом та лікуванням своєї малолітньої дитини, а також піклується про її стан здоров'я; неодноразово здійснювалися звернення та планові відвідування з дитиною медичного центру ТОВ «Лорідан плюс-центр лазерних технологій», а також вчасно вживалися заходи першої медичної допомоги дитині. Відомості про батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо його звернень стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відвідувань ТОВ «Лорідан плюс-центр лазерних технологій» відсутні (а. с. 10).
З довідки медичного закладу ФОП « ОСОБА_9 » від 22.11.2024 вбачається, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у ФОП « ОСОБА_9 ». ОСОБА_1 займається медичним доглядом та лікуванням своєї малолітньої дитини ОСОБА_3 , а також піклується про її стан здоров'я. Крім того, матір'ю дитини здійснюються звернення та планові відвідування з дитиною лікарні ФОП « ОСОБА_9 », а також вчасно вживаються заходи першої медичної допомоги дитині. Відомості про батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо його звернень стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 та відвідувань ФОП « ОСОБА_9 » відсутні (а. с. 10).
Як вбачається з характеристики та відповіді КЗ «Харківський ліцей № 13 ХМР» від 15.11.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається у ліцеї у 1-А класі; з класним керівником спілкується лише мати дитини ОСОБА_1 , яка цікавиться навчанням дитини, регулярно відвідує батьківські збори. Батько дитини ОСОБА_2 до закладу щодо навчання доньки ОСОБА_3 не звертався. За час навчання дитина зарекомендувала себе як вихована та дисциплінована учениця. Батько ОСОБА_2 , зі слів матері, з дитиною не проживає, батьківські збори не відвідує, з класним керівником зв'язок не підтримує. ОСОБА_3 проживає разом з матір'ю, матеріально - побутові умови добрі, дитина має окрему кімнату та усі необхідні меблі та речі. Мати дитини ОСОБА_1 регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться успішністю доньки у навчанні та турбується про її здоров'я (а. с.11-12).
Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. («Проніна проти України», № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789XII (78912) від 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
В силу статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, №250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч. 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об'єднаних Націй про права дитини (далі - Конвенція ООН про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
За змістом ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сімейним Кодексом України закріплений принцип рівності прав та обов'язків батьків брати участь у матеріальних витратах, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 693/1218/20.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. ( ч. 3 ст. 181 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, її вік; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність рішення суду щодо стягнення аліментів на другу дитину та утримання дружини.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років -3196,00 грн.
Статтями 182, 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом з урахуванням: стану здоров'я та матеріального становища дитини і платника аліментів; наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інших обставин, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Частиною 1 статті 184 СК України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим і в інших випадках, якщо суд прийде до висновку, що визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника є неможливим, ускладненим або суттєво порушує інтереси однієї із сторін. При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, що зазначається у приписах постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р.№ 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (п. 17).
За таких обставин, суд погоджується зі способом визначення аліментів у твердій грошовій сумі, обраним позивачем.
Згідно ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
При визначенні розміру аліментного платежу суд враховує, що батько дитини ОСОБА_2 є працездатною особою та має можливість працювати, не має зобов'язань щодо сплати аліментів на утримання інших дітей, відомості щодо отримання відповідачем стабільного доходу,наявності у нього інвалідності та інших обставин, що впливають на можливість отримання постійного доходу та потребує додаткових зусиль для організації життя, у матеріалах справи відсутні.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Суд виходить з принципу захисту інтересів дітей, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їхньої життєдіяльності, збереження того рівня життя, який вони б мали тоді, коли утримувались обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів якраз і забезпечить надійний захист інтересів дітей та отримання ними надійного стабільного матеріального утримання з боку батька.
Суд вважає за необхідне стягувати з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4000,00 грн. щомісячно, що відповідає обов'язку батька дитини забезпечити частину витрат на її утримання, з урахуванням мінімальних життєвих потреб дитини і матеріального стану відповідача, є достатнім та не буде порушувати майнові права дитини.
При цьому, вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів в розмірі 10 000 грн. на дитину щомісячно, суд вважає завищеними, оскільки позивачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами необхідність саме такого розміру аліментів, а також відсутні дані про дохід відповідача та його матеріальний стан.
За таких обставин, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Ураховуючи, що вказана позовна заява подана в електронній формі, тому позивачкою сплачено 80 відсотків судового збору, а саме: 968 гривень 96 копійок (1211,20 х 0,8), що підтверджується платіжною інструкцією від 03.07.2025.
Враховуючи, що судом позовні вимоги задоволено частково, а процент задоволених позовних вимог складає 0,4 %, з огляду на що відшкодуванню підлягає судовий збір у розмірі 387,60 грн. (розрахунок: 968,96 грн. помножити на 0,4% поділити на 100 %).
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст.ст.12,13,76,81,141,264-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. щомісячно, починаючи з 03 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 387 (триста вісімдесят сім) грн. 60 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлено 28.08.2025 року.
Суддя - А. М. Гримайло