Справа № 642/3058/25
Провадження № 1-кп/642/435/25
Іменем України
27.08.25 м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025221220000513 від 03.04.2025 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.185 КК України, -
В провадженні Холодногірського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.185 КК України.
Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 30.05.2025 вищезазначений обвинувальний акт був призначений до розгляду у підготовче судове засідання.
Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 09.06.2025 призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акту та доданих до нього документів за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.185 КК України, у відкритому судовому засіданні.
У відношенні ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 02.07.2025 було продовжено строком на 60 днів, тобто до 30 серпня 2025 року включно та визначено розмір застави.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні у тому числі і тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, офіційних джерел існування та міцних соціальних зв?язків не має, судимий за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення в рамках даного провадження у період іспитового строку, маються достатні підстави вважати, що підозрюваний при застосуванні більш м?якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, у подальшому, з огляду на його моральні якості, може: переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, тим самим перешкоджати судовому провадженню; незаконно вплинути на потерпілих та свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення, у тому числі з метою уникнення кримінальної відповідальності чи з метою перешкоджати судовому провадженню. Вказане унеможливлює запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування більш м?яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України.
Потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилися про розгляд справи повідомлялися належним чином.
Потерпіла ОСОБА_7 звернулася до суду із заявою про розгляд вказаного кримінального провадження без її участі.
Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні щодо клопотання прокурора заперечувала, просила обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, посилаючись на недоведеність ризиків вказаних прокурором у такому клопотанні. Так, наголосила на абстрактності ризику переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, оскільки обвинувачений своєю поведінкою демонструє здатність виконання покладених на нього обов'язків. Крім того, зазначила, що ОСОБА_4 вчиняти інші кримінальні правопорушення чи впливали на потерпілих і свідків не збирається. Для задоволення клопотання прокурора відсутні підстави, адже воно обґрунтоване лише тяжкістю інкримінованого правопорушення, що саме пособі не може бути підставою для продовження строку тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_4 щодо продовження строку запобіжного заходу заперечував, вказавши на відсутність заявлених прокурором ризиків. Зазначив, що на його утриманні перебуває бабуся, а також вагітна жінка. Просив застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, вказуючи, що має захворювання - цироз печінки.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.185 КК України, одне з яких відносяться до тяжких злочинів.
Згідно матеріалів справи, дія запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою, закінчується 18.07.2025.
Дійсно, згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведене, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього кодексу.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечує особам, яким обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які, з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення законності позбавлення свободи, що означає необхідність перевірки не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а також мети, з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою. При цьому рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватися на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд має з'ясувати можливість застосування до особи, яка тримається під вартою, будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.
Згідно ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При цьому, відповідно до ст.178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого; наявність постійного місця роботи; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, а також інші обставини зазначені в законі.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання осіб під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахування конкретних обставин. Тримання осіб під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
При розгляді питання про доцільність тримання осіб під вартою судовий орган повинен брати до уваги факти які можуть мати відношення до справи: характер «обставини» і тяжкість передбачуваного злочину, обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин, покарання яке можливо буде призначене в результаті засудження, характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічні відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, а відтак суд не приймає доводи захисника та обвинуваченої щодо зміни запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований: до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити в тому числі виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до ч. 5 ст. 199 КПК України суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Стороною обвинувачення доведено підстави, що свідчать про наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України.
Обґрунтованість підозри про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.185 КК України, була врахована при обранні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Звертаючись з клопотаннями про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор посилається на наявність ризиків передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Так, беручи до уваги, що судовий розгляд по вказаній справі тільки розпочався, всі учасники процесу не допитані - ОСОБА_4 , перебуваючи під іншим запобіжним заходом, не пов'язаним з триманням під вартою, може перешкоджати кримінальному провадженню.
Суддя також враховує анкетні відомості обвинуваченого ОСОБА_4 , який не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, раніше неодноразово судимий, а також обставини вчинення злочину.
Даних щодо захворювань, які перешкоджають або унеможливлюють перебування ОСОБА_4 під вартою суду не надано.
Так, згідно зі ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я та медичну допомогу.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покладає на державу обов'язок захищати фізичне здоров'я осіб, позбавлених волі. Держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги.
ЄСПЛ у своїй практиці наголошував, що тримання особи під вартою повинно здійснюватися в умовах, які відповідають принципу поваги до людської гідності, а спосіб і метод виконання покарання не повинні завдавати особі душевних страждань.
Положеннями статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» та ст.ст. 6, 39, 72 Основ законодавства України про охорону здоров'я, передбачено, що особи, узяті під варту, мають право на надання їм медичної допомоги.
Судом враховується, що надання необхідної медичної допомоги особам у місцях тримання під вартою є обов'язком держави та саме держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених.
За ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, ані обвинуваченим ані стороною захисту не надано суду жодних належних документів, які-б свідчили про те, що ОСОБА_4 не може отримувати належне лікування в умовах слідчого ізолятора або після звернення до персоналу слідчого ізолятора отримав відмову у такому лікуванні.
При вирішенні клопотання сторони обвинувачення, суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, не має офіційних джерел існування та міцних соціальних зв'язків, раніше судимий за умисні корисливі злочини проти власності, відповідних висновків для себе не зробив та повторно, вчинив інкриміновані йому правопорушення під час іспитового строку.
За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_4 перебуваючи на волі може вчинити інше кримінальне правопорушення, переховуватися від суду, чим перешкоджати кримінальному провадженню, яке є суспільним інтересом, що незважаючи на презумпцію невинуватості превалює над принципом поваги до свободи особистості, а також незаконно впливати на потерпілих та свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення, у тому числі з метою уникнення кримінальної відповідальності чи з метою перешкоджати судовому провадженню.
Обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянь, яке йому інкримінується, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Суд також вважає, що зміна обвинуваченому обраного відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід буде недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 КПК України.
Суддя, розглянувши можливість застосування інших менш суворих запобіжних заходів, враховуючи доведені ризики, обставини кримінального провадження, його суспільний інтерес, данні про особу обвинуваченого, дійшов висновку про те, що інші менш суворі види запобіжних заходів, крім застави, не зможуть забезпечити мети заходів забезпечення кримінального провадження, досягнення якої вимагається Національним законодавством, що узгоджується з Рішенням ЄСПЛ «Корнейкова проти України».
Як свідчить практика ЄСПЛ, наявність обґрунтованої підозри та обвинувачення у зв'язку з вчиненням особою злочину не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте разом з іншими обставинами збільшує ризик втечі особи настільки, що йому неможливо запобігти, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_4 може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто ризики, які були враховані судом при обранні йому такого запобіжного заходу не зменшилися, у зв'язку з чим вважаю, що доцільно продовжити відносно обвинуваченого строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним, з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування, суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, підтверджують наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Обставини, що могли б свідчити про можливість запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування до нього іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, та які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відпала, - не встановлено.
Посилання обвинуваченого на те, що він має на утриманні бабусю та вагітну дружину не є підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який. Крім того, обставини, на які посилається обвинувачений, а саме щодо наявності в нього вагітної дружини не підтверджені жодними доказами.
Всі обставини у сукупності свідчать про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, та враховуючи те, що менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вищевказаним ризикам, у зв'язку із чим суд вважає за доцільне продовжити до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб, з триманням в ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Вищевикладене свідчить про те, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинувачених та обмеження їх прав, не суперечать ст.5 «Конвенції з прав людини та основоположних свобод», оскільки в матеріалах кримінального провадження існують ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, перевищує принцип поваги до особистої свободи та є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини, і таким, що відповідає практиці ЄСПЛ.
З урахуванням наведених обставин, суд вважає, що на момент вирішення клопотання прокурора встановлено наявність обґрунтованої підозри та достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання встановлених ризиків, і приходить до висновку про відсутність підстав для скасування або зміни запобіжного заходу, оскільки не зникли наявні ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а відтак суд вважає доцільним продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб.
Відповідно до вимог ст. 182 КПК України, суд, з урахуванням викладених обставин злочину, майнового та сімейного стану підозрюваного, ризиків передбачених ст. 177 КПК України, визначає заставу, достатню для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, в розмірі 60 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 181 680,00 гривень (3028,00 гривень х 60).
Керуючись ст.ст. 176-179, 182-184, 193-194, 196-198, 314-316, 350, 369-372 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.185 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 25 жовтня 2025 року включно.
Одночасно визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 181 680 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) грн., яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області в будь-який момент протягом дії ухвали - до 30 серпня 2025 року включно.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу. Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення обвинуваченим визначеної судом застави, покласти на нього наступні обов'язки, передбачені ст.194 КПК України:
1) прибувати до слідчого, прокурора, чи суду за першою вимогою; 2) не відлучатися з населеного пункту, в якому проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою припиняє свою дію 25 жовтня 2025 року.
Ухвала суду в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали складено 27.08.2025.
Суддя ОСОБА_1