Справа № 341/2736/23
Провадження № 2/344/451/25
28 серпня 2025 року м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Польської М.В.
секретаря судового засідання Мациборка С.Я., Тимів Ю.М., Соляник Т.І.
за участю
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача2 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , Івано-Франківська обласна прокуратура, Головного управління Податкової служби в Івано-Франківській області, треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача Галицький відділ Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), Івано-Франківський відділ Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, звільнення автомобіля з під арешту та виключення його з акту опису,-
Позивач в грудні 2023 року звернулася в Галицький районний суд з позовом до ОСОБА_6 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Галицький відділ Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину автомобіля марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, р.н. НОМЕР_1 , 2007 р.в., звільнення даного автомобіля марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, р.н. НОМЕР_1 , 2007 р.в. з під арешту та виключення його з акту опису.
Позов обґрунтовує тим, що вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2023р. визнано винуватим ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.207 КК України, призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі та одночасно конфісковано в дохід держави автомобіль марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, р.н. НОМЕР_1 , 2007 р.в., ключі від нього та Свідоцтво про реєстрацію. Однак, даний ТЗ придбаний подружжям 16.09.2020р. під час перебування у шлюбі, а отже рівна частка права власності (половина) на нього належить позивачу як дружині. Подібний автомобіль на сайтах продажу оцінюється орієнтовно у 6000 доларів США, що еквівалентно 226800грн.
Ухвалою від 18.12.2023р. відкрито позовне провадження у даній цивільній справі.
Ухвалою від 23.01.2024р. залучено до участі у справі співвідповідачем Івано-Франківську обласну прокуратуру.
09.02.2024р. відповідачем2 подано відзив на позов, згідно якого вимоги позову заперечуються.
Ухвалою від 22.03.2024р. цивільну справу передано до Івано-Франківського міського суду.
Ухвалою від 19.04.2024р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.
09.05.2024р. відповідачем2 подано відзив на позов, згідно якого вимоги позову заперечуються.
Ухвалою від 31.05.2024р. залучено до участі у справі співвідповідачем Головне управління Податкової служби в Івано-Франківській області та третю особу Івано-Франківський відділ Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Ухвалою від 17.07.2024р. відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою від 20.11.2024р. закрито підготовче провадження у справі.
Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі. Під час розгляду справи з власної ініціативи долучив копію квитанції про сплату 12.02.2025р. коштів у сумі 113500грн. як заставу по цивільній справі, отримувач ТУ ДСА України в Івано-Франківській області, платник ОСОБА_7 , як зазначено усно представником даний платіж здійснено за половину вартості автомобіля, особа що здійснила внесення коштів - родич позивача.
Відповідач1 в судові засідання не з'явився, позов з додатками отримав, про що свідчить розписка 12.01.2024р. (а.с.72т.1), на час розгляду відбуває покарання за вироком суду, щодо суті позову не висловлювався, відзив не подавав.
Представники відповідача2 позовні вимоги заперечили, просили відмовити у їх задоволенні. Додатково зазначили, що вирішуючи питання конфіскації майна як додаткового покарання за вироком суду від 10.10.2023р., що набрав законної сили 09.11.2023р., попереднього арешту даного автомобіля слідчим суддею за ухвалою від 27.02.2023р., суд врахував приналежність спірного автомобіля ОСОБА_6 . Окрім того, даний автомобіль був не тільки речовим доказом у справі, а й знаряддям вчинення злочину, що конфіскований в порядку п.1 ч.9 ст100 КПК України та незалежно від того кому автомобіль належить - засудженому чи навіть третій особі.
Відповідач3 отримав ухвалу про залучення до участі у справі з позовом (а.с.157 т.1) та треті особи, які належним чином отримували повістки у судові засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомляли, відзив на позов та письмові пояснення відповідно не надавали.
Заслухавши пояснення, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступне.
Вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2023р. у справі №341/1730/23 ОСОБА_6 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.207 КК України, призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Речовий доказ - автомобіль марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, р.н. НОМЕР_1 , 2007р.в., ключі від нього конфісковано в дохід держави, а Свідоцтво про реєстрацію ТЗ передано на зберігання в сервісний центр (а.с.32-46 т.1). Вирок набрав законної сили 10.11.2023р. Вироком вирішено питання речових доказів, зокрема щодо автомобіля марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, р.н. НОМЕР_1 , 2007 р.в., ключів від нього та Свідоцтва про реєстрацію. Ухвалою суду від 11.10.2023р. виправлено допущену описку у вироку, згідно якої ОСОБА_6 призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Попередньо, було накладено арешт на даний автомобіль слідчим суддею за ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 27.02.2023р. у справі №344/3235/23, яка набрала законної сили 07.03.2023р. (а.с.213-217 т.1). Накладаючи арешт на стадії досудового розслідування кримінального провадження, слідчий суддя вказав, що під час обшуку автомобіля марки Mercedes-Benz Vito 111 CDI, р.н. НОМЕР_1 , 2007 р.в. проведеного 25.02.2023р. було виявлено особливо великий розмір психотропних речовин, які перевозились ОСОБА_6 у даному автомобілі з метою збуту, внаслідок чого автомобіль було вилучено, постановою слідчого від 25.02.2023р. даний автомобіль визнано речовим доказом.
При цьому, при розгляді клопотання про накладення арешту, захисник підозрюваного ОСОБА_6 заперечуючи накладення арешту на автомобіль пояснила, що такий автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Даний ТЗ був зареєстрований 16.09.2020р. на ім'я ОСОБА_6 (а.с.16 т.1).
Сторона позивача доводила те, що під час перебування у шлюбі, який зареєстрований 20.05.2006р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а.с.6 т.1) було набуто 16.09.2020р. даний автомобіль у власність одним із подружжя а саме ОСОБА_6 , а отже рівна частка права власності на нього, тобто половина, належить позивачу, як дружині за законом.
Щодо іншої частини - половини від вартості оспорюваного автомобіля, то представник позивача 18.03.2025р. у судовому засіданні долучив до матеріалів справи квитанцію від 12.02.2025р. про внесення платником ОСОБА_7 (зі слів представника позивача це родич позивача) на рахунок ТУ ДСА України в Івано-Франківській області коштів під назвою платежу «сплата за товари/послуги» у сумі 113 500грн. (а.с.290). Таке внесення було обрано самостійно іншою особою, ймовірно на прохання сторони позивача.
На з'ясування судом вартості такого та визначеної самостійно позивачем чи платником суми коштів за половину вартості автомобіля, представник зазначив, що вартість подібного автомобіля взято з даних ринкової вартості таких ТЗ на час подання позову - 6000 доларів США, а отже половина становитиме 3000 доларів США, що еквівалентно на думку сторони позивача -113500грн. При цьому, на яку дату отримано курс долара судом не встановлено, оскільки курс долара на день внесення коштів 12.02.2025р. становив 41.6696грн., що складало б 125008.80грн., а на день подання позову 13.12.2023р. такий курс долара становив 36.9861грн., що складало б 110 958.30грн.
Щодо поділу майна між подружжям чи колишнім подружжям, чинне законодавство зазначає таке.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також, відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, згідно ч.1,2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як відзначається у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Питання поділу в даній цивільній справі спільного майна подружжя не ставиться, а констатується позивачем факт приналежності частки позивачу, як одному з подружжя, рівної частки спільного майна, тобто половини вартості автомобіля. Щодо іншої частки майна, належної її чоловіку до вироку суду (тобто до конфіскації автомобіля), позивач просила визнати за нею дану частку, звільнивши весь автомобіль з під арешту та виключення його з акту опису (дата Акту опису та орган який його видав у прохальній частині позовної заяви відсутні, а мотивувальна жодного посилання на такий документ не містить, додатком до позову такий стороною позивача не долучався), шляхом внесення під час розгляду справи з власної ініціативи коштів іншою особою як заставу в розмірі 3000 доларів США в гривневому еквіваленті (за 1/2 частку автомобіля). Відповідачем у даному спорі в первісному варіанті позову визначила позивач свого чоловіка, вважаючи його на час виникнення спору, співвласником автомобіля разом з позивачем.
Водночас, вирішуючи у цивільних справах питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема і неподільної речі, яким є автомобіль, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 Сімейного кодексу України, щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Отже, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання.
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п'ята статті 71 СК України).
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022р. справа №209/3085/20 зауважує, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації.
За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18,Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19).
У даних спірних правовідносинах предметом спору є неподільна річ - автомобіль, а питання визнання за одним з подружжя права власності на все майно та виплату іншому з подружжя внесених на депозит суду коштів як компенсацію могло б регулюватися ст.365 ЦК України, проте спірний автомобіль на час звернення до суду вже не має статусу спільного майна подружжя для вирішення поділу майна шляхом визнання за одним з подружжя права власності на все майно з виплатою коштів іншому з подружжя за сімейним кодексом України, враховуючи наступне.
За вимогами п.10 ч.1 ст.346, 354 ЦК України право власності припиняється у разі в т.ч. конфіскації майна.
До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.
Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.
Отже, з врахуванням вимог ЦК України, конфісковане майно як: знаряддя злочину та речові докази, а також як санкція за вчинення правопорушення за вироком суду, який набрав чинності, переходить безоплатно у власність держави. В подальшому дане майно реалізується відповідним органом виконавчої служби.
За вимогами п.1 ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).
Кримінально-виконавчим кодексом України (ст.49) також зазначено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.
Судом з'ясовано, що про арешт автомобіля 27.02.2023р. на стадії досудового розслідування дружина підозрюваного (позивач) знала, окрім того, такий автомобіль з часу судового рішення вибув з користування ОСОБА_6 , так як арешт стосувався в т.ч. і права користування даним автомобілем. Арешт скасовується в порядку визначеному КПК України, проте, ухвалу про арешт майна позивач, яка вважала та вважає себе співвласником, не оскаржувала.
Окрім того, позивач також 10.10.2023р. дізналась про конфіскацію даного автомобіля та ключів від нього (використаний її чоловіком як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення) в дохід держави за вироком суду, який, вважаючи себе співвласником конфіскованого майна, не оскаржувала в порядку визначеному КПК України. При цьому як слідчий суддя, так і суд врахував приналежність спірного автомобіля саме підозрюваному (обвинуваченому) ОСОБА_6 .
Також, як зазначено у ст.100 КПК України конфіскація проводиться крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю). Отже, до вирішення питання конфіскації позивач не доводила перед судом підстав того, що вона маючи право як співвласник за законом на спільне сумісне майно - автомобіль, не знала чи не могла знати про його незаконне використання чоловіком.
Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові. Таким чином, у разі якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише в порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України та є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №504/1306/15-ц).
Отже, відповідач2 вірно доводив те, що даний автомобіль був не тільки речовим доказом у справі, а й знаряддям вчинення злочину, що конфіскований в порядку п.1 ч.9 ст.100 КПК України та незалежно від того кому автомобіль належить - обвинуваченому (засудженому) чи навіть третій особі суд встановивши певні обставини справи правомірно вирішив питання конфіскації майна і рішення набрало законної сили.
Підсумовуючи слід зазначити, що по перше автомобіль не може бути реально поділений в т.ч. шляхом визнання права власності на 1/2 частку за позивачем при сплаті компенсації іншому подружжю за нормами СК України, по друге власником оспорюваного ТЗ на час виникнення спору вже є держава, в дохід якої конфісковане майно особи за вироком суду, який набрав законної сили, по третє на момент визнання автомобіля знаряддям злочину та речовим доказом відбулось накладення арешту на нього за ухвалою слідчого судді, яка не оскаржувалась позивачем (дружиною), клопотань про скасування арешту не подавалось нею, їй було відомо про таке накладення, іншого в судових засіданнях не доведено, також під час досудового розслідування поділ майна подружжя в порядку, передбаченому ЦК України та СК України не проводився (арешт має застосовуватися до майна подружжя без зазначення частки, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України, аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.04.2020 р. у справі № 676/2199/19).
Постанова Пленуму ВССУ від 03.06.2016р. №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» в п.1 зазначає, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченомустаттями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
Також п.2,3,5,8 даної постанови зазначають, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Позови про зняття арешту з майна можуть бути пред'явлені, зокрема, коли накладено арешт на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна.
Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження (дана стаття закону у постанові застосований у попередній редакції).
Отже, позивач мала право звернення до суду на стадії накладення арешту на автомобіль, до вироку суду яким вирішувалось питання речових доказів, однак таке право вона не бажала захищати в судовому порядку.
Разом з тим, пунктами 16,17 цієї ж постанови ВССУ зазначено, що у випадках, коли предметом позову є частка в спільній сумісній власності на неподільну річ (частина друга статті 183 ЦК), на яку звертається конфіскація або стягнення на користь особи, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 ЦК, враховуючи, що згідно із законодавством суд вирішує спори учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном. Тому не слід розглядати як протиправне позбавлення права власності присудження грошової чи іншої матеріальної компенсації за частку у спільній сумісній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним. При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може зняти арешт із цієї речі і стягнути з позивача в дохід держави чи на користь особи грошову чи іншу матеріальну компенсацію за частку, що припадає боржнику, або залишити арешт речі, зобов'язавши відповідні територіальні органи Державної фіскальної служби України або юридичну особу виплатити позивачу відповідну частину її вартості.
При визначенні розміру частки у майні, що належить подружжю, частки боржника у спільній сумісній власності, а також частки неподільної речі суд має виходити з дійсної вартості цього майна на день ухвалення рішення. Дійсна вартість майна визначається її ринковою вартістю, яка діє на день ухвалення рішення суду, що має довести особа, яка на цю обставину посилається (статті 10, 60 ЦПК). Якщо оцінка окремого виду майна є складною або позивач чи відповідач оспорюють зазначену в описі оцінку майна, суд для визначення дійсної вартості арештованого (описаного) майна за клопотанням сторони у справі може призначити відповідну експертизу.
Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту з неподільної речі в цілому чи зняття арешту із частки в спільній сумісній власності не передбачена. Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації. У цій справі позивачу та відповідачу в частках по 1/2 кожному належить на праві власності транспортний засіб. Позивач не є божником у виконавчому провадженні, а накладені арешти на належну йому частку транспортного засобу обмежують його в здійсненні права власності. Оскільки транспортний засіб є неподільною річчю, а позивач не є його одноосібним власником, Верховний Суд у цій справі погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні вимоги про скасування арешту з частки в майні, оскільки така вимога не є належним способом захисту. Постанова ОП КЦС ВС від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 (ІІ частина) (щодо можливості зняття арешту з неподільної речі ).
Отже, ВС у 2022році зазначив про належність способу захисту неподільного майна у разі звернення з вимогою про визнання права власності на таку неподільну річ вцілому. При цьому, позивач не позбавлена права на звернення до суду з вимогою отримання компенсації за реалізоване конфісковане майно, у разі якщо таке майно використовувалось як знаряддя злочину про який вона не знала та не могла знати чи в інших випадках визначених законом.
Не заслуговують на увагу доводи сторони позивача про те, що на лданий час автомобіль й надалі зареєстрований за відповідачем1 (чоловіком), оскільки як вже зазначалось вище з часу набрання законної сили судового рішення, власником конфіскованого майна є держава.
Щодо внесення позивачем на депозит суду коштів, то сторона позивача самостійно визначила таку компенсацію відповідачу державі за умови визнання права за нею на автомобіль, однак держава не висловлювала жодного наміру як власник на отримання компенсації за половину вартості автомобіля та саме в розмірі самостійно визначеному іншою особою в інтересах позивача. Порядок повернення коштів врегульовано законом.
Відповідно до положень ст. ст. 16, 20 ЦК України передбачено право особи захистити своє порушене право шляхом звернення до суду. При цьому право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).
За вимогами ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі викладеного, відповідно до ст.183,346, 354 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 247 ЦПК України, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд-
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , Івано-Франківська обласна прокуратура, Головного управління Податкової служби в Івано-Франківській області, треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача Галицький відділ Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), Івано-Франківський відділ Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, звільнення автомобіля з під арешту та виключення його з акту опису - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського апеляційного суду.
Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА