Справа № 216/4123/25
провадження №2-о/216/131/25
26 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міській районний суд м. Кривого Рогу у складі
головуючого судді Гайтко Л.А.
за участю:
секретаря судового засідання Маленька Т.О.
без участі сторін та без застосування технічного запису
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Кривий Ріг в Дніпропетровській області матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, -
Заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Інтереси заявника представляє представник ОСОБА_2 .
У своїй заяві, заявниця просить суд визнати факт належності ОСОБА_3 Диплома № НОМЕР_1 помилково виданого на ім'я ОСОБА_3 Криворізьким ордена Трудового Червоного Прапору гірничорудним інститутом (підпис ректору та секретаря датовані 26 червня 1992 року, реєстраційний номер 68).
Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 06.06.2025 року.
Ухвалою суду від 06.08.2025 року було залучено до справи в якості заінтересованої особи - Головне управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області.
У судове засідання 26.08.2025 року заявниця та її представник не з'явились, про розгляд справи повідомлялися належним чином.
Представник заінтересованої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області в судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином про місце, день та час слухання справи, про причини своєї неявки суд не повідомив, заперечень стосовно заяви до суду не скерував.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу (рішення Європейського суду з прав людини у справі Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини - в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників процесу на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
Заявниця ОСОБА_1 03.12.2024 року звернулася до Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника померлого батька ОСОБА_3 .
Рішенням від 10.12.2024 року їй було відмовлено в призначенні пенсії.
Відмова обґрунтована наступним: згідно зі статтею 36 Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається, зокрема, непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний,йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, зокрема - від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років. А в разі смерті пенсіонера незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Пунктом 2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначене (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 № 1566/11846 визначено документи, які надаються до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з пунктом 2.18 розділ II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 визначено, визнання особою “ з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Вік померлого годувальника - 56 років.
Страховий стаж померлого годувальника -1 рік 11 місяців 6 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу годувальника не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 19.06.1992 рік згідно диплому (ЦВ № 636117), оскільки прізвище в документі ( ОСОБА_4 ) не відповідає прізвищу в свідоцтві про смерть ( ОСОБА_5 ).
Заявниця не має права на призначення пенсії по ст. 36 Закону, з урахуванням наявних документів, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу померлого годувальника.
Рішення про відмову може бути переглянуте в разі надання додатково підтверджуючих документів згідно вимог чинного законодавства.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.?
Відповідно до Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 12.10.2007 року № 18-6 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.2007 р. за № 1241/14508 заявник мас право оскаржити рішення про відмову в призначенні пенсії в органі Пенсійної і фонду України вищого рівня. Скарга може бути подана протягом одного року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з прийняттю рішенням. Подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника праві звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 7 ст. 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
На підставі п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Як вбачається з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення» із змінами та доповненнями від 25.05.1998, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно листа Верховного Суду України від 01 січня 2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте, сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; Заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими й електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частинами 1, 5 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень ч. ч. 5 - 7 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Оскільки від встановлення судом факту належності ОСОБА_3 Диплома № НОМЕР_1 помилково виданого на ім'я ОСОБА_3 Криворізьким ордена Трудового Червоного Прапору гірничорудним інститутом (підпис ректору та секретаря датовані 26 червня 1992 року, реєстраційний номер 68) залежить виникнення у заявника права на пенсію відповідно до відпрацьованого стажу та впливає на розмір призначеної пенсії, вказаний юридичний факт повинен бути підтверджений.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухвалені судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 13, 76 - 81, 247, 258, 259, 263 - 265, 293, 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного Фонду України в Кіровоградській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа - задовольнити.
Встановити факт належності ОСОБА_3 Диплома № НОМЕР_1 помилково виданого на ім'я ОСОБА_3 Криворізьким ордена Трудового Червоного Прапору гірничорудним інститутом (підпис ректору та секретаря датовані 26 червня 1992 року, реєстраційний номер 68).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
Суддя: Л.А. ГАЙТКО