26 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 161/16296/24
провадження № 51 - 1473 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,
та в режимі відеоконференції адвоката ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021030580001762
від 09 липня 2021 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Любомль Ковельського району Волинської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого
за адресою:
АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за ст. 286 ч. 2 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 07 жовтня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 березня 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 років з позбавленням права керувати транспортними засобами
на строк 3 роки.
Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
09 липня 2021 року близько 09 години 00 хвилин ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Мercedes-Benz E220CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою О030849 «Луцьк-Рованці» по вул. Глушець у с. Рованці Луцького району Волинської області в напрямку с. Боратин, порушив п. 2.3 підпункти «б», «д», пункти 12.1, 12.4, 12.9 пп. «б» Правил дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку та стан керованого ним автомобіля, щоб мати змогу безпечно керувати ним, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, перевищив максимальну дозволену швидкість руху в населеному пункті, допустив зіткнення
із автомобілем «Fiat Fіorino», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , який здійснював виїзд із другорядної дороги вул. Лугова на вказану автодорогу з поворотом ліворуч, внаслідок чого водію ОСОБА_9 спричинені тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 залишено
без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 07 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, та короткий зміст поданих заперечень
У касаційних скаргах, які за змістом є аналогічними, захисник і засуджений посилаються наістотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність
та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі ОСОБА_6 внаслідок суворості. При цьому захисник просить змінити ухвалу апеляційного суду та звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком, а засуджений - скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.
Зазначають, що ОСОБА_6 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності
не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, має
на утриманні трьох неповнолітніх дітей та вагітну дружину, міцні соціальні зв'язки, визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, що є обставиною, яка пом'якшує покарання, при цьому обставини,
що обтяжують покарання, відсутні. ОСОБА_6 шкодує про вчинене, вибачився перед потерпілою та намагався відшкодувати їй завдану шкоду, однак вона відмовилась отримувати грошовий переказ від нього.
Вказують, що водій ОСОБА_9 також допустив порушення правил дорожнього руху, які перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з ДТП, однак ця обставина не була врахована судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 ,
яке є занадто суворим. Також у вироку не обґрунтовано неможливість застосування до нього положень ст. 75 КК України.
Вважають, що апеляційний суд не звернув увагу на зазначені доводи, не дослідив доказів, не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги захисника, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Крім того, засуджений зазначає, що суди при призначенні йому покарання врахували конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення та його наслідки, які є кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2
КК України, та не підлягали повторному врахуванню при призначенні покарання.
У запереченнях на касаційні скарги потерпіла ОСОБА_10 просить залишити
їх без задоволення через необґрунтованість наведених захисником і засудженим доводів.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника та засудженого не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
У запереченні на касаційні скарги потерпіла ОСОБА_10 просила проводити касаційний розгляд за її відсутності та без її представника. Таке ж прохання висловив представник потерпілої ОСОБА_11 у заяві від 12 серпня 2025 року. Також 25 серпня 2025 року до Верховного Суду від засудженого ОСОБА_6 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Позиції учасників судового провадження
Захисники в судовому засіданні підтримали касаційні скарги, вважали
їх обґрунтованими та просили задовольнити.
У судовому засіданні прокурор вважала касаційні скарги необґрунтованими
і просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 , правильність кваліфікації його дій
за ст. 286 ч. 2 КК України та призначене йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки
в касаційних скаргах не оспорюються.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного та обставини справи,
що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Статтею 69 ч. 1 КК України (в редакції Закону, яка діяла станом на час вчинення кримінального правопорушення) передбачено, що, за наявності кількох обставин,
що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання,
не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої
в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають
на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу,
що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого
є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення,
що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було
би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м'який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України (в редакції Закону, яка діяла станом на час вчинення кримінального правопорушення) якщо суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції,
при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження
для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк
не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Доводи касаційних скарг про невідповідність призначеного основного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого
ОСОБА_6 внаслідок суворості є частково обґрунтованими, виходячи з таких обставин.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні
ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, відомості про його особу, який раніше не судимий, визнав вину, за місцем мешкання характеризується позитивно, утримує трьох малолітніх дітей, обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття, а обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив.
Крім того, місцевий суд врахував думку потерпілої про необхідність призначення ОСОБА_6 суворого покарання, оскільки він протягом трьох років після ДТП
не намагався вибачитися, відшкодувати завдані збитки, а зробив це, на її думку,
з метою уникнення реального покарання тільки 27 вересня 2024 року. У вироку суд зазначив, що у категорії справ, де форма вини є необережною, саме позиція потерпілого є визначальною.
Врахувавши наведені обставини та відомості про особу ОСОБА_6 , місцевий суд призначив йому в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України основне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, не встановивши підстав для звільнення
від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України. З такими висновками суду першої інстанції в частині призначеного покарання погодився
і апеляційний суд, залишивши вирок без зміни.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував, що позиція потеплілої, звісно, має важливе значення при призначенні покарання винуватій особі
за кримінальне правопорушення, вчинене з необережності, однак вона
не є визначальною, як вказав суд першої інстанції, і має враховуватися у сукупності з іншими обставинами справи та відомостями про особу обвинуваченого.
Із вироку вбачається, що у цьому кримінальному провадженні місцевий суд дослідив та оцінив ряд судових експертиз, зокрема інженерно-транспортних, згідно з якими встановлено, що водій ОСОБА_9 повинен був діяти відповідно
до вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху і перед початком руху
на нерегульованому нерівнозначному перехресті переконатися, що це буде безпечним, не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та надати дорогу транспортним засобам, що під'їжджають до перехрестя по головній дорозі. ОСОБА_9 мав технічну можливість запобігти події шляхом виконання вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» та п. 16.11 Правил дорожнього руху. Однак ця обставина не була врахована судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 .
Місцевий суд, з огляду на показання потерпілої, врахував поведінку ОСОБА_6
під час досудового розслідування, однак не звернув увагу на той факт, що з моменту ДТП і внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 липня 2021 року і до 29 серпня 2024 року, коли
ОСОБА_6 було повідомлено про підозру та складено обвинувальний акт, останній перебував у процесуальному статусі свідка й приблизно через місяць після складання та направлення до суду обвинувального акта вжив заходи
для відшкодування потерпілій ОСОБА_10 завданої шкоди, направивши на її ім'я два грошові перекази на суму 100 000 грн та 30 000 грн, однак від їх отримання остання відмовилася (т. 1, а.к.п. 168, 169).
Під час апеляційного провадження ОСОБА_6 надав довідку від 30 січня 2025 року про перебування його дружини ОСОБА_12 у стані вагітності (четвертої), однак апеляційний суд не надав оцінки цьому документу при перевірці доводів апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі ОСОБА_6 внаслідок суворості.
В суді касаційної інстанції сторона захисту надала копію свідоцтва про народження у ОСОБА_6 дитини в липні 2025 року.
Обставини того, що ОСОБА_6 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, щиро розкаявся, має на утриманні чотирьох малолітніх дітей колегія суддів визнає такими, що відповідно до вимог
ст. 66 ч. 1, 2 КК України пом'якшують покарання, і в своїй сукупності з відомостями про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, характеризується позитивно, та його поведінкою щодо вжиття заходів, спрямованих на відшкодування потерпілій завданої шкоди істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення та дають підстави для застосування положень ст. 69 КК України і пом'якшення призначеного засудженому ОСОБА_6 за ст. 286 ч. 2 КК України основного покарання у виді позбавлення волі до 2 років. При цьому колегія суддів враховує всі обставини цього конкретного кримінального провадження, встановлені судами, в тому числі і дії іншого водія, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, вчиненим з необережності.
Саме таке покарання за своїм видом і розміром буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.
Враховуючи наведене, у цьому конкретному випадку судами першої та апеляційної інстанцій допущено диспропорцію, яка, враховуючи всі встановлені обставини кримінального провадження, відомості про особу ОСОБА_6 , свідчить
про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
Доводи засудженого про те, що суди при призначенні йому покарання двічі врахували конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення та його наслідки не підтвердилися під час перевірки матеріалів кримінального провадження.
Підстав для застосування до засудженого ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України
та звільнення його від відбування покарання з випробуванням за результатом касаційного розгляду не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судових рішень, не виявлено.
Враховуючи зазначене, касаційні скарги захисника і засудженого слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката
ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2024 року
та ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 змінити.
На підставі ст. 69 КК України пом'якшити ОСОБА_6 призначене йому
за ст. 286 ч. 2 КК України основне покарання до 2 років позбавлення волі
з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3