27 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 641/2954/23
провадження № 51-2327ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 березня 2025 року у кримінальному провадженні № 62023170020000756 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 5 ст. 407 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Також місцевий суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання, запобіжного заходу, зарахування строку попереднього ув'язнення у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_4 визнано винуватим за ч. 5 ст. 407 КК, оскільки він самовільно залишив місце служби без поважних причин в умовах воєнного стану.
Так, ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді номера обслуги 1-ої обслуги міномета мінометного взводу 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, 25 лютого 2023 року самовільно залишив місце служби без поважних причин, в умовах воєнного стану, а саме пункт тимчасової дислокації ( АДРЕСА_2 ), та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, до моменту затримання - 26 квітня 2023 року.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 13 березня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 березня 2025 року, а кримінальне провадження закрити у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_4 у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
За твердженнями касатора, під час розгляду провадження сторона обвинувачення не довела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_4 залишив військову службу в пункті тимчасової дислокації військової частини в період із 25 лютого до 26 квітня 2023 року без поважних причин. Крім того, захисник зауважує, що суди попередніх інстанцій проігнорували факт звернення її підзахисного 20, 21, 22, 27 лютого 2023 року до медичного закладу, що було йому необхідно для відновлення здоров'я та подальшого повернення до військової служби.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З огляду на наведені положення процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується фактичними обставинами, установленими місцевим та апеляційним судами.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Частиною 1 ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Місцевий суд дотримався викладених вище вимог і за встановлених фактичних обставин кримінального провадження дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК. Такий висновок суду зроблено з дотриманням вимог КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено і перевірено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 КПК.
Так, суд обґрунтовано послався на показання свідків:
- ОСОБА_6 , який повідомив, що 25 лютого 2023 року під час вечірнього шикування солдат ОСОБА_4 був відсутній на перевірці, де він перебував свідку невідомо. Починаючи з 25 лютого 2023 року засудженого не було в частині;
- ОСОБА_7 , який зазначив, що 25 лютого 2023 року на вечірній перевірці військовослужбовець ОСОБА_4 не відкликався на своє прізвище. Де він перебував йому невідомо;
- ОСОБА_8 , за змістом яких ОСОБА_4 спочатку відпрошувався вийти в магазин, а потім він зникав, його шукали, такі ситуації відбувалися неодноразово. Після вечірнього шикування 25 лютого 2023 року стало зрозуміло, що засуджений зник, у зв'язку з чим було проведено самостійно розшукові дії. Надалі був складений рапорт про самовільне залишення частини.
Також установлені судом першої інстанції обставини підтверджуються сукупністю письмових доказів, зокрема:
- витягом із наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 28 січня 2023 року № 33, згідно з яким ОСОБА_4 призначено на посаду номера обслуги 1-ої обслуги міномета мінометного взводу 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ;
- витягом із наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 27 лютого 2023 року № 65, за змістом якого ОСОБА_4 (Г-192322) у зв'язку із самовільним залишенням військової частини з 25 лютого 2023 року виключено з усіх видів забезпечення;
- протоколом затримання ОСОБА_4 від 26 квітня 2023 року, відповідно до якого обвинуваченого затримано за адресою: м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7, цього ж дня о 18:30.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, зокрема захисник подала апеляційну скаргу. Харківський апеляційний суд за результатом перегляду вироку суду першої інстанції не встановив будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального закону, які слугували б підставою для зміни чи скасування судового рішення, у зв'язку з чим вирок суду залишив без змін як законний, обґрунтований та вмотивований.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зауважила, що відповідно до медичних документів ОСОБА_4 02 лютого 2023 року отримав поранення та був доставлений до ЛСБ Калинівка з діагнозом: Акубаротравма, та з 09 лютого 2023 року до 14 лютого 2023 року знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Новомосковська ЦМЛ» НМР Новомосковськ. З 15 лютого 2023 року до 24 лютого 2023 року - на стаціонарному лікуванні в МП бригади м. Харків із діагнозом: Акубаротравма. Мікоз стоп.
Також апеляційний суд не залишив поза увагою і відповідь Державної установи «Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» від 22 квітня 2024 року № 33/41-1366 на адвокатський запит захисника ОСОБА_5 , згідно з якою ОСОБА_4 з 01 січня 2023 року до 22 квітня 2024 року (день надання відповіді) не проходив стаціонарного лікування.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що 20, 22, 27 лютого 2023 року засуджений звертався до лікаря-дерматолога, було встановлено діагноз та призначено медичне лікування, а 21 лютого 2023 року звертався до лікаря-хірурга та був оглянутий, зазначено, що хірургічних патологій не виявлено. З 27 лютого 2023 року до 22 квітня 2024 року (день надання відповіді) ОСОБА_4 до лікарів установи не звертався.
Проаналізувавши зазначені вище відомості, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_4 та його захисника про наявність поважних причин неявки до місця служби через погане самопочуття та перебування на лікуванні не знайшло свого підтвердження. Будь-яких інших поважних причин самовільного залишення засудженим місця служби сторона захисту не надала.
Висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та належним чином мотивованими. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам ст.ст. 370, 419 КПК, у ній наведено відповідні обґрунтування та мотиви, якими керувався цей суд, ухвалюючи рішення.
Викладене вище свідчить, що, установивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, у тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв'язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК. Ухвалюючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведення винуватості поза розумним сумнівом, наведених Європейським судом з прав людини у висновках у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» (рішення від 21 квітня 2011 року) та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» (рішення від 06 грудня 1998 року). Так, у зазначених рішеннях вказано, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Верховний Суд також зауважує, що всупереч доводам касатора суди попередніх інстанцій ретельно перевірили версію захисту про те, що військовослужбовець ОСОБА_4 з поважних причин, зокрема у зв'язку з необхідністю лікування, залишив місце служби, та визнали її неспроможною із зазначенням відповідних аргументів, що указані Судом вище. Колегія суддів додатково зазначає, що звернення засудженого до лікаря-дерматолога 20, 22 та 27 лютого 2025 року, а також до лікаря-хірурга 21 лютого цього ж року, у контексті доводів касаційної скарги, всупереч твердженням захисника, не свідчать про наявність поважних обставин, які вимагали б самовільного залишення місця служби. Відтак ці факти не свідчать про відсутність у діянні ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, а тому висновки судів попередніх інстанцій є правильними.
Отже, наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних рішеннях судів, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів сторони захисту, у зв'язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що скаржник звернулася з касаційною скаргою в межах строку на касаційне оскарження. Початок перебігу тримісячного строку для подання касаційної скарги ОСОБА_5 розпочався 14 березня 2025 року та закінчився 16 червня цього ж року (з урахуванням того, що останній день строку, а саме 14 червня 2025 року, був вихідним днем - субота). Оскільки захисник подала касаційну скаргу 15 червня 2025 року (згідно з відміткою на поштовому конверті), немає необхідності поновлювати їй цей строк.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Клопотання захисника ОСОБА_5 про поновлення строку касаційного оскарження вироку Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року та ухвали Харківського апеляційного суду від 13 березня 2025 рокузалишити без задоволення.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 березня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3