Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/618/25
Провадження № 2/499/445/25
Іменем України
28 серпня 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області в складі головуючого судді Погорєлова І.В. за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в селищі Іванівка Березівського району Одеської області цивільну справу за позовною заявою виконавчого комітету Ананьївської міської ради Одеської області до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів
Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, відповідно до якого просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_1 стосовно малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідача на користь особи чи закладу на утримання яких буде перебувати малолітня ОСОБА_2 , аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що на обліку дітей, які залишились без батьківського піклування служби у справах дітей Ананьївської міської ради з 07.05.2024 року перебуває ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є ученицею 8 класу Комунального закладу «Ананьївський спеціалізований ліцей спортивного профілю Одеської обласної ради» та проживає за адресою АДРЕСА_1 у будинку вітчима ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мати дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Батько дитини у свідоцтві про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записаний відповідно до статті 133 Сімейного кодексу України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Наказом служби у справах дітей Ананьївської міської ради від 15.05.2024 року № 33/ од-2024 «Про тимчасове влаштування дитини, яка залишилась без батьківського піклування, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », ОСОБА_2 тимчасово влаштовано в сім'ю ОСОБА_3 .
За результатами обстеження умов проживання ОСОБА_3 встановлено, що у його родині проживає дочка померло дружини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для якої створено необхідні умови для проживання, виховання та навчання. Стосунки в сім' теплі, родинні, панує взаємоповага та довіра.
Згідно з протоколом бесіди від 15.05.2024 року з громадянкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянка ОСОБА_5 пояснила, що вона є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сім' якого проживає малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також повідомила, що померла мати дитини ОСОБА_4 народила малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у пологовому будинку м. Ананьєва і мала намір залишити у пологовому будинку Ананьївської центрально лікарні, у зв'язку з відсутністю постійного місця проживання, засобів до існування та утримання новонародженої дитини. Знайома ОСОБА_5 , яка працювала у пологовому відділенні, повідомила їй, що породілля шукає житло, а тому ОСОБА_5 вирішила забрати ОСОБА_4 з дитиною до себе, при цьому породілля ОСОБА_4 батька дитини не називала, у зв'язку з чим син ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , запропонував громадянці ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) жити разом.
ОСОБА_5 також повідомила, що протягом спільного життя ОСОБА_4 з ОСОБА_3 відповідач жодного разу не приїздив і не цікавився життям та станом здоров'я своє дочки.
Відповідач з дня народження дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та по теперішній час не звертався до органів місцевого самоврядування, до служби у справах дітей Ананьївської міської ради задля з'ясування місця проживання чи перебування, не цікавився життям, станом здоров'я та навчанням. Відповідач з дочкою не проживає і не утримує матеріально.
Усі встановлені обставини дають ґрунтовні підстави для висновку, що відповідач, починаючи з моменту народження дитини, проживав окремо від неї, не виконував своїх батьківських обов'язків з виховання протягом 14 років, не спілкувався з дочкою, не звертався до компетентних органів чи суду з приводу здійснення перешкод у вихованні дочки, тобто фактично батько самоусунувся (ухилився) від виховання дочки, не піклувався про фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя.
У судове засідання представник позивача не з'явився, однак надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність, на задоволенні позовних вимог наполягав, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, на адресу суду повернувся конверт, в якому відповідачу направлялася судова повістка, з відмітками, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Водночас у своїй постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 352/54/19, провадження № 61-9596св21 ВС зазначив, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відсутній», з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Тому, зважаючи на ту обставину, що відповідачу судова кореспонденція була направлена за адресою місця реєстрації, встановленій судом, то відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надав, відзиву не надіслав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними матеріалами.
Зі згоди представника позивача та у зв'язку з неявкою відповідача у судові засідання, а також відсутності відзиву на позов, суд у відповідності до ст.280 ЦПК України постановив 28.08.2025 року ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має батьків: мати ОСОБА_7 та батько ОСОБА_8 , відомості про батька дитини записані на підставі актового запису про шлюб №213 від 19.12.2008 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, копією свідоцтва про шлюб.
Мати дитини ОСОБА_7 у зв'язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_3 змінила в подальшому прізвище на ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
Відповідно до свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 , тобто мати ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до довідки про склад сім'ї, малолітня ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_1 у сім'ї вітчима ОСОБА_3 разом з п'ятьма братами та сестрами.
Малолітня ОСОБА_2 на підставі наказу служби у справах дітей Ананьївської міської ради №33/од-2024 тимчасово влаштована, як дитина яка залишилася без батьківського піклування в сім'ю ОСОБА_3 , підстава яка спричинила тимчасове влаштування: смерть матері ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки з КЗ «Ананьївський спеціалізований ліцей спортивного профілю Одеської обласної ради», ОСОБА_2 є ученицею 8 класу вказаного закладу, характеризується позитивно, завжди доглянута, охайна, вихованням дівчинки займається вітчим ОСОБА_3 , батько дитини ОСОБА_1 контакту зі школою, де вчиться дитина не підтримує, із вчителями не спілкується, участі у виховані дитини не приймає.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Ананьївської міської ради про доцільність позбавлення прав громадянина ОСОБА_1 , який затвердженого рішенням виконавчого комітету Ананьївської міської ради від 19.09.2024 року, виконавчий комітет Ананьївської міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 стосовно малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виконавчий комітет при ухвалені даного висновку керувався тим, що громадянин ОСОБА_1 з дня народження своєї доньки ОСОБА_2 по теперішній час не звертався до міської ради з приводу її місця перебування, не цікавився її життям та станом здоров'я, з своїм батьком малолітня ОСОБА_2 ніколи не бачилася, не знайома.
Застосовуючи норми матеріального права, суд виходив з такого.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями141,150,153,155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Оцінюючи характер спірних правовідносин, суд бере до уваги встановлені обставини справи, поведінку батька до і під час розгляду справи в суді про позбавлення його батьківських справ.
У судовому засіданні було встановлено, що відповідач з моменту народження дитини ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не займається її вихованням, не піклується про стан її здоров'я, розвиток. При цьому суд вказує, що тривала розлука між відповідачем та малолітньою донькою, відсутність взагалі факту їх знайомства має наслідком розрив психоемоційних зв'язків між ними. Водночас дитина, враховуючи її вік, за цей час адаптувалася до відносин у сім'ї з вітчимом, почувається комфортно у ній, що підтверджується характеристикою з місця навчання дитини.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) 30 червня 2020 року ухвалив рішення у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв'язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив'язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину.
ЄСПЛ звернув увагу на суперечливі аргументи заявника, який з одного боку пояснював, що вирішив не втручатися у життя сина та дати йому можливість «адаптуватися до нової сім'ї», а з іншого боку вказував, що колишня дружина перешкоджала його контактам з дитиною.
Однак ЄСПЛ не вважав вказані аргументи переконливими, вказавши, що якщо припустити, що заявник добровільно усунувся від життя своєї дитини, щоб дати їй можливість адаптуватися до нового чоловіка своєї матері, то незрозуміло чому цей період «адаптації» тривав сім років. Крім того, заявник ніколи не звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи національних судів для організації доступу та контактів з дитиною.
На думку ЄСПЛ, заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, - може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв'язку між ними і відчуження дитини від нього.
Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв'язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв'язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини.
Що стосується саме даного конкретного випадку, то будь-яких доказів, що батько намагався зустрітися з дитиною з моменту її народження та по теперішній час та налагодити з нею зв'язок матеріали справи не містять.
Крім того, матеріали справи не містять доказів, що відповідач звертався за допомогою до органів опіки та піклування чи судів для організації доступу та контактів з дитиною.
Така поведінка відповідача призвела до того, що був втрачений зв'язок між ним та донькою, яка після тривалого нехтування ним батьківськими обов'язками, висловила бажання про позбавлення його батьківських прав.
Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між дитиною та батьком, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», у суду відсутні підстави вважати, що анулювання юридичного зв'язку між батьком і дитиною негативно вплине на ці відносини, а фактично на їх відсутність.
Отже, позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки не суперечить інтересам останньої.
Таким чином позовна заява в частині позбавлення батьківських прав підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 166 СК України, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, яку висловив Пленум Верховного Суду України в пунктах 15, 16, 17, 18, 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав " де пленум роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з ч.2 ст.166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі, що передбачено ч.3 ст.181 СК України.
Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів, суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Таким чином, суд вважає за доцільне стягувати з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку та доходу відповідача.
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову (ст.191 СК України).
Що стосується встановлення мінімальної межі розміру аліментів, а саме 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, то суд зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.
Застосовуючи норми процесуального права, суд виходив з такого.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
На виконання вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
На виконання положень ст.141 ЦПК України судові витрати за вимоги про стягнення аліментів необхідно стягнути з відповідача в дохід держави, так як позивач звільнений від справити судового збору. Сума до стягнення складає 1211,20 грн.
На підставі вищенаведеного ст.ст. 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву виконавчого комітету Ананьївської міської ради Одеської області (вул. Незалежності 51, м. Ананьїв, Подільський район, Одеська область, код ЄДРПОУ 42024778) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_3 ) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 батьківських прав відносно його дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як такого, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь опікуна або дитячого державного закладу, аліменти на утримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову, тобто з 09.06.2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Допустити негайне виконання судового рішення у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Ананьївської міської ради Одеської області судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на рахунок держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ