27 серпня 2025 року
м. Чернівці
справа № 727/4320/24
провадження 822/677/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянда М.І.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»,
відповідач ОСОБА_1 ,
апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф», ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 травня 2025 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Смотрицький В.Г.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (далі- ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Посилались на те, що 20 грудня 2019 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №8871544.
Заборгованість за таким договором становить 15241 гривні 23 копійки, а саме: залишок заборгованості за тілом 4400 гривень; залишок заборгованості по процентам за користування 7799 гривень 60 копійок; залишок заборгованості по прострочених процентах за користування - 0,00 гривень; заборгованість за пенею - 0,00 гривень; 3% річних, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України - 767 гривень 12 копійок (період нарахування 20.01.2020-23.02.2022); інфляційне збільшення 2274 гривень 51 копійка (період нарахування 20.01.2020-23.02.2022).
01 квітня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №016-010421, відповідно до умов якого, ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов'язується відступити ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов'язується прийняти такі права вимоги та сплатити ціну придбання за відповідний реєстр за плату. Згідно п.2.1.3 перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог.
30 листопада 2023 року між ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №20231130/1, у відповідності до умов якого ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступає ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф» за плату належні йому права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Отже, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф» за кредитним договором № 02885-03/24.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №8871544 від 20 грудня 2019 року в розмірі 15241 гривні 23 копійок на користь ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф» та вирішити питання про судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором №8871544 від 20 грудня 2019 року в розмірі 15241 гривень 23 копійки.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доведеним є факт неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором, наявність заборгованості, яку відповідач не сплатив, що є підставою для стягнення заборгованості на користь позивача.
Відмовляючи у стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції дійшов висновку, що не підтверджені достатніми, належними та допустимими доказами, зокрема, стороною позивача не надано акт приймання-передачі послуг, який передбачений п. 4.5. договору про надання правової допомоги,
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норма матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що апелянт не отримувала повідомлення про відступлення права вимоги за договорами факторингу, а тому у неї не виникло обов'язку сплатити борг позивачу.
Позивачем не підтверджено належними доказами надання грошових коштів позичальнику та невиконання обов'язків за кредитними договорами відповідачем.
Відсутній детальний розрахунок заборгованості, з якого було б зрозуміло щодо нарахування складових заборгованості за кредитними договорами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф» просить рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та стягнути вказані витрати на користь позивача.
Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норма матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не дано оцінку обумовленим сторонами пунктам 4.2., 4.4., 4.5. та 4.6. Договору, а також повністю залишено поза увагою умову сплати вартості послуг клієнтом адвокату, протягом 10 днів з моменту прийняття судом рішення по справі та можливість лише у цей період складення акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт).
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» витрати на професійну правничу допомогу.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
20 грудня 2019 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №8871544.
01 квітня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №016-010421, відповідно до умов якого, ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов'язується відступити ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов'язується прийняти такі права вимоги та сплатити ціну придбання за відповідний реєстр за плату. Згідно п.2.1.3 перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог.
30 листопада 2023 року між ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №20231130/1, у відповідності до умов якого ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступає ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф» за плату належні йому права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №8871544 від 20 грудня 2019 року ОСОБА_1 нарахована заборгованість в сумі 15241 гривні 23 копійки, а саме: залишок заборгованості за тілом 4400 гривень; залишок заборгованості по процентам за користування 7799 гривень 60 копійок; залишок заборгованості по прострочених процентах за користування - 0,00 гривень; заборгованість за пенею - 0,00 гривень; 3% річних, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України - 767 гривень 12 копійок (період нарахування 20.01.2020-23.02.2022); інфляційне збільшення 2274 гривень 51 копійок (період нарахування 20.01.2020-23.02.2022).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а апеляційну скаргу ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф» - задовольнити частково.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір №8871544 від 20 грудня 2019 року підписаний відповідачем електронним підписом. Вказане вбачається із зазначення в тексті договору про підписання сторін такого договору електронним підписом (а.с 15-16 т.1).
Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредиторів подав заявки на отримання кредитів за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредитів, після чого кредитори надіслали відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитних договорів. Без здійснення зазначених вище дій відповідачем кредитні договори не були би укладені сторонами.
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» оспорювані кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 , від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19.
Щодо виконання умов кредитного договору №8871544 від 20 грудня 2019 року
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що відповідач отримала кредитні кошти, в подальшому порушила обов'язок із їх повернення, тобто не виконувала, або неналежним чином виконувала умови кредитного договору №8871544 від 20 грудня 2019 року.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Однак, станом на день ухвалення рішення суду першої інстанції матеріали справи не містили первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують наявність заборгованості відповідачки за кредитними договорами.
Розрахунок заборгованості не є належним доказом наявності заборгованості та її розміру та не є первинним документом, у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують надання відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені кредитним договором, наявність заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивач не довів наявність заборгованості у розмірі, вказаному у наданих ним розрахунку за кредитним договором №8871544 від 20 грудня 2019 року.
До подібних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25травня 2021року у справі №554/4300/16-ц,від 26 травня 2021року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №686/6783/21.
Також слід зазначити, позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання про витребування судом виписки по банківському рахунку відповідача, проте не скористався таким правом.
Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постанові 18 грудня 2024 року у справі № 522/17681/16-ц (провадження № 61-10264св24) відповідно до якого, виписка з рахунку особи є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
За таких обставин позивач розпорядився своїми процесуальними правами на власний розсуд, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості збирати докази з власної ініціативи.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Витрати на професійну правничу допомогу є похідними, а тому у задоволенні стягнення вказаних витрат на користь ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф» також слід відмовити, на підставі статті 141 ЦПК України.
Отже, апеляційна скарга ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф» підлягає частковому задоволенню.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги.
За подання апеляційної скарги апелянт сплатив 3633 гривні 60 копійок, що підтверджується квитанцією.
Отже, з ТзОВ «ФК «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 3633 гривні 60 копійок в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Керуючись статтями 374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 травня 2025 року скасувати.
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_3 3633 гривні 60 копійок в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови - 28 серпня 2025 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: І.М. Литвинюк
Н.К. Височанська